Ухвала суду № 29120296, 04.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2013 р. м. Київ К-21048/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Вербицької О.В. Кошіля В.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуЗбаразької міжрайонної державної податкової інспекції на постановуГосподарського суду Тернопільської області від 29.05.2007та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008у справі №7/9-1154 (№22а-320/08)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ОВІ»доЗбаразької міжрайонної державної податкової інспекціїпровизнання нечинним податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОВІ»звернулося до суду із адміністративним позовом до Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції, у якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000021501/0 від 11.01.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку в сумі 1775,70 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1227,85 грн.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008, у даній справі вказаний позов задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції №0000021501/0 від 11.01.2007.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- згідно акту невиїзної документальної перевірки №1190/15-01/21146280 від 21.12.2006, проведеної Збаразькою міжрайонною державною податковою інспекцією на предмет дотримання вимог законодавства щодо нарахування та сплати єдиного податку з юридичних осіб та земельного податку за період з 01.10.2003 по 31.09.2006, відповідачем встановлено, що позивачем порушено ст.ст. 14, 15 Закону України «Про плату за землю», п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 №507 «Про роз'яснення Указу Президента України», а саме - позивач, користуючись земельною ділянкою площею 0,60 га, не подавав звітність та не сплачував земельний податок за 2004 рік в сумі 1183,80 грн. та за І півріччя 2005 року в сумі 591,90 грн., у зв'язку з чим не доплачено в бюджет суму земельного податку з юридичних осіб у розмірі 1775,70 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки та згідно пп.«а»пп.4.2.2 п.4.2 ст.4, пп.17.1.1, 17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000021501/0 від 11.01.2007, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по земельному податку у сумі 3003,55 грн., з яких 1775,70 грн. - основний платіж та 1227,85 грн. - штрафні санкції.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач з 01.01.2001 зареєстрований платником єдиного податку, про що відповідачем видане свідоцтво. Земельна ділянка загальною площею 0,60 га належить позивачу (з них: 0,40 га -на праві власності та 0,20 га -на праві постійного користування), та розташоване на ній приміщенням бару було передане позивачем за договором безоплатного користування майном третій особі. При цьому, цільове призначення земельної ділянки, на якій розташовано бар, не змінювалось та сама ділянка третім особам не передавалась.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування відповідачем позивачу податкового зобов'язання з земельного податку та застосування штрафних санкцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

В силу положень ст.ст. 2, 5, 14 Закону України «Про плату за землю»користування землею в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається залежно від грошової оцінки земель. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) та землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до п.6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»та п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 №507 «Про роз'яснення Указу Президента України» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на землю за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, господарська операція з передачі приміщення бару в оренду узгоджується з цілями господарської діяльності позивача, встановленої статутом; факт зміни цільового призначення земельної ділянки відповідачем не доведено та матеріали справи доказів цього не містять.

Окрім того, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо протиправності здійснення податковим органом розрахунку земельного податку з урахуванням усієї загальної площі земельної ділянки, без обґрунтування цього належними доказами.

Враховуючи усе вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, не спростованим доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ч.2 ст.71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіО.В.Вербицька В.В. Кошіль