Постанова № 29121460, 29.01.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2013 р.Справа № 1570/2203/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Лук'янчук О.В.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Скалозуб Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2012 року №0002902310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3807595,00 грн. з яких 3046076,00 грн. за основним платежем, 761519,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2012 року №0002902310 - відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ» ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ», перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 24.02.2012 року №548 та направлення на проведення перевірки від 24.02.2012 року №000929/727 посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна документальна перевірка діяльності позивача з питань достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за липень-грудень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», ТОВ «ДІЗЕЛЬ ПЛЮС», ТОВ «ІМЕКС ЮГ».

За результатами вказаної перевірки був складений акт №68/22-4/33312152 від 07.03.2012 року, яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем 22.03.2012 року було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002902310 щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 3046076,00 грн. та штрафних санкцій 761519,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що позивач не мав право на формування податкового кредиту з ПДВ за вересень-грудень 2011 року у розмірі 3046076,00 грн. по взаємовідносинах із ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», ТОВ «ДІЗЕЛЬ ПЛЮС», ТОВ «ІМЕКС ЮГ».

Колегія суддів не погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та відмові в задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальників ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», ТОВ «ДІЗЕЛЬ ПЛЮС», ТОВ «ІМЕКС ЮГ» товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вище наведених вимог Податкового Кодексу України.

Між тим, отримані позивачем документи (податкові накладні, копії договорів по постачанню винограду, видаткові накладні та інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи не відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу представником відповідача в ході судового засідання не спростовано доводи позивача про те, що на момент складення контрагентами податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваному повідомленні - рішенні, підприємства - контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», ТОВ «ДІЗЕЛЬ ПЛЮС», ТОВ «ІМЕКС ЮГ» не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», ТОВ «ДІЗЕЛЬ ПЛЮС», ТОВ «ІМЕКС ЮГ», в тому числі як вказано в акті з урахуванням відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, відсутності персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, оскільки сама по собі відсутність вказаних умов не може свідчити про фіктивність господарських операцій, адже підприємства - постачальники можуть здійснювати реальні торгові операції та надавати відповідні послуги і необов'язково мають бути виробником товару.

В свою чергу, розглядаючи справу та приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, поставка товару (винограду) відповідно до договорів купівлі-продажу здійснювалася за рахунок постачальників.

В свою чергу колегія суддів зазначає, що оскільки як встановлено вище, транспортування товарів (винограду) на адресу позивача здійснювалося безпосередньо автотранспортом перевізників, а обов'язок щодо виписки товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» покладений на вантажовідправника, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій в даному випадку між ТОВ «ВІНОДЕЛ» та ТОВ «ФЛОРЕНА-ПЛЮС», ТОВ «ДІЗЕЛЬ ПЛЮС», ТОВ «ІМЕКС ЮГ».

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи податкового органу про неможливість прийняття та переробки позивачем товару (винограду) у кількості та у строки, зазначені в договорах купівлі-продажу, оскільки вказані висновки є тільки припущеннями, які в свою чергу не підтверджені та не доведені належними доказами.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову не повно з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин судове рішення відповідно до вимог п.п.1 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 195, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ» задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНОДЕЛ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 22.03.2012 року №0002902310.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 січня 2013 року.

Головуючий:

Судді: