Ухвала суду № 291004, 04.12.2006, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

27 листопада 2006 року

Справа № 2-27/10723-2006А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Фенько Т.П.,

суддів Волкова К.В.,

Дугаренко О.В.,

секретар судового засідання Льговська Ю.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 14.08.2006 по справі № 2-27/10723-2006А

за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Карасан" (с.Утьос, м. Алушта, АР Крим, 98541)

до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна 22-а, місто Алушта,98500)

про скасування та визнання нечинними рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2006 року у справі №2-27/10723-2006А (суддя Воронцова Н.В.) позов Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Карасан" до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим про скасування та визнання нечинними рішень задоволено.

Суд скасував рішення державної податкової інспекцій в м. Алушта №0000622301/0 від 30.03.2006 про застосування фінансових ( штрафних ) санкцій в сумі 12348,00 грн. і №0000622301/1 від 05.05.2006 про застосування штрафних ( фінансових) санкцій в сумі 12348,00 грн.

Судом стягнуто з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" 3,40 грн. державного мита.

В основу рішення суду покладений висновок про те, що відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” №15-93 від 19.02.1993 резидент і нерезидент зобов'язані провадити розрахунки в межах торговельного обороту через уповноважені банки тільки у випадку здійснення розрахунків в іноземній валюті. Валюта ж України для резидентів не є іноземною, що випливає з положень абзацу 3 пункту 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання й валютного контролю”, оскільки вона не перебуває в обороті та не є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Тому проведення позивачем розрахунків від нерезидентів в національній валюті України - гривні через касу підприємства не суперечить чинному законодавству України та не є порушенням частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993.

Не погодившись з рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Алушті в Автономній Республіці Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим та в позові відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач мотивує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та вважає, що оплата за надані послуги з відпочинку, яка надходила від нерезидентів у національній валюті України –гривні повинна була бути проведена через уповноважені банки, а не через касу позивача, оскільки це є порушенням частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання й валютного контролю”№ 15-93 від 19.02.1993.

Розпорядженням Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2006 склад судової колегії змінено, суддю Черткову І.В.замінено на суддю Дугаренко О.В.

В судове засідання представники сторін не з'явились, про місце та час судового засідання були повідомлені належним чином. Сторони не скористувались своїм процесуальним правом у справі на участь свого представника в засіданні суду апеляційної інстанції. Судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутність представників сторін, що не з'явились.

Розглянувши справу у порядку, передбаченому статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у місті Алушті в період з 22.02.2006 по 16.03.2006 була проведена планова документальна виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 30.09.2005.

По результатам перевірки було складено акт №483/23/02650682 від 23.03.2006.

У ході даної перевірки ДПІ у місті Алушті було виявлено порушення статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.2003 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", що виразилось в порушенні порядку розрахунків з нерезидентом, тобто здійснення розрахунків з нерезидентом без участі уповноваженого банку, через касу підприємства по ПКО №598 від 04.08.2005 12348,00 грн. Відповідальність за вказане порушення передбачена Порядком застосування фінансових санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом ДПА України №542 від 04.10.1999 та Положенням про валютний контроль, затвердженим постановою Правління НБУ №49 від 08.02.2000.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено рішення від 30.03.2006 №0000622301/0 про застосування штрафних (фінансових ) санкцій у розмірі 12348,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його в ДПІ в місті Алушта в порядку підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000. Також по результатам розгляду скарги було винесено рішення №0000622301/1 від 05.05.2006 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12348 грн.

Судова колегія вважає, що в даному випадку підстави для притягнення позивача до відповідальності відсутні. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Судовою колегією встановлено, що 25.03.2005 між позивачем по справі ( виконавець ) і ТОВ " Центр межрегіонального зв'язку та туризму "Шляхи долі", Росія ( замовник ) було укладено договорів №61 про надання санаторно - курортних послуг. Від імені замоника виступала виконавчий директор Гумірова А. Ш., яка діяла на підставі доручення від 21.03.2005.

Відповідно до п.п. 2.1.1., 2.1.2. вказаного договору, позивач забовязався передати путівки з надання санаторно - курортних послуг після оплати їх вартості, забезпечити осіб, що прибули в санаторій, розміщенням, харчуванням та лікуванням.

Відповідно до п. 2.2.1 вказаного договору замовник забовязаний оплатити путівки з надання санаторно - курортних послуг.

Відповідно до 2.2.4 вказаного договору замовник забовязаний використовувати всі замовлені путівки з надання санаторно - курортних послуг згідно до графіку заїздів.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору, перелік і вартість санаторно - курортних послуг визначається в додатку №1, що є невід'ємною частиною зазначеного договору.

Відповідно до пункту 4.2 вказаного договору усі розрахунки за даним договором здійснюються в рублях Росії за курсом НБУ на день виписки рахунка.

Відповідно до пункту 3 Додатку №1 зазначеного вище договору вартість послуг передбачена в гривнах.

Розрахунки за договором №61 від 25.03.2005 проводились чотирма траншами у наступному порядку:

згідно до виписки по особовому рахунку №2600031427002 від 21.04.2005 на рахунок позивача надійшло 38799,04 грн.;

згідно до виписки по особовому рахунку №26039460014272 від 25.06.2005 на рахунок позивача надійшло 75298,27 грн.;

згідно до виписки по особовому рахунку №2600031427002 від 08.08.2005 на рахунок позивача надійшло 12795,12 грн.;

згідно до виписки по особовому рахунку №2600031427002 від 05.09.2005 на рахунок позивача надійшло 3425,66 грн.

Таким чином, згідно наведених фактичних даних загальна сума коштів сплачена замовником позивачу згідно з договором про надання санаторно - курортних послуг №61 від 25.03.2005 та листом ТОВ " Центр межрегіонального зв'язку та туризму "Шляхи долі" №234 від 01.06.2005 складає: 38799,04 грн. +75298,27 грн. +12795,12 грн. +3425,66 грн. +721,91 грн. = 131040,00 грн., що договір №61 від 25.03.2005 був виконаний сторонами у повному обсязі і в валюті України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 № 15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки проводяться тільки через уповноважені банки.

Проте, пунктом 1 Інструктивного листа КМУ та НБУ №19029/730 від 26.04.1993 “Про порядок розрахунків з країнами зони функціонування рубля” передбачено, що положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” про використання в розрахунках між резидентами та нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватись і в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактом.

Так, договором № 61 від 25.03.2005 передбачено здійснення оплати послуг в рублях, не вказано якої країни. Проте в пункті 4.1 обумовлена оплата авансових платежів в гривнах. Додаток №1 до даного договору також передбачається вартість в гривнах. Оплата всіх послуг була проведена в гривнах. Дані умови не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до пункту 4 статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-ХІІ від 16.04.1991 з наступними змінами та доповненнями, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, в тому числі, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам (абзац 2 частини 1 статті 14 вказаного Закону України).

Крім того, відповідно до пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді в оплату послуг з відпочинку згідно укладеного договору нерезидентом –юридичній особі та представником юридичній особі до каси позивача було внесено 12348грн., що не оспорюється Державною податковою інспекцією у місті Алушті в Автономній Республіці Крим по суті.

На думку Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим, при цьому позивачем порушено стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993, що виразилось в проведенні розрахунків на суму 12348 грн. без уповноваженого банку.

Вказана позиція грунтується на висновку Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим про те, що дія спільного інструктивного листа КМУ та НБУ № 19029/730 від 26.04.1993 “Про порядок розрахунків з країнами зони функціонування рубля”, який дозволяє розрахунки з країнами СНД в межах торговельного обороту в українській валюті, не скасовує положення про необхідність проведення розрахунків тільки через уповноважені банки.

З даним висновком Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим судова колегія погодитися не може у зв'язку з наступним:

Згідно з абзацом 3 пункту 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських квитків, монет, що перебувають в обороті і є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави. Отже, валюта України для резидентів не є іноземною.

Зі змісту частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 випливає, що резидент і нерезидент зобов'язані провадити розрахунки через уповноважені банки тільки у випадку здійснення розрахунків в іноземній валюті, тоді як розрахунки з позивачем були здійснені в національній валюті України –гривні, що не оспорюється відповідачем. Положення про обов’язок провадити розрахунки через уповноважені банки у випадку здійснення розрахунків в національній валюті України статті 7 вказаного Декрету КМУ не містить.

Таким чином, положення частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Не можуть підлягати розширеному тлумаченню і положення Інструктивного листа Кабінету Міністрів України та НБУ № 19029/730 від 26.04.1993 “Про порядок розрахунків з країнами зони функціонування рубля”, оскільки він визначає спосіб проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами країн зони функціонування рубля, але не регламентує порядок їх проведення.

Судова колегія вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення штрафні санкції в сумі 12348грн. застосовані до позивача відповідно до статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання й валютного контролю”та пункту 2.2 статті 2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства від 04.01.1999 № 542, тобто за порушення порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету.

При цьому, пункту 2.2 статті 2 зазначеного вище Порядку передбачає, що накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків) відбувається у випадку здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до частини 3 статті 7 Декрету здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Проте, як свідчать матеріали справи, факт відсутності відповідної ліцензії у сторін за договорами Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим не встановлювався.

Судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій за порушення порядку розрахунків, установленого статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання й валютного контролю”.

За таких обставин судова колегія не вбачає порушення судом першої інстанції при винесенні оскарженій постанови норм процесуального та матеріального права, а також вважає, що судом були повно, об`єктивно і всебічно з`ясовані всі обставини справи.

Керуючись статтями 24, 195, 198, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2006 року у справі № 2-27/10723-2006А залишити без змін.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого Адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Т.П. Фенько

Судді К.В. Волков

О.В. Дугаренко