Ухвала суду № 29086520, 23.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2013 р. м. Київ К-29941/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Борисенко І.В. розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

на постанову Господарського суду Сумської області від 19.03.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2009

у справі № АС 4/227-08/5021 (АС4/227-08)

за позовом Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

до Малого приватного підприємства «Альянс»,

до Приватного підприємства «Бумар»

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду Сумської області від 19.03.2009 (суддя -Лугова Н.П.) залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2009 (колегія суддів у складі: головуючий -Бенедикт А.П., судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О.) відмовлено у позові Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (надалі -позивач, Глухівська МДПІ) до Малого приватного підприємства «Альянс»(надалі -МПП «Альянс»), Приватного підприємства «Бумар»(надалі -ПП «Бумар») про стягнення з МПП «Альянс»у доход держави коштів у розмірі 175 635,89 грн., перерахованих ПП «Бумар»за нікчемним правочином.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідачем письмових заперечень на касаційну скаргу надано не було.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із сторін даної справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено виїзну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності МПП «Альянс»з питань дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.09.2007 та валютного законодавства за період з 01.04.2006 по 30.09.2007, за результатами якої 18.12.2007 складено акт № 1824/23/23297853 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення МПП «Альянс», зокрема, приписів підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»).

Позивач вважає, що усна угода, укладена між відповідачами є нікчемною, тобто такою, що порушує публічний порядок, оскільки її сторони мали на меті ухилення від оподаткування.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі усної угоди, укладеної між МПП «Альянс»та ПП «Бумар», протягом серпня 2006 року - квітня 2007 року проведено купівлю-продаж товарно-матеріальних цінностей (водозапірної арматури) на загальну суму 175 635,89 грн., у тому числі податок на додану вартість -29 272,65 грн.

На підставі податкових накладних, виданих ПП «Бумар»за результатами виконання умов угоди, МПП «Альянс»включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 29 272,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ПП «Бумар»з травня 2001 року не звітувало з податку на додану вартість, а також, на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.03.2002 у справі № 2-1159/2002 визнано недійсним статут ПП «Бумар», зареєстрований Харківською районною державною адміністрацією м. Києва від 28.03.2001 № 05580 та з 08.05.2001 (дати реєстрації) ДПІ Дарницького району м. Києва анульовано реєстрацію ПП «Бумар»як платника податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, та у відповідності до ст. 41 Конституції України, частини першої статті 208 Господарського кодексу України, позивач просить стягнути з МПП «Альянс»у дохід держави кошти у розмірі 175 635,89 грн., перераховані ПП «Бумар»за нікчемним правочином.

Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідачами у формі договору транспортного експедирування від 01.01.2006 р. № 6, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Під час розгляду справи, у судах попередніх інстанцій, позивач не надав належних доказів того, що відповідачі вчиняли правочин (господарське зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та належних доказів того, що відповідачі при вчиненні правочину усвідомлювали, як стверджував позивач, що державний бюджет недоотримає певну суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Більш того, на час укладення зазначених договорів сторони угоди перебували у Єдиному державному реєстрі та мали діючі свідоцтва платників податку на додану вартість.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено наявність у відповідачів умислу при укладенні ними вищезазначеного усного договору, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладений відповідачами саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому даний договір не може розглядатися як нікчемний.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено нікчемності усної угоди, укладеної між МПП «Альянс»та ПП «Бумар»щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, то відповідно не можна застосовувати наслідки нікчемного правочину.

А відтак, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові є правильними.

Що стосується мотивів судів першої та апеляційної інстанцій у частині пропуску позивачем строку застосування конфіскаційних санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, то колегія суддів вважає їх помилковими, оскільки підстав говорити про нікчемний правочин та пов'язані з ним наслідки немає, в силу відсутності факту нікчемності.

Проте, дана позиція судів не вплинула на правильність вирішення даної справи по суті та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Сумської області від 19.03.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2009 у справі № АС 4/227-08/5021 (АС4/227-08) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Борисенко І.В. З оригіналом згідно

помічник судді А.Р. Окунський