Рішення № 29116726, 04.02.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

04.02.2013

Справа № 2-3374/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

Головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря Гаврилюк А. М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Вінниці звернулась ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції про зняття арешту з майна.

Позовна заява мотивована тим, що 30.05.1996 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно п. 1 зазначеного договору, ОСОБА_5 продав, а позивач купила приміщення адмінбудинку, яке складає 19/25 частин будинковолодіння, що знаходиться в м. Вінниці по вулиці Василя Стуса (ОСОБА_6) під номером вісім-вісім «а». Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 4230. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та процентів за договором позики, вирішено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 суму боргу, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення за договорами позики від 20.11.2008 року та від 01.06.2009 року в розмірі 499 283, 37 гривень, а також вартість проведеної експертизи в сумі 1 032 гривень, судові витрати в розмірі 1 820 гривень. На виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.11.2010 року, 04.02.2011 року був виданий виконавчий лист № 2-1904-2010. Ленінським відділом Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Головного управління юстиції у Вінницькій області 04.02.2011 року було відкрите виконавче провадження. 14.06.2011 року державним виконавцем Ленінського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_9 був складений акт опису і арешту майна, відповідно до якого було описано та накладено арешт на приміщення адміністративного будинку, яке складається з 19/25 частини адміністративної будівлі в місті Вінниця по вулиці Василя Стуса під номером 8-8 «а». Позивач не була стороною по цивільній справі Ленінського районного суду в м. Вінниці та не була присутньою при складанні акту опису і арешту майна від 14.06.2011 року. Тому, позивачеві не було відомо, що на майно, яке належить їй на праві приватної власності, а саме: 19/25 частини адміністративної будівлі в місті Вінниця по вулиці Василя Стуса під номером 8-8 «а», накладено арешт. Про проведення опису майна ОСОБА_5 і накладення на нього арешту державним виконавцем позивач дізналась 11.07.2011 року від ОСОБА_5 19/25 частини адміністративної будівлі в м. Вінниці по вул. Василя Стуса під № 8-8 «а», на яку накладено арешт, належить позивачеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.05.1996 року. ОСОБА_3 користується вказаним майном з 30.05.1996 року. Таким чином, державним виконавцем помилково накладено арешт на майно, яке не належить боржнику ОСОБА_5

Вище викладене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про виключення належного позивачу майна, а саме: 19/25 частин будинковолодіння, що знаходиться в м. Вінниці по вул. В. Стуса (ОСОБА_6) під № 8-8 «а» з опису та зняти з нього арешт.

Указом Президента України від 05.07.2012 року № 437/2012 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» ліквідовано Ленінський районний суд м. Вінниці та утворено Вінницький міський суд Вінницької області.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.11.2012 справу прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив задовольнити позовні вимоги, аргументуючи їх мотивами, викладеними в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги визнала, не заперечувала щодо їх задоволення.

Співвідповідачі в судове засідання не зявились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заяв про розгляд справи у їх відсутність не надали, причини неявки суду не повідомили. Тому, у відповідності до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 та представник Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції в судове засідання не зявились без поважних причин.

Суд, враховуючи думку представника позивача та представника відповідача, ухвалив провести розгляд справи у відсутність співвідповідачів.

При розгляді справи встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

14.06.2011 року державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_9 було складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_5 при примусовому виконанні виконавчого документа № 2-1904/10, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці 04.02.2011 року. Даним актом було описано та накладено арешт на приміщення адміністративного будинку, яке складається з 19/25 частин будиковолодіння в м. Вінниці по вул. В. Стуса під № 8-8 «а». (а.с. 10-11) Однак, згідно договору купівлі-продажу від 30.05.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованого в реєстрі за № 4230, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 купила приміщення адмінбудинку, яке складає 19/25 частин будиковолодіння, що знаходиться в м. Вінниці по вул. Р. Люксембург під № 8-8 «а». (а.с. 36-37)

Ухвалою суду від 15.03.2012 року провадження по даній цивільній справі було зупинено до вирішення цивільної справи № 212/3804/2012 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання угоди (договору купівлі-продажу від 30.05.1996 року) недійсною.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці по цивільній справі № 212/3804/2012 від 23.08.2012 року, яке набуло законної сили 27.09.2012 року згідно ухвали апеляційного суду Вінницької області, у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною відмовлено. Вище зазначеним рішенням встановлено, що угода купівлі-продажу 19/25 частин будинковолодіння № 8-8 «а» по вул. Р. Люксембург (тепер ОСОБА_10) в м. Вінниці укладена між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ще у 1996 році, тобто задовго до виникнення у 2008 році правовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стосовно позики. Твердження ОСОБА_4, що угода укладена в нинішній час, ґрунтуються на припущеннях. Крім цього, судом прийнято до уваги, що норма ч. 4 ст. 334 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, на яку посилається ОСОБА_4, зворотної сили не має. Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Як вбачається зі змісту договору договір виконаний. (а.с. 72-74)

Враховуючи положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, вище зазначені обставини не потребують доказування при розгляді даної цивільної справи.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Верховний Суд України в п. 16 Постанови Пленуму від 26.12.2003 р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» звернув увагу на те, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом предявлення ними відповідно до правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками, але володіють ним на законних підставах.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню, оскільки вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом виключення належного ОСОБА_3 майна, а саме: 19/25 частин будинковолодіння, що знаходиться в м. Вінниці по вул. В. Стуса (ОСОБА_6) під № 8-8 «а» з акту опису й арешту майна, складеного 14.06.2011 року державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_9 при примусовому виконанні виконавчого документа № 2-1904/10, виданого Ленінським районним судом м. Вінниці 04.02.2011 року, та зняти з нього арешт.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, в редакції що діяла на момент звернення позивача до суду, судові витрати, повязані з розглядом справи складались, в тому числі й з витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Відповідно, з відповідачів солідарно підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 17, 00 гривень та 37, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 41 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 15, 16, ч. 1 ст. 319, ч. 1 та ч. 2 ст. 321, ст. 328 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, ст.ст. 57-61, ч. 2 ст. 77, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Виключити належне ОСОБА_3 майно, а саме: 19/25 частин будинковолодіння, що знаходиться в м. Вінниці по вул. В. Стуса (ОСОБА_6) під № 8-8 «а» з опису та зняти з нього арешт.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний № НОМЕР_1 та Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції, місцезнаходження: вул. Грушевського, 17 в м. Вінниці, ідентифікаційний код 34983201 судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 17, 00 гривень та 37, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: