Постанова № 29110998, 27.12.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

27.12.2012 р. Справа № 2а-4626/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Будинок Торгівлі «Південний Буг» (вул. Леніна, 61, смт. Макаров, Київська область, 08000)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028)

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 21.08.2012р. № 0001722301,

в с т а н о в и в:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з додатковою відповідальністю «Будинок торгівлі «Південний Буг» (далі - позивач, ТДВ «БТ «Південний Буг») до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.08.12 р. № 0001722301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 336 636,66 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 82677,49 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що висновок ДПІ про порушення ним податкового законодавства в частині порядку формування податкового кредиту безпідставний, адже ґрунтується на порушеннях, які допущені іншими платниками податків. Ним всі умови для формування податкового кредиту виконані: оплачено поставку товару, у ціні якого сплачено податок на додану вартість, від контрагента отримані податкові накладні, на підставі яких і формувався податковий кредит. Позивач зазначає, що не повинен нести відповідальність за дії контрагента або платників податків у ланцюгу постачальників контрагента.

Відповідач позов не визнав та в судовому засіданні 20.12.2012 року пояснив , що перевіркою позивача встановлено, що податковий кредит ним сформовано на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Мик-будівництво» та ТОВ «Вераніка». У той же час, перевіркою зазначених платників податків встановлено, що товариство не має ресурсів для ведення власної господарської діяльності, правочини, укладені товариством «Мик-будівництво», визнано нікчемними. Крім того ТОВ «Вероніка» має ознаки фіктивності. З огляду на ці обставини, ДПІ вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Мик-будівництво» та ТОВ «Вераніка» і ним занижено податок на додану вартість у сумі 336 636,66 грн.

Представниками позивача та відповідача подані заяви про слухання справи в порядку письмового провадження без участі представників сторін.

На підставі п.10 ч.1 ст.3 та ч.4 ст.122 КАС України, враховуючи клопотання сторін суд вважає розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, на основі наявних у справі матеріалів.

Позивач є господарюючим суб'єктом, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (а. с. 13-14), внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а. с. 15-16), є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом (а. с. 17).

З 14.06 до 26. 07. 2012 р. ДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2010 р. до 31 березня 2012 р., валютного та іншого законодавства за період 1 липня 2010 р. до 31 березня 2012 р. Результати перевірки оформлені актом від 02 серпня 2012 р. № 2077/22-200/02770535 (далі - акт перевірки) (а. с. 114-205).

Як зазначено у висновку цього акту перевірки, позивачем порушено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.3., 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.6 статті 198, п. 199.1 ст. 199 Податкового Кодексу України у результаті чого занижено податкове зобов'язання у розмірі 336 636,66 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 21 серпня 2012 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001722301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 336 636,66 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 82677,49 грн. ( т.2 а. с. 66).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 08 жовтня 2010 р. позивач уклав з ТОВ «Мик-Будівництво» договір № 32/10 на виконання робіт по ремонту гідроізоляції складських приміщень (т. 1 а. с. 75-78). За умовами цього договору, позивач, який виступив замовником, доручив зазначеному суб'єкту господарювання (підрядник) виконання робіт по ремонту гідроізоляції складських приміщень (п. 1.1., 1.2. договору); загальна вартість визначається 1 261 054,14 грн.(п. 2.3.).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Мик-Будівництво» виконано зазначений - виконання і реальність якого підтверджено відповідними первинними документами: податковою накладною № 177 від 30.11.2010р. (т. 1 а.с. 97), платіжним дорученням (т.1 а.с. 98) № 3742 від 13.12.2010р. та Актом прийому-передачі векселів (т.1 а.с. 100), довідкою о вартості виконаних робіт за листопад 2010 року (т.1 а.с. 79), локальною сметою виконання робіт по ремонту гідроізоляції складських приміщень (т. 1 а.с.82-92), Актом прийому виконаних будівельних робіт ( т. 1 а.с. 93-96).

Відповідач, з посиланням на відомості, наявні в акті перевірки, вказує на те, що стосовно ТОВ «Мик-будівництво» встановлено відсутність за юридичною адресою, а також відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, достатніх трудових ресурсів, що свідчить про наявність в укладених угод ознак нікчемності. З зазначених підстав укладені угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, на підставі податкової накладної, виданої ТОВ «Мик-будівництво».

Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30 жовтня 2010 р. позивач уклав з ТОВ «Вероніка» договір № 096-10Ц/н поставки товарів (а. с. 18-19). За умовами цього договору, позивач, який виступив покупцем, придбавав у зазначеного суб'єкта господарювання (продавця) продовольчі товари, найменування яких зазначено у супровідних документах (специфікаціях, прайс-листах, накладних) (п. 1.1., 1.2. договору); загальна вартість товару визначається на підставі накладних (п. 4.1.), поставка товару здійснюється продавцем на умовах ЕХW Інкотермс 2000, тобто обов'язок доставки товару покладається на продавця - ТОВ «Вероніка» (п. 5.2.).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Вероніка» виконано зазначений договір - виконання і реальність якого підтверджено відповідними первинними документами: видатковими накладними (т.1 а.с. 21-34), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с. 35-48), податковими накладним (т.1 а.с. 49-62), Актом прийому-передачі векселів (т.1 а.с. 63).

Відповідач, з посиланням на відомості, наявні в акті перевірки, вказує на те, що до складу валових витрат віднесено вартість придбаних товарів, за операціями, які вчинені без мети реального настання правових наслідків. Відповідно до п.п.1,2 ст. 215, п.п. 1.5 ст. 215 ЦК України правочин із ТОВ «Вероніка» є недійсним, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд відзначає, що характер отриманого позивачем товару, цілком узгоджується з видами його діяльності за КВЕД, зазначених у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зокрема: 52.11.0 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, 51.36.0 - оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами, 51.39.0 - неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, 55.30.0 - діяльність кафе (а.с. 14), тобто отриманий позивачем від ТОВ «Вероніка» товар - продовольчі продукти, використовувався у власній господарській діяльності позивача.

Нормативним актом, який регулював порядок сплати податку на додану вартість та формування податкового кредиту, на час виникнення спірних правовідносин, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах одержувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивач отримав від ТОВ «Мик-будівництво» та ТОВ «Вероніка» податкові накладні, які повною мірою відповідають наведеним вимогам законодавства.

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх одержувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість» - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ «Мик-будівництво» та ТОВ « Вероніка» за договором.

Таким чином, договір, укладений позивачем з ТОВ «Мик-будівництво» та ТОВ «Вероніка», сторонами виконаний належним чином, позивач отримав ремонтні роботи та товар та повністю їх оплатив, отримавши податкову накладну, отже позивачем виконані всі умови Закону України «Про податок на додану вартість», а тому у позивача мались законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні виконаних робіт та товару за договором поставки, укладеного з ТОВ «Мик-будівництво» та ТОВ «Вероніка».

Суд має зазначити, що сам по собі факт господарських стосунків позивача з суб'єктами господарювання, які порушують ті чи інші вимоги податкового законодавства, не означає «автоматичне» порушення податкових зобов'язань позивачем перед державою.

Відповідно до п.п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У контексті обставин перевірки позивача, зазначені норми Порядку № 984 слід розуміти таким чином, що під час перевірки відповідач мав досліджувати обставини виконання позивачем та його контрагентами - ТОВ «Мик-будівництво» та ТОВ «Вероніка» умов договорів поставки, отримання позивачем товару, його використання у власній господарській діяльності позивача, зміну активів позивача.

У той же час, аналіз акту перевірки свідчить, що відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками акту перевірки ТОВ «Мик-будівництво», а також інформацією стосовно постачальників останнього у ланцюгу , механічно перенісши висновок про порушення податкових зобов'язань цими підприємствами на позивача.

Дослідивши акт перевірки ТДВ «БТ «Південний Буг», на якому ґрунтуються заперечення відповідача, суд відзначає наступне. Цей акт фіксує неможливість проведення зустрічної перевірки товариства щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Мик-будівництво», ТОВ «Вероніка» тобто під час складання цього акту взагалі не досліджувались взаємовідносини останніх з позивачем, а тому суд знаходить безпідставним розповсюдження висновків цього акту на висновки перевірки позивача.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Визначення позивачу податкового зобов'язання та застосування до нього штрафної санкції на тій підставі, що його контрагент, а також суб'єкти господарювання у ланцюгах постачання, порушили власні податкові зобов'язання, є порушенням принципу індивідуальної відповідальності.

Щодо доводів ДПІ про те, що договір між позивачем та ТОВ «Вероніка» та ТОВ «Мик-будівництво» має ознаки нікчемності, суд окремо зазначає наступне.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ст. 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ст. 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ст. 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ст. 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів поставки, укладених позивачем.

Відповідач не надав суду доказів того, що правочин позивача визнавались у судовому порядку недійсними.

Щодо доводів позивача щодо дати 12 серпня 2012 року замість 02 серпня 2012 року на екземплярі Акту № 2077/22-200/02770535 який податкова надала позивачу , то суд зазначає наступне.

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби в судовому засіданні надані пояснення , що це технічна помилка , оскільки на кожній сторінки Акту внизу зазначено , що це є «Другий примірник акту перевірки від 02.08.2012 №2077/22-200/02770535 , та є віза працівника підрозділу відповідального за проведення перевірки «. Крім того відповідач надав суду витяг з журналу реєстрації актів ( довідок) документальних невиїзних , планових та позапланових виїзних перевірок з зазначення дати реєстрації Акту 02.08.2012р. ( т. 2 а.с. 119-121 ).

На підставі викладеного судом приймаються доводи відповідача , що на примірнику акту перевірки від 02.08.2012 №2077/22-200/02770535, який був наданий позивачу допущена технічна помилка в даті Акту.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів перед судом його законність. Оскільки судом не встановлено порушення позивачем порядку формування податкового кредиту, відповідно, і штрафна санкція застосовано до нього неправомірно.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 98, 122, 158-163 КАСУ, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0001722301 прийняте 12 серпня 2012 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, яким товариству з додатковою відповідальністю «Будинок Торгівлі «Південний Буг» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» (код платежу 14010100) на загальну суму 419 314,15 грн., з яких 336 636,66грн. - сума збільшення грошового зобов'язання за сповним платежем, а 82 677,49грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. Відшкодувати ТДВ «Будинок торгівлі «Південний Буг» з Державного бюджету України понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 146,00 грн. (квитанція № ПН1864 від 31.08.2012 року).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих