Ухвала суду № 29120372, 06.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року м. Київ К/9991/1912/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області (далі -ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010

у справі № 2а-16665/10/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Азов-Олімп" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010, позов задоволено повністю; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 07.06.2010 № 0000082340/0, № 00000723/0, № 0005611700/0, а також рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07.06.2010 № 0000092340.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про порушення судами, зокрема, приписів підпункту 5.3.1 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.1 пункту 9.12, пункту 9.2 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пунктів 2.11, 3.5, 7.24 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого постановою Правління національного банку України від 15.12.2004 № 637.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.03.2008 по 31.12.2009, оформлену актом від 27.05.2010 № 479/23-35614243. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.06.2010: № 0000082340/0 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 6943,50 грн. (у тому числі 4629 грн. за основним платежем та 2314,50 грн. за штрафними санкціями); № 0000072340/0, згідно з яким Товариству визначено 15697,60 грн. податку на прибуток (у тому числі 12117 грн. за основним платежем та 3580,60 грн. за штрафними санкціями); № 0005611700/0, за яким Товариству донараховано 8775 грн. з податку з доходів фізичних осіб (у тому числі 2925 грн. за основним платежем та 5850 грн. за штрафними санкціями). Крім того, за результатами зазначеної перевірки до позивача було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 64400 грн. за рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07.06.2010 № 0000092340.

Підставою для донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу, зокрема, про заниження позивачем приросту балансової вартості запасів на кінець 2009 року на 25323 грн. Так, за даними податкової перевірки, на початок звітного 2009 року балансова вартість запасів Товариства дорівнювала 0,00 грн., а станом на 31.12.2009 на рахунку 287 «товари на складі»обліковувалися залишки на суму 30 875 грн., тоді як позивачем було задекларовано приріст балансової вартості лише у сумі 5552 грн.

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Перевіряючи дотримання позивачем наведених вимог Закону, суди з'ясували, що при розрахунку залишків запасів Товариства податковим органом не було взято до уваги факт вибуття товарів на загальну суму 26070,37 грн. внаслідок списання позивачем на господарські потреби солі в кількості 34 955 кг загальною вартістю 7260,15 грн. за актом списання від 30.12.2009 № СпТ-000003 та повернення позивачем товару (кільки в томатному соусі) у кількості 13154 шт. вартістю 18810,22 грн. суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 за видатковою накладною від 01.12.2009 № РН-0000013 на підставі довіреності на отримання цінностей від 01.12.2009 серії ЯПА № 568488.

Правила формування даних податкового обліку, наведені у пункті 5.1, підпункті 5.2.1 пункту 5.2, підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дозволяють дійти висновку про те, що визначальною умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування на суму понесених витрат) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Виключаючи витрати позивача на оплату послуг із заморозки риби зі складу валових витрат Товариства, а також з податкового кредиту -ПДВ, пред'явлений до сплати у складі вартості вказаних послуг, податковий орган виходив з того, що фактично відповідні послуги не надавалися Товариству; підставою для цього висновку стало те, що кількість придбаної позивачем риби була менша за кількість риби, переданої Товариством на заморозку контрагентові.

Однак вказаний висновок було належним чином спростовано судами, які встановили, що для заморожування риби з дотриманням технологічного процесу та вимог державних стандартів Товариство у деяких випадках здійснювало повторну заморозку, що обумовлює перевищення кількості переданої на заморозку риби над кількістю фактично придбаної позивачем риби для її подальшого заморожування. Власне ж факт поставки позивачеві послуг із заморозки риби в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ВЗПВ «Винтар»підтверджується наявними у справі первинними документами (договором, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, актом приймання-передачі виконаної роботи), що містять достатню для цілей оподаткування інформацію про господарську операцію.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи щодо відсутності у Товариства функцій податкового агента при виплаті доходу суб'єкту господарювання -фізичній особі у вигляді оплати на придбаний товар.

Так, згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент -це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

В силу вимог підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 названого Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Водночас суб'єкт підприємницької діяльності при провадженні ним підприємницької діяльності є самозайнятою особою у розумінні пункту 1.19 статті 1 названого Закону незалежно від обраної ним системи оподаткування, а тому самостійно обчислює та сплачує податки за результатами своєї фінансово-господарської діяльності; наведене виключає обов'язок Товариства утримувати та сплачувати відповідний податок до бюджету за наслідками придбання товару у суб'єктів підприємницької діяльності -фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та, відповідно, обумовлює незаконність донарахування за податковим повідомленням-рішенням від 07.06.2010 № 0005611700/0.

Висновок про перевищення позивачем ліміту залишку готівки в касі Товариства на 23500 грн. ДПІ мотивує посиланням на відсутність у видаткових касових ордерах від 20.10.2009 № 14, від 01.06.2009 № 6 та від 09.06.2009 № 7 підписів одержувачів коштів, у зв'язку з чим сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки у день оформлення цих документів в порядку пункту 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

Втім за наслідками безпосереднього дослідження вказаних видаткових ордерів (копії яких долучені до матеріалів справи) суди спростували цей факт, перевіривши наявність підписів одержувачів коштів у відповідних касових документах.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно задовольнили позовні вимоги Товариства, визнавши недійсними оспорювані акти індивідуальної дії.

Доводи ДПІ, зазначені у касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам були надано належну правову оцінку, а тому ці доводи підлягають відхиленню касаційним судом з огляду на відсутність у касаційної інстанції повноважень переоцінювати обставини, встановлені судами під час вирішення спору.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не виявлені

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2010 а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010 у справі № 2а-16665/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько