Ухвала суду № 29088556, 30.01.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2013 р.Справа № 2а-2747/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Гончарук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество» до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

02.07.2012 року ТОВ «Група компаній «Содружество» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.01.2012 року №0000542301 та №0000532301.

04.07.2012 року позивач звернувся до окружного суду із ще одним позовом до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні від 27.01.2012 року №0000912301 та №0000902301.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року вказані вище позови були об'єднані в одне провадження.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що спірні податкові повідомлення-рішення ДПІ є неправомірними, безпідставними та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства та за наслідками перевірок, здійснених також з порушенням діючого законодавства та «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» №984.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року адміністративний позов ТОВ «Група компаній «Содружество» задоволено повністю. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Херсоні від 19 січня 2012 року №0000542301 і №0000532301, від 27 січня 2012 року №0000912301 і №0000902301. Відшкодовано з Державного бюджету на користь ТОВ «ГК «Содружество» (м.Херсон, вул.Петренка,18, код ЄДРПОУ 14121018) витрати зі сплати судового збору в сумі 4292 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС 31.08.2012 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Група компаній «Содружество» відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача категорично заперечували проти задоволення апеляційної скарги та наполягали на залишенні без змін постанови окружного суду.

Представник ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС двічі (т.б. 23.01.2013р. та 30.01.2013р.) в судове засіданні суду 2-ї інстанції не з'явився, про день, час та місце слухання справи був своєчасно та належним чином повідомлений, та надав, в свою чергу, заяву (факс) з проханням розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи представників позивача та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Група компаній «Содружество» - є юридичною особою, платником податків. Відповідно до Ліцензій, виданих Національною комісією регулювання електроенергетики України серії АА №867407 від 11.03.2005р. та серії АВ №527124 від 13.03.2010р. позивач здійснює постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

У грудні 2011 року уповноваженими особами ДПІ у м. Херсоні, на підставі наказу від 26.12.2011р. №3174 та повідомлення про призначення перевірки від 26.12.2011р. №219/23-505, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ГК «Содружество» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із платником податків ТОВ «Алекс-А ЛТД» за період грудень 2010 року та лютий, березень, квітень 2011 року, за результатами якої складено акт №4484/23-5/14121018.

Так, в цьому акті перевірки зазначено про вчинення позивачем та ТОВ «Алекс-А ЛТД» нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а саме, встановлено:

- порушення вимог пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.49.18 ст.49 ПК України, в результаті чого, занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4215014 грн., в тому числі: грудень 2010 року - в сумі 650001 грн., лютий 2011 року - в сумі 772929 грн., березень 2011 року - в сумі 1952845 грн., квітень 2011 року - в сумі 33333 грн., травень 2011 року - в сумі 805906 грн.;

- порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138 ПК України, в результаті чого, занижено податок на прибуток всього у сумі 1828828 грн., в тому числі: 2010 рік - 635251 грн., 2 квартал 2011 року - 1193577 грн.

Також в акті перевірки зазначено, що одним з постачальників газу скрапленого позивачу було ТОВ «Алекс-А ЛТД», придбано газу на загальну суму 21075073 грн. (в т.ч. ПДВ 4215014 грн.).

Між сторонами були укладені договори купівлі-продажу природного газу №22/11/03 -ПГ від 22.11.10р., обсяг поставки 2500000 куб. м, період - грудень 2010 р., виконання договору підтверджується актом прийому - передачі від 31.12.2010р. на загальну суму 5416675 грн., крім того ПДВ - 1083335 грн. В лютому 2011 року за договором купівлі - продажу природного газу №24/01/02-ПГ від 24.01.2011р. та актом прийому - передачі від 28.02.2011р. позивач придбав у даного постачальника природний газ на суму 2254179 грн. без ПДВ, сума ПДВ 450834 грн. Згідно з договором купівлі - продажу природного газу №ПГ 02/5 від 21.02.2011р. та актом прийому - передачі від 31.03.2011р. позивач придбав 2500000 куб. м., вартістю 5625000 грн. без ПДВ, ПДВ склало 1125000 грн.

Товариством «Алекс-А ЛТД» позивачу були видані належним чином оформлені податкові накладні від 24.12.2010р. №349 на суму 216667 грн.; від 27.12.2010р. №351 на суму ПДВ 216667,33 грн.; від 28.12.2010р. №356 на суму ПДВ 216666,67 грн., від 21.02.2011р. №29 на суму ПДВ 500000 грн.; від 28.02.2011р. №64 на суму ПДВ 272929,48 грн., від 22.02.2011р. №30 на суму ПДВ 175000 грн., від 23.02.2011р. №35 на суму ПДВ 450000 грн., від 24.03.2011р. №18 на суму ПДВ 141050 грн.; від 24.03.2011р. №19 на суму ПДВ 500000 грн.; від 25.03.2011р. №20 на суму ПДВ 594001,60 грн.; від 31.03.2011р. №45 на суму ПДВ 92792,97 грн.; від 06.04.2011р. №14 на суму 33333,33 грн.; від 08.04.2011р. №19 на суму 33333,33 грн., від 11.04.2011р. №21 на суму 63509,33 грн., від 19.04.2011р. №39 на суму 216666,67 грн., від 20.04.2011р. №43 на суму 492396,93 грн. Позивач, в свою чергу, повністю розрахувався з ТОВ «Алекс-А ЛТД» шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Але, на думку відповідача, витрати позивача по придбанню газу у ТОВ «Алекс-А ЛТД» були неправомірно віднесені ним до складу своїх валових витрат та ПДВ до складу податкового кредиту по угодам, які визнані нікчемними ДПІ у Шевченківському районі м.Києва в акті від 01.09.2011р. №1952/2307/33443792 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Алекс-А ЛТД» в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за період грудень 2010 року, лютий - квітень 2011 року». Даний акт був наданий суду 1-ї інстанції, зі змісту якого вбачається відсутність у ТОВ «Алекс-А ЛТД» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, такі угоди носять фіктивний характер. До такого висновку податкова інспекція дійшла з огляду на відсутність станом на серпень 2011 року за юридичною адресою ТОВ «Алекс-А ЛТД» кількість працюючих у 1 кварталі 2011 року - 6 осіб. Усі операції купівлі-продажу за участю ТОВ «Алекс-А ЛТД», на думку ДПІ, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», кредитом якого скористались інші СГД для мінімізації податкових зобов'язань по ПДВ, у тому числі і ТОВ «ГК «Содружество».

19.01.2012 року ДПІ у м. Херсоні, на підставі цього акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000542301 про збільшення ТОВ «ГК «Содружество» суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ в розмірі 4215014 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 162501,25 грн.;

- №0000532301 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 1828828 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 158812,75 грн.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до ДПС у Херсонській області зі скаргою від 30.01.2012 р., в якій просив скасувати ці податкові повідомлення-рішення №0000542301 та №0000532301 від 19.01.2012р., але ця скарга була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін. Оскарження вказаних рішень до ДПС України також не дало позитивного результату.

30.12.2011р. уповноваженою особою ДПІ у м.Херсоні, на підставі наказу №3190 від 28.12.2011р. та повідомлення про призначення перевірки №220/23-5 від 28.12.2011р., була проведена ще одна документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ГК «Содружество» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із платником податків ТОВ «Алекс-А ЛТД» за період 2010 рік, з ТОВ «Компанія Промресурс» за період травень-грудень 2009 року, за результатами якої складено акт №4572/23-5/14121018.

В цьому акті перевірки зазначено про вчинення позивачем нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а саме встановлено:

- порушення п.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на суму 4844715 грн. - за червень 2009 року - квітень 2010 року;

- порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2009 рік - на суму 6101899,99 грн., за 1 квартал 2010 року - на суму 20536743 грн., за півріччя 2010 року - на 24223570 грн., занижено податок на прибуток всього у сумі за 1 квартал 2010 року - на суму 921706,75 грн., за 3 квартали 2010 року - на суму 6055892,50 грн., за 2010 рік на суму 6055892,50 грн.

Одним з постачальників газу скрапленого позивачу було ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД», у якого позивач за договором №24/06-1 від 24.06.2009р. за період травень-грудень 2009 року придбав газу на загальну суму 7322280 грн., у т.ч. ПДВ 1220380,01 грн. (за травень 2009р. ПДВ склало суму 241500 грн., за вересень 2009р. - 173880 грн., за листопад 2009р. - 805000 грн.). До валових витрат позивачем були включені витрати по придбанню газу на суму 6101899,99 грн., а саме: за 2-й квартал 2009 року - на суму 1207500 грн., за 3-й квартал 2009 року - на суму 869400 грн., за 4-й квартал 2009 року - на суму 4024999,99 грн.

При цьому, відповідачем при перевірці був використаний акт Бориспільської ОДПІ від 12.07.2011р. №500/23-1/36311955 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» з питань достовірності визначення показників декларацій з ПДВ за травень-грудень 2009 року», в ході якої встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» при придбанні та продажу товарів.

З даного акту перевірки, наданого окружному суду, вбачається, що в 2010 році даний суб'єкт господарювання не звітував по податку на прибуток, тому неможливо встановити наявності основних засобів, працюючих 5 осіб, що свідчить про неможливість виконання постачання газу в обсязі, який декларувався. Податкові декларації за травень - грудень 2009 року, видані контрагенту ТОВ «Нова Аврора» (т.б. 2 ланка ланцюгу) підписані не власноручно директором ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД», а за допомогою факсиміле його підпису, що підтверджується дослідженнями сектора з техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області. А тому, податкова інспекція дійшла до висновку про фіктивність податкових декларацій ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД». У податковій звітності 2009 року відображені операції продажу газу позивачу, але не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з ненаданням для перевірки актів приймання-передачі товару, довіреностей, транспортних документів. Всі правочини даного постачальника визнано нікчемними, крім того, за висновком органу ДПС діяльність ТОВ була спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, задекларовані податкові зобов'язання та податковий кредит за травень-грудень 2009 р. зменшені до 0 грн.

На підставі цих відомостей зазначеного акту перевірки ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» відповідач встановив неправомірність включення позивачем до складу валових витрат суми 6101899,99 грн. - за 2009 рік, та неправомірне включення до складу податкового кредиту суми 1220381,01 грн. - за червень, вересень, листопад, грудень 2009 року.

Також, при проведені даної перевірки було встановлено наявність господарських стосунків позивача у січні - березні 2010 року з ТОВ «Алекс-А ЛТД» м. Київ, у якого придбано газу скрапленого на суму 21746004 грн. (в т.ч. ПДВ 3624334 грн.).

З акту перевірки ТОВ «Алекс-А ЛТД», складеного ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 06.09.2010р. №2373/2309/33443792, вбачалось наявність офісних, виробничих приміщень, 15 працюючих осіб. Було виявлено включення до складу податкового кредиту ТОВ «Алекс-А ЛТД» у січні-березні 2010 року податку в сумі 56350000 грн. (січень - 7666666,67 грн., лютий - 25683333,33 грн., березень - 23000000 грн.) згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ «Нова Аврора».

При цьому, ДПІ у Шевченківському районі м.Києва посилається на інформацію, отриману від ДПІ у м.Сімферополі, де на обліку було зареєстровано ТОВ «Нова Аврора», стан підприємства «припинено, але не знято з обліку». ТОВ «Нова Аврора» припинено внаслідок визнання банкрутом. На запит ДПІ у м.Сімферополі повідомило про відсутність ТОВ за юридичною адресою: м.Сімферополь, пр.Перемоги,58, та про відсутність ТОВ за адресою м.Київ, вул.Басейна,9, кв.3 (адреса за базою АІС "Облік податків та платежів"), свідоцтво платника ПДВ анульовано 14.04.2010р., останню податкову декларацію по ПДВ подано до ДПІ у м.Сімферополь за грудень 2009 року. Договір між ТОВ «Алекс-А ЛТД» та ТОВ «Нова Аврора» визнано нікчемним, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва зменшені податковий кредит та податкові зобов'язання ТОВ «Алекс-А ЛТД» в сумі 56350000 грн. до 0 грн.

Як стверджує відповідач, товар, придбаний ТОВ «Алекс-А ЛТД» за нікчемними угодами, був реалізований ТОВ «ГК "Содружество», яке, в свою чергу, неправомірно включило до своїх валових витрат суму 18121670,01 грн. (т.б. витрати по придбанню газу у ТОВ «Алекс-А ЛТД» за 1 квартал 2010 року) та до податкового кредиту суму ПДВ 3624334 грн., в тому числі за січень 2010 року - 2016666,67 грн., за лютий 2010 року - в сумі 803335 грн. 33 коп., за березень 2010 року - на суму 55000 грн.

За наслідками цієї перевірки ДПІ у м.Херсоні прийняті податкові повідомлення-рішення від 27 січня 2012 року:

- №0000912301 про збільшення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість на 4844715,12 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1211178,78 грн.;

- №0000902301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на 6055892,50 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1513973,13 грн.

Оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку не змінили суми грошових зобов'язань та штрафних санкцій.

Не погоджуючись з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податковим органом рішення є протиправними та не відповідають вимогам діючого на той час законодавства, в зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, погоджується з вказаними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування на момент укладення спірних угод регулювалися ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року .

Згідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п.7.2.3., 7.2.6. п.7.2 ст.7 цього ж Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Правила ж формування податкового кредиту безпосередньо визначені п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (діючого на момент укладення спірних угод).

У відповідності до приписів п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного аналізу вказаних норм діючого на той час (т.б. на момент укладення спірних угод) законодавства, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до свого податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання у власній господарській діяльності.

А у відповідності до абз.4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Так, видно з матеріалів справи, усі спірні рішення ДПІ у м. Херсоні ґрунтуються на неправомірності та нікчемності укладених позивачем угод з контрагентами щодо купівлі газу природного по ланцюгам: ТОВ «ГК «Содружество» - «Компанія Промресурс ЛТД», ТОВ «ГК «Содружество» - ТОВ «Алекс-А ЛТД», ТОВ «ГК «Содружество» - ТОВ «Алекс-А ЛТД» - ТОВ «Нова Аврора».

Разом з тим, суд апеляційної інстанцій, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується з твердженнями ДПІ про нікчемність правочинів між позивачем та його постачальниками, виходячи з наступного.

Так, ч.ч.1,5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

А згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочини). У цьому разі визнання такою правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею ж 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі ж інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Слід зазначити, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Належне встановлення умислу можливе лише в межах кримінального процесу. Так, належним доказом вини може бути вирок суду постановлений у кримінальній справі або інше судове рішення, яке підтверджує вину особи.

Разом з тим, представлені представниками ДПІ акти перевірок контрагентів позивача не тільки не містять посилань на вищезазначені обставини, а й взагалі не доводять умислу посадових осіб позивача на порушення публічного порядку, не пояснюють, в чому саме таке порушення полягає.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, судам обох інстанцій не надано набувшого законної сили вироку відносно керівників ТОВ «ГК «Содружество», ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД», ТОВ «Алекс-А ЛТД», ТОВ «Нова Аврора», чи інших осіб, або доказів порушення кримінальної справи за фактами незаконно вчинених угод. Не надано і письмових пояснень керівників товариств-постачальників газу щодо обставин господарської діяльності, а отже судова колегія вважає, що їх взагалі не опитували про обставини укладання та виконання цих спірних договорів.

