Рішення № 29079069, 29.01.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" січня 2013 р. Справа № 5/5007/1330/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, підприємець,

ОСОБА_2, довіреність від 18.12.2012 р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м.Новоград-Волинський)

до Приватного акціонерного товариства "Ярунська сільгосптехніка" (с.Степове, Новоград-Волинський район, Житомирська область)

про стягнення 86001,40 грн.

Підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до ПАТ "Ярунська сільгосптехніка" про стягнення за договором поставки нафтопродуктів №24 від 15.03.2011р. 86001,40 грн. заборгованості, з яких: 21778,20 грн. основного боргу за поставлений товар, 59357,81грн. пені у розмірі 1% від вартості товару за кожен день прострочення та 4865,39 грн. 30% річних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.11.2012 р. порушено провадження у справі №5/5007/1330/12 та призначено її розгляд на 19.12.2012 р.

Зважаючи на неявку в засідання суду представника відповідача, неповідомлення останнім причин неявки в суд та неподання відповідачем письмового відзиву на позов, а також, враховуючи не у повному обсязі виконання позивачем вимог ухвали суду, господарський суд, згідно ст.77 ГПК України, ухвалою від 19.12.2012 р. відклав розгляд справи на 29.01.2013 р.

В засіданні суду позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Водночас, подали суду для долучення до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2013 р., підписаний обома сторонами та розрахунок суми пені, здійснений на виконання вимог ухвал суду, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення грошового зобов'язання.

Представник відповідача письмового відзиву на позовну заяву не надав, в судове засідання свого представника не направив. При цьому, щодо нез"явлення в засідання суду представника відповідача, господарський суд приймає до уваги наступне.

08.01.2013р. на адресу суду повернулась неврученою кореспонденція господарського суду - ухвала суду від 19.12.2012 р. по справі №5/5007/1330/12, яка надсилалась відповідачу - ПАТ "Ярунська сільгосптехніка" за адресою: 117100, Новоград-Волинський район, с.Степове, з відміткою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання".

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.

Судом також враховується, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а також з врахуванням того, що строк розгляду позовної заяви, з урахуванням продовження строку вирішення спору відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України, майже сплинув (позовна заява надійшла до суду 26.11.2012 р.), а відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення присутнього позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

15.03.2011р. між сторонами у справі - підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та ПАТ "Ярунська сільгосптехніка" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №24 (а.с.39-41), за яким продавеь зобов'язався передати у власність покупцю нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язався своєчасно прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору (п.1.1. договору).

Згідно п.1.2. договору, продаж окремих партій товару здійснюється на підставі цього договору.

За змістом розділу 2 договору, продавець зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі поставити покупцю товар (п.2.1.1.); покупець, в свою чергу - прийняти поставлений товар, своєчасно та в повному обсязі сплатити вартість поставленого товару (п.2.2.1, п.2.2.3. договору).

В розділі 3 договору сторони визначили умови поставки товару, зокрема, за пунктом 3.1. договору, товар поставляється покупцю окремими партіями, в кількості та по ціні, зазначеній в додаткових угодах або рахунку-фактурі на умовах EXW (нафотабаза продавця, надалі - пункт поставки), СРТ (пункт призначення покупця) FCA або інше. Відповідно до п.3.2, п.3.3. договору, строки поставки окремих партій товару узгоджуються сторонами, адреса пункту поставки продавця зазначається у заявці на окрему партію.

Згідно пункту 4.2. договору, вартість договору визначається шляхом складання вартості всього поставленого товару протягом терміну дії договору.

Умовою пункту 4.3. договору передбачено здійснення покупцем 100% попередньої оплати товару.

У відповідності до п.4.4. договору, розрахунки за цим договором здійснюються на підставі виставленого продавцем рахунку в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Розділом 5 договору сторони обумовили відповідальність сторін. Зокрема, зміст пункту 5.2. договору передбачає, що в разі прострочки покупцем строків розрахунків, а також, при невиконанні умов пункту 2.2.2., 2.2.4. даного договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 1% від вартості товару за кожен день прострочення виконання зобов'язань за весь період прострочення, 30% річних з простроченої суми та відшкодовує збитки від інфляції.

Згідно п.9.1. договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 р., за умови повного розрахунку між сторонами.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов договору поставки нафтопродуктів №24 від 15.03.2011р., згідно довіