Постанова № 29100779, 04.02.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2013 р. Справа№ 5011-69/14690-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тищенко А.І.

розглянув матеріали апеляційної скарги ПАТ «Нафтогаз України» та апеляційної скарги ДП «СК «Пуща-Озерна» на рішення господарського суду м. Києва від 07.12.2012року № 5011-69/14690-2012 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна

акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Державного підприємства «Санаторний комплекс

«Пуща-Озерна»

про стягнення 68 568,92 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області №5011-69/14690-2012 від 07.12.2012р. частково задоволений позов ПАТ «Нафтогаз України» про стягнення 68 568,92 грн., з відповідача на користь позивача стягнуто 31 285,73грн. боргу, 16 190,07грн.пені, 4 145грн.-річних, 1 906,66грн. інфляції, судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням в частині незадоволених вимог, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на його необґрунтованість, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В свою чергу відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду в частині нарахування інфляційних втрат, просить змінити рішення суду першої інстанції.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі відповідача заперечував, просив залишити їх без задоволення.

Представник відповідача заперечив проти вимог, викладених в апеляційній скарзі позивача, вважає їх такими що не підлягають задоволенню.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 30.09.2011 року сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/2443/11, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортний природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах даного договору.

Також, 30.09.2011 та 11.10.2011позивачем та відповідачем укладено додаткові угоди до договору на купівлю-продаж природного газу, відповідно до яких вносились зміни до п. 5.2. договору ціна за 100 куб. м. природного газу становить 3 023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 382,00 грн., крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 0%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3 449,64 грн. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 грн., крім того ПДВ - 20% - 60,64 грн., всього з ПДВ - 362,76 грн.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що відповідачу, відповідно до умов договору відповідач повинен сплатити основний борг у сумі 211 851,46 грн., пеню у розмірі 16 913,29 грн. за період з 15.11.2011р. по 11.04.2012р. та штраф у розмірі 14 829,60 грн. за неналежне виконання зобов'язань в частині здійснення розрахунків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 31 285,73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, крім того позивачем штрафні санкції нараховані правомірно, але в силу положень ч. 3 ст. 83 ГПК України суд зменшує штрафні санкції та відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 7 % штрафу у розмірі 14 829,60 грн.

Частково заперечуючи проти рішення, позивач наполягає на правомірності нарахування штрафу в розмірі 7%, оскільки зменшення розміру штрафних санкцій можливо лише при виняткових випадках, між тим відповідач сам сприяв збільшенню розміру збитків завданих неналежним виконанням зобов'язань. Судом не враховані інтереси позивача при вирішенні вимог щодо стягнення штрафу.

В свою чергу відповідач, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на те, що розрахунок інфляційних втрат становив 2 118,51 грн., суд присудив до стягнення 1 906,66 грн. інфляції, тоді як за розрахунком відповідача сума інфляційних втрат становить 755,71 грн., таким чином під час постановлення рішення господарський суд неправильно визначив розмір інфляції, чим порушив приписи ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Оскільки Господарський кодекс України не містить жорстких обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції.

Таким чином, апеляційна скарга позивача в частини нарахованих штрафних санкцій в розмірі 7% у розмірі 14 829,60 грн. є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Стаття 625 ЦК України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду та передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці, тобто мала місце не інфляція, а дефляція (постанова ВГСУ від 05.04.2011 N 23/466 та лист ВСУ «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова ВГСУ від 01.02.2012 № 52/30).

З огляду на показники індексу інфляції в Україні, колегія суддів погоджується з розрахунком інфляційних втрат, наданий відповідачем, оскільки судом першої інстанції не враховані дані статистики, коли у травні-червні інфляція складала 99,7%; липні-99,8%; серпні -99,7%, тому в цієї частині рішення господарського суду підлягає зміненню.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає апеляційну скаргу позивача та апеляційну скаргу відповідача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, тому згідно із п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція вважає необхідним змінити рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПАТ «Нафтогаз України» та апеляційну скаргу ДП «СК «Пуща -Озерна» задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 5011-69/14690-2012 від 07.12.2012року- змінити.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції: Стягнути з Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» (04075, м. Київ, 14-лінія Пуща-Водиця, код ЄДРПОУ 05907147) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 31 285 (тридцять одна тисяча двісті вісімдесят п'ять) грн. 73 коп., пені - 16 190 (шістнадцять тисяч сто дев'яносто) грн. 07 коп., 3% річних - 4 145 (чотири тисячі сто сорок п'ять) грн. 00 коп., інфляційних втрат - 755 (сімсот п'ятдесят п'ять грн..) грн. 71 коп., штраф в сумі 14 829 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять грн.).60 коп.; 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.

Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тищенко А.І.