Ухвала суду № 29086599, 28.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2013 року м. Київ К-28654/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Спорого І.Г.,відповідача:Озацької О.В.,прокурора:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2010 р.

у справі № 2а-39897/09/2070

за позовом Державного підприємства «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар»

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області,

за участю третьої особи - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові,

та за участю Прокурора Харківської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Теплоелектроцентраль-2 «Есхар»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2010 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.06.2009 р. №0003472311/0 та №0003482311/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати на проведення судово-економічної експертизи від 29.12.2009 р. №9826 у розмірі 5 520,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, Чугуївська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області та Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові звернулись Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем було надіслано на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на вказані касаційні скарги, за змістом яких проти їх вимог заперечує та просить касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідачем заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку з проведеною реорганізацією на Чугуївську об'єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази реорганізації відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт від 05.06.2009 р. №590/2311/30034023.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 077 545,00 грн.; п.7.4.1 п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 462 041,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.06.2009 р. №0003472311/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 5 976 745,50 грн., у тому числі 3 077 545,00 грн. основного платежу та 2 899 200,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0003482311/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 693 061,50 грн., у тому числі 2 462 041,00 грн. основного платежу та 1 231 020,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.5.1 п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємст⻴рунтується на безпідставній, на думку відповідача, реалізації позивачем у період з 01.04.2007 р. по 31.12.2008 р. електричної та теплової енергії за відпускною ціною нижчою собівартості.

Так, відповідач зазначає, що, не зважаючи на зростання цін на придбання вугілля та газу природного, яке призводить до збільшення собівартості електричної енергії та теплової енергії, відпускні ціни були залишені позивачем на одному рівні, що призвело до збитковості господарської діяльності підприємства. Відтак, результатом роботи останнього у 1 півріччі 2008 року відповідно до даних податкового обліку з податку на прибуток є збиток у сумі 1 769 833,00 грн.

Виходячи з наведеного, відповідач, з посиланням на п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат на 12 310 182,00 грн.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 цього ж Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність саме як діяльність, направлену на отримання доходу, а не прибутку, який складає різницю між валовими доходами та валовими витратами.

За змістом положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного можна дійти висновку, що господарська операція розуміється як дія чи подія, яка викликає зміни в структурі всіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення яких очікується отримання економічних вигод у майбутньому, як і виникнення нових зобов'язань. Тобто, даною законодавчою нормою не визначено і не передбачено обов'язковості одержання прибутку підприємством від окремої операції, оскільки вся діяльність підприємства має бути спрямована на отримання доходу.

Крім того, згідно з нормами пп. 1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що реалізація електричної та теплової енергії нижче собівартості здійснювалась позивачем по цінам, затвердженим НКРЕ.

Так, податковий орган в акті перевірки зазначає, що у перевіряємому періоді ним не було встановлено фактів реалізації позивачем електричної енергії за цінами нижчими або вищими ніж законодавчо встановленими НКРЕ.

Судовими інстанціями було також встановлено, що позивач неодноразово письмово звертався до НКРЕ про збільшення тарифу, однак тариф збільшувався на незначну суму, що не відповідала реальній собівартості.

Зважаючи на викладене, висновки податкової інспекції про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат сум збитків по спірним господарським операціям є нормативно необґрунтованими.

Відтак, оскільки судовими інстанціями було встановлено, що підприємство мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від підприємства причин, підстав вважати діяльність такого підприємства негосподарською, тобто такою, що не передбачає мети отримання прибутку, немає.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтоване включення позивачем до складу валових витрат суми витрат у розмірі 12 310 182,00 грн. відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Крім того, судовими інтонаціями було встановлено, що всі суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту у перевіряємому періоді, підтверджені оригіналами податкових накладних, які були надані до перевірки.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, суди попередніх інстанцій правомірно визначились із недоведеністю відповідачем висновків про завищення позивачем податкового кредиту у спірному періоді.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявлених касаційних скарг порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2010 р. у справі №2а-39897/09/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.