Ухвала суду № 29120299, 06.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року м. Київ К-49269/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову господарського суду міста Севастополя від 13.07.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 р.

у справі № 20-3/270-12/139-7/018-12/011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Черномор»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Черномор»(далі -позивач, ТОВ «Компанія «Черномор») звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі -відповідач, ДПІ) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000922310/0 від 17.04.2006 р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 15 619,39 грн.

13.07.2009 р. позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просив скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 05.07.2006 р. № 0000922310/1, від 17.04.2006 р. № 0000922310/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 15 619,39 грн.

Постановою господарського суду міста Севастополя від 13.07.2009 р., яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 р., позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ від 05.07.2006 р. № 0000922310/1, від 17.04.2006 р. № 0000922310/0 про визначення ТОВ «Компанія «Черномор»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 15 619,39 грн., у тому числі за основним платежем -11 808,12 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -3 811,27 грн.; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду міста Севастополя від 13.07.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржені судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 13.03.2006 р. по 31.03.2006 р. ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004 р. по 31.12.2005 р., за результатами якої складено акт перевірки № 40/23-1/32265717/8305/10 від 07.04.2006 р. та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.2, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон), щодо завищення податкового кредиту, відображеного у декларації з податку на додану вартість за липень 2005 року на 114 423,12 грн., завищення суми податкового кредиту, відображеного в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань за липень 2005 року, заявленого підприємством як сума податку на додану вартість, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступних податкових періодів на 113 527,00 грн., завищено бюджетне відшкодування, заявлене підприємством у декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 896,12 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесені спірні податкові повідомлення-рішення № 0000922310/0 від 17.04.2006 р. та № 0000922310/1 від 05.07.2006 р. відповідно до яких позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 15 619,39 грн. (в тому числі: 11 808,12 грн. -за основним платежем та 3 811,27 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Відповідач, заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»і деякі інші законодавчі акти України», яким введено в дію пункт 4.11 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого встановлений спеціальний порядок визначення бази оподаткування при поставці туристичного продукту на користь фізичних та інших осіб в період з 31.03.2005 р.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які не погодилися з такими твердженнями податкового органу, з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України»дія спеціального порядку була скасована. Пункт 2 Прикінцевих положень цього Закону передбачає, що у разі коли за договорами, укладеними до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»і деякі інші законодавчі акти України», було передбачено оподаткування операцій з поставок туристичного продукту, туристичних послуг згідно із Законом України «Про податок на додану вартість», то операції за такими договорами оподатковуються за правилами, встановленими до 31.03.2005 р.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Компанія «Черномор» було укладено угоди на отримання туристичних послуг до 31.03.2005 р.

Відповідно до підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка послуг з туризму резидентами на митній території України безпосередньо особою, що здійснює туристичну діяльність, або через її агентів, що не є резидентами, оподатковується за ставкою, визначеною підпунктом 6.1.1 цієї статті.

Для інших угод які були укладені після 30.03.2005 р., діють загальні правила пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено спеціальний порядок формування податкового кредиту разом з спеціальними принципами формування податкового зобов'язання. Абзац третій вказаної норми передбачає, що сума податку, нарахована (сплачена) туристичним оператором у зв'язку з придбанням (створенням) туристичного продукту, не підлягає включенню до складу його податкового кредиту та включається до складу його валових витрат, за винятком випадків, передбачених абзацом другим пункту 4.11 статті 4 цього Закону.

Виходячи з вищенаведеного, судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок, що в конкретному випадку необхідно застосовувати вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказана позиція судів підтверджується, також, висновком судово-економічної експертизи № 63 від 12.05.2008 р., відповідно до якого, висновки в акті від 07.04.2006 р. №40/23-1/32265717/8305/10 в частині завищення ТОВ «Компанія «Черномор»податкового кредиту за липень 2005 року в сумі 114 432,12 грн. наданими документами та нормативно не підтверджується, тому що в акті не враховано формування податкового зобов'язання в липні 2005 року: частково за нульовою ставкою згідно з підпунктом 6.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість»за угодами, які було укладено до 31.03.2005 року, частково відповідно до загального правила формування податкового зобов'язання за пунктом 4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», формування податкового кредиту необхідно було здійснювати за загальним порядком, згідно з пунктом 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Беручи до уваги викладені норми та встановлені обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку визнавши протиправними та скасувавши податкові повідомлення-рішення від 17.04.2006 р. № 0000922310/0 та від 05.07.2006 р. № 0000922310/1.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.

Постанову господарського суду міста Севастополя від 13.07.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 р. у справі № 20-3/270-12/139-7/018-12/011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська