Рішення № 29108976, 04.02.2013, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/20/13- ц

Провадженя № 2/266/274/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2013 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Шишиліна О.Г.,

при секретарі Матус Т.В.

за участю:

представників позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Донецька залізниця» в особі вагонного депо Маріуполь про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним наказу про звільнення № 1129/ОС від 17.12.2012р. та його скасування, поновлення на роботі в попередній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди 5000 грн., яка спричинена внаслідок незаконного звільнення. В обґрунтування вимог зазначив, що 08.09.2011р. була переведена начальником поїзду в резерв провідників 2 групи за контрактом в Державному підприємстві «Донецька залізниця» вагонне депо Маріуполь. 26.11.2012 року при перевірці поїзду сполученням «Москва-Маріуполь» під її керівництвом на ділянці «Тула-Орел» працівники Московського регіонального відділення ЦВКА було виявлено у вагоні № 10/25659, який обслуговував провідник пасажирського вагона ОСОБА_4 перевезення одного безквиткового пасажира, який проїжджав від ст. Москва до ст. Харків. Складений акт №031269 від 21.11.2012 року; - у вагоні №13/13093, який обслуговував провідник пасажирського вагона ОСОБА_5, перевезення одного безквиткового пасажира, який проїжджав від ст. Москва до ст. Маріуполь. Складений акт №034416 від 21.11.2012 року. 17.12.2012р. відповідач видавнаказ про її звільнення на підставі п.8 ст.36 КЗпП України. Вважає що її звільнили незаконно, тому що провіз безквиткових пасажирів був здійснений провідниками пасажирських вагонів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до провозу безквиткових пасажирів вона непричетна, акти на неї не складалися.

Позивач в судове засідання не зявився приймав участь у розгляді справи через свого представника.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи позовної заяви та пояснив, що позивач дій, які передбачені п.18а Контракту не вчиняв.

Представник відповідача ОСОБА_2, у судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що позивач була звільнена з законних підстав, згідно п. 18а контракту, тому що неналежно виконувала обовязки по належному контролю за провідниками вагонів, внаслідок чого були виявлені безбілетні пасажири. Просив у позовних вимогах відмовити.Суд вислухав пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 9 Конвенції МОП №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», ст.10 ЦПК України саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази обґрунтованості звільнення працівника.

Судом встановлено, що 08.09.2011 року позивач була переведена в Державне підприємство «Донецька залізниця» в Вагонне депо Маріуполь начальником поїзду (пасажирського) по контракту в резерв провідників 2 групи, про що зроблено відповідний запис №14 в трудовій книжці (а.с. 11-15). 08.09.2011 року відповідачем з нею було укладено контакт №617 строком до 08.09.2016 року.(а.с. 26-30).

Наказом № 1129/ОС від 17.12.2012р. позивач звільнений з посади начальника пасажирського поїзду за ст. 36 п. 8 КЗпП України за порушення п.18а контракту, оскільки 26.11.2012р. при перевірці поїзду №77 сполученням «Москва-Маріуполь» під керівництвом начальника поїзду (пасажирського) ОСОБА_3 на ділянці Тула-Орель працівниками Московського регіонального відділення Центру внутрішнього контролю та аудиту було виявлено: - у вагоні №10/25659, який обслуговував провідник пасажирського вагону ОСОБА_4, провіз одного безквиткового пасажира, який проїжджав від ст.. Москва до ст.. Харків. Складений акт №031269 від 21.11.2012р.; - у вагоні №13/13093, який обслуговував провідник пасажирського вагону ОСОБА_5, провіз одного безквіткового пасажира, який проїжджав від ст.. Москва до ст.. Маріуполь. Складеній акт №034416 від 21.11.2012р. (а.с.16).

Згідно наданих відповідачем: - акту №031269 від 26.11.2012р. у вагоні №10/25659, який обслуговував провідник пасажирського вагону ОСОБА_4, виявлено провіз одного безквиткового пасажира, який проїжджав від ст.. Москва до ст.. Харків; - акту №034416 від 26.11.2012р.у вагоні №13/13093, який обслуговував провідник пасажирського вагону ОСОБА_5, виявлено провіз одного безквіткового пасажира, який проїжджав від ст.. Москва до ст.. Маріуполь. (а.с. 53-54).

Як вбачається з особистих пояснень позивача від 26.11.2012р. із складеним актом вона не згодна (а.с.55), в поясненнях від 27.11.2012р. позивач вказала, що провідникам про обовязок належно виконувати ними своїх обовязків повідомила під підпис (а.с.57).

Як вбачається із змісту пункту 18 «а» контракту - контракт припиняється у випадку встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі.

Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України, контракт є трудовим договором, який встановлює права, обовязки, а також відповідальність працівника, який уклав трудовий контракт із власником.

Виходячи із змісту п. 18 «а» контракту № 617 від 08.09.2011р., та положень ч. 3 статті 21 КЗпП України передбачена можливість дострокового припинення контракту лише за дії, скоєні особисто позивачкою.

Таким чином трудовий договір міг бути припинений на підставі пункту 18 «а» тільки у випадку встановлення факту провозу безквиткових пасажирів саме позивачем.

В той же час, згідно наданих відповідачем суду актів № № 034416 и 031269 від 26.11.2012р., вбачається, що перевезення безквиткових пасажирів було допущено провідниками пасажирських вагонів № 13/13093, № 10/25659 ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Факту провозу безквиткових пасажирів ОСОБА_3 ревізорами не встановлено, інших доказів провозу безквиткових пасажирів відповідач суду не надав.

Таким чином, судом не встановлено обставину передбачену п. 18 «а» контракту, а тому у відповідача не було законних підстав звільнювати позивача за ст..36 ч.1 п.8 КЗпП України.

В п.18 Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

З урахуванням наведеного наказ начальника вагонного депо № 1129/ОС від 17.12.2012р. про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника пасажирського поїзда підлягає скасуванню, а ОСОБА_3 поновлені на роботі на попередній посаді.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідачем надано довідки №12 і №13 від 04.02.2013р. про середню заробітну плату ОСОБА_3, яка склала 25,36 грн. на годину, а також нормо години роботи начальника пасажирського поїзду, розрахунок яких позивачем не оспорюється. (а.с.58-59). З урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100, сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивачки за період із 18.12.2012р. по 04.02.2013р. складає 4985 гривень 75 копійок (середньогодинна 25,36 грн. * 259 годин = 4985,75 грн.).

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн. Відповідно до ч.1 ст..237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд вважає що позивачем не доведено обставин моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому у стягненні моральної шкоди слід відмовити в повному обсязі.

Враховуючи, що позов подано в межах строку передбаченого ст. 233 КЗпП України, порушені права позивача підлягають захисту.

Керуючись ст. 10, 60, 209, 212, 213, 215, 367 ЦПК України, ст. ст. 21, 235, 2371 КЗПП України,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_6 Іванівни до Державного підприємства «Донецька залізниця» в особі вагонного депо Маріуполь про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Наказ (розпорядження) №1129/ОС від 17.12.2012р. начальника вагонного депо Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця» про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_3.

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника пасажирського поїзда Державного підприємства «Донецька залізниця» вагонного депо Маріуполь з 17.12.2012 року.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» (код 01074957) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4985,75 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» (код 01074957) в дохід держави судовий збір у розмірі 229,40 гривень.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника пасажирського поїзда Державного підприємства «Донецька залізниця» вагонного депо Маріуполь.

В задоволені інших позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:Шишилін О. Г.