Також, суд апеляційної інстанції приймає до уваги і ту обставину, що постачальники позивача на момент укладення спірних угод, як і на час здійснення перевірки їх діяльності не були ліквідовані. ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" і на день розгляду справи окружним судом також не припинено та не ліквідовано, її керівником залишається гр.Варламов С.А., в дійсності підпису якого на податкових деклараціях мав сумнів орган ДПС. Натомість судам обох інстанцій не надано доказів опитування даного громадянина щодо обставин подання декларацій, які замість його підпису містять факсиміле його підпису.

Крім того, ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, аналізуючи наведені норми, судова колегія дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочинів ухвалюється судове рішення. Таким чином, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору основних фондів, приміщень, чисельності персоналу, наявності транспорту. ДПІ не наведено жодного нормативного акту, який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу. Положеннями законодавства, яке регламентує права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Тому, за вказаних обставин, правочини між позивачем та його постачальниками є оспорюваними, тобто, є правомірними, поки їх недійсність не буде встановлена судом.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачалось, що «валові витрати виробництва та обігу» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Абзацом ІV пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону №334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

А згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу валових втрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.139.1.9 ст.139 ПКУ).

Статтею 9 Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити.

Як вже було зауважено вище, Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначались Законом України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 року визначаються Податковим кодексом України.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Підпунктом 7.4.5 вказаного пункту забороняється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) - чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ визначено, що право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники ПДВ в порядку, передбаченому ст.9 цього Закону. Згідно п.9.6 ст.9 Закону №168/97-ВР свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку діє до дати його анулювання.

Аналогічні правила формування податкового кредиту визначені і в ст.198 ПК України, відповідно до якої, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.1, 200.2 ст.200 ПКУ).

Отже, з точки зору податкового законодавства України, головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту, а витрат до складу валових витрат є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплачених витрат та ПДВ.

Також, апеляційний суд вважає, що для встановлення обґрунтованості формування валових витрат та декларування податкового кредиту необхідно належним чином встановити наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до валових витрат та податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку або ж призначення останніх для такого використання.

Отже, з огляду на викладене, податкова інспекція повинна аналізувати реальність господарської діяльності платника податків на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку угодах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Так, в актах перевірок відносин ТОВ «ГК «Содружество» не зазначено фактів відсутності документального підтвердження правочинів купівлі-продажу газу.

При чому, слід звернути увагу і на те, що ДПІ не має заперечень до документів, на підставі яких позивач відніс витрати по придбанню газу скрапленого до своїх валових витрат, а фактично сплачений в ціні придбання ПДВ - до свого податкового кредиту.

Крім того, як вбачається з актів перевірок, у відповідача претензій до складання первинних бухгалтерських та податкових документів також немає. При чому, слід звернути увагу і на те, що тільки відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів є підставою для не включення витрат по придбанню газу до складу валових витрат, а наявність належним чином оформлених документів не заперечує і податкова інспекція, яка, в свою чергу, в своїх актах перевірок не посилається на невідповідність вимогам законодавства реквізитів податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує і на неправильність складання позивачем податкових декларацій, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни товарів сум ПДВ, які увійшли до задекларованого позивачем податкового кредиту.

Таким чином, аналіз наданих позивачем документів та зміст актів перевірок свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат за період, які були предметом перевірки.

Також, відповідач не надав судам обох інстанцій належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем його контрагенти - ТОВ "Алекс-А ЛТД", ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД", ТОВ "Нова Аврора" були фіктивними підприємствами, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання, та укладало нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства.

Судова колегія також приймає до уваги і те, що позивачем надано усі необхідні достовірні та належні докази реальності спірних господарських операції придбання газу - договори з постачальниками, акти приймання-передачі газу, платіжні (банківські) документи, реєстри обсягів фактично протранспортованого природного газу газовими мережами Херсонського ЛВУМГ УМГ «Харківтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» підприємствам, що уклали договори на постачання газу з ЗАТ БК «Содружество».

До того ж, умовами вказаних договорів встановлено, що продаж газу здійснюється за письмовим погодженням та відповідним коригуванням в об'єднаному диспетчерському управлінню ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». При чому, газ поставляється на пунктах виміру, які знаходяться на пунктах прийому-передачі газу в газотранспортну систему України. ПАТ «Херсонгаз» здійснює розподіл природного газу газорозподільними мережами на території Херсонської області на підставі ліцензій виданих Національною комісією регулювання електроенергетики України від 14.04.2000р., серії АА №224442, від 14.04.2010 р. серії АВ №52 7198.

Тобто, судовою колегією достовірно встановлено, що єдиною підставою для таких висновків відповідача щодо порушення ТОВ «ГК «Содружество» податкового законодавства, т.б. завищення валових витрат та податкового кредиту, є лише тільки акти невиїзних перевірок контрагентів позивача - ТОВ «Алекс-А ЛТД» та ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД».

Однак, як вже було вказано вище, надані окружному суду копії актів перевірок цих контрагентів судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, оцінює критично, оскільки ці перевірки відбувались тільки на підставі податкової звітності цих платників податків, без дослідження бухгалтерських та податкових документів, що унеможливлює віднесення даної перевірки до документальної. Відомості ж про відсутність юридичної особи за адресою її реєстрації підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру і лише за цієї умови такі відомості можуть бути податковим органом використані у даному спорі відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців».

Судова колегія ще раз звертає увагу на те, що податкова інспекція належним чином не довела, що на час здійснення поставки газу позивачеві його постачальники були відсутні за своїми юридичними адресами і позивач був обізнаний з цією обставиною. Доказів реєстрації ТОВ "Алекс-А ЛТД" та ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" з порушенням законодавства або на підставну особу за винагороду, судам обох інстанцій також не надано. Позивач же, як покупець, не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про продавця за умови необізнаності щодо неї. До того ж, ДПІ ніяким чином не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності постачальника на момент придбання товару, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Наведені ж в актах перевірки обставини діяльності постачальників позивача не можуть бути причинами для відмови у включенні сум ПДВ, реально сплаченого позивачем у ціні товару, до складу податкового кредиту.

Крім того, як видно з матеріалів справи, ТОВ "Алекс-А ЛТД" та ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" на момент укладення спірних угод були зареєстровані платниками ПДВ, відобразили отриманий в ціні товару ПДВ в своїх податкових деклараціях в розділі "податкові зобов'язання". Також, надані позивачу податкові накладні підписані уповноваженими особами цих контрагентів, які, в свою чергу, ні факту їх підписання, ні своїх підписів не оспорили.

Таким чином, уважно дослідивши зміст актів перевірок контрагентів позивача, наданих відповідачем в якості доказів, судова колегія приймає до уваги наступне.

Так, перевірка ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" була здійснена тільки на підставі податкової звітності підприємства, а тому відносити її до документальної також не можна.

Згідно зі ст.79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

В даному ж випадку, ані наказу, ані повідомлення взагалі не надсилалось, оскільки підприємство нібито не знаходилось за своїм місцезнаходженням. Також, в цьому акті перевірки взагалі відсутні і будь-які вказівки на підстави перевірки, реквізити наказу на перевірку та повідомлення про перевірку. Відомості про те, що в 2010 році ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» не звітувало по податку на прибуток, а тому не мало основних фондів, ніяким чином не впливають на взаємовідносини позивача з даним постачальником в 2009 році. Крім того, в акті відсутні відомості яким саме чином даний платник звітував у 2009 році та з якими показниками, чи декларувалось наявність основних фондів. Разом з тим зазначено, що працюючих осіб було 5 осіб.

Що ж стосується посилань в акті перевірки на дослідження спеціаліста сектора з техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області (сам висновок судам обох інстанцій так і не надано) щодо дійсності підпису директора ТОВ на податкових деклараціях, то судова колегія вважає за необхідне зазначити, що доказів невизнання податкових декларацій ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» як податкової звітності суду не надано, немає і доказів повідомлення ТОВ про неприйняття податкових декларацій через відсутність справжнього підпису керівника.

У відповідності до ст.84 ПКУ, податкова служба має право залучати для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, та потребують необхідних спеціальних знань експертів. Тобто, призначення експертизи відбувається за певним порядком, а сама експертиза оформляється відповідним висновком, при чому, експерт попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Однак, в акті перевірки ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» відсутнє посилання саме на експертний висновок, а зазначено тільки про дослідження спеціаліста в рамках іншої перевірки (справи), що, в свою чергу, не є належним і достатнім доказом.

До того ж, ст.83 ПК України визначено вичерпний перелік документів та відомостей, які можуть бути використані податковими органами під час проведення перевірок платників податків. До них, зокрема, належать: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Таким чином, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків досліджень спеціалістів щодо діяльності іншого платника податків.

Таким чином, оцінюючи як доказ у справі наданий відповідачем акт перевірки ТОВ «Алекс-А ЛТД», складений ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 06.09.2010р. №2373/2309/33443792, судова колегія приймає до уваги, що підстав для проведення такої перевірки не вказано, як і не зазначено в акті про надіслання платнику податків будь-якого повідомлення або наказу на проведення перевірки, а тому визначити чому саме дана перевірка мала характер невиїзної, апеляційний суд не має можливості. Разом з тим, в цьому акті перевірки вказано про наявність у ТОВ офісних, виробничих приміщень, 15 працюючих осіб. Як стверджує відповідач, товар, придбаний ТОВ «Алекс-А ЛТД» за нікчемними угодами у ТОВ «Нова Аврора», був реалізований ТОВ «ГК «Содружество», але з акту перевірки цього не вбачається, тобто такий висновок має лише характер припущення, а не достовірно встановленого факту. Описано тільки взаємовідносини ТОВ «Алекс-А ЛТД» та ТОВ «Нова Аврора», про інших постачальників ТОВ «Алекс-А ЛТД» нічого не зазначено, не вказано, що це був єдиний постачальник ТОВ "Алекс-А ЛТД".

Що стосується акту про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Алекс-А ЛТД» від 01.09.2011р. №1952/2307/33443792, слід зазначити, що постачання газу є одним з основних видів діяльності даного товариства згідно витягу з ЄДР. Дане товариство було зареєстровано платником ПДВ, мало в перевіряємому періоді працюючих 6 осіб. Відомості ж про те, що в вересні 2011 року дане товариство не знаходилось за юридичною адресою, суд оцінює критично, тому що в акті перевірки не зазначено, що саме знаходиться за адресою м.Київ, вул.Ярославів Вал,13/2Б, або хто там мешкає, та за якими ознаками було встановлено відсутність підприємства та його керівництва. Крім того, з цього акту вбачається, що в ньому не зазначено конкретних підстав для проведення перевірки, які встановлені ПКУ. При чому, до цієї перевірки податковий ревізор - інспектор приступив одночасно з надісланням на адресу ТОВ «Алекс-А ЛТД» наказу про її проведення та повідомлення, про що зазначено в самому акті, не чекаючи доказів вручення цих документів платнику податків. Доказів того, що податкова міліція розшукувала посадових осіб товариства, які вказані в акті перевірки, не має. Зміст актів свідчить про те, що первинних бухгалтерських та податкових документів ТОВ «Алекс-А ЛТД» не було використано при проведені перевірок, досліджувалась тільки податкова звітність товариства та матеріали податкової міліції.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до аналогічного що і суд 1-ї інстанції висновку про те, вказані акти перевірок контрагентів позивача не є беззаперечними доказами відсутності реальних поставок газу позивачу та нікчемності укладених правочинів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає передчасним посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.01.2012 року по справі №2а-14922/11/2670 щодо задоволення п/вимог ТОВ «Алекс-А ЛТД» про визнання протиправними дій ДПІ у Шевченківському районі м. Києва стосовно внесення до акту перевірки недійсної інформації та виключення з акту недостовірної інформації, оскільки достатніх доказів набрання законної сили даним судовим рішенням в матеріалах справи не має.

Одночасно, судова колегія не приймає до уваги і доводи відповідача щодо відсутності або недостатності ресурсної бази у ТОВ «Алекс-А ЛТД» та ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» для здійснення господарської діяльності, так як дане твердження є виключно декларативним і відповідач не зміг пояснити, яким саме чином дані обставини були ним встановлені, відсутня оцінка в сукупності фізичних, технічних, технологічних можливостей контрагентів до вчинення господарських операцій продажу газу природного. Отже, ці посилання в актах перевірок на неможливість контрагентами позивача здійснювати господарську діяльність мають лише характер припущень. Також, відповідачем не конкретизовано які саме обставини заважали зазначеним підприємствам здійснювати вищенаведені господарські операції з позивачем, враховуючи використання для поставки газу спеціальних транспортних мереж.

Разом з тим, вагомим аргументом на підтвердження реальності господарських операцій позивача з цими юридичними особами є те, що зазначений газ був реально використаний позивачем у своїй господарській діяльності, а саме - проданий великій кількості споживачів, а транспортування газу відбувалось іншими суб'єктами господарювання. Але ці обставини ДПІ фактично не перевіряла, податкові зобов'язання, які позивач задекларував з подальшого продажу газу, та отриманий від цього продажу валовий дохід не зменшено.

До того ж, згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) своїх контрагентів або 3-х осіб у другій чи третій ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

Окрім того, при цьому ще слід зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, не було зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанції.

Отже, надані податковим органом судам обох інстанцій докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції придбання газу є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність. А отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нереальність правочинів, керувався лише припущеннями, його позиція не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. До того, слід вказати, що відповідачеві не надано право визначати реальність господарських операцій в залежності від можливості перевірити те чи інше підприємство. Наведені ж в актах перевірок позивача обставини діяльності його постачальників не можуть бути належними і беззаперечними причинами для зменшення податкового кредиту позивачу.

Окрім того, на думку судової колегії, податковий орган при визначені права платника податку на формування податкового кредиту зобов'язаний керуватись лише тими обставинами, які мали місце та мали бути відомими платникові під час здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). До того ж, діючим законодавством України не передбачений обов'язок покупця товарів (робіт, послуг) слідкувати за подальшою діяльністю свого постачальника та про стан його оподаткування. Обов'язок стосовно контролю за оподаткуванням суб'єктів господарювання покладений виключно на податкові органи, а не на покупця товарів (робіт послуг). Також, на думку суду, придбавач товарів (робіт, послуг) провадячи господарську діяльність вправі сподіватись на легітимність господарської діяльності продавця товарів та належне виконання податкових обов'язків цим суб'єктом підприємницької діяльності у зв'язку з належною організацією роботи з боку податкового органу.

Тобто, жодна норма Податкового кодексу України або будь-якого спеціального Закону не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом (в т.ч. по ланцюгу) до бюджету податків та правильного ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює виключно податкова служба України.

Таку ж позицію висловив і Верховний Суд України в своїй постанові від 11.01.2011 року (по справі ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ), в якій зокрема зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Також, слід вказати, що ця правова позиція узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, в своєму рішенні від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС проти Болгарії» европейський суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. Такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило б справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до аналогічного що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що оскаржувані рішення податкового органу були прийняті з порушенням вимог діючого на той час законодавства та без урахування усіх обставин, а тому, відповідно, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню, що, в свою чергу, і було правильно встановлено окружним судом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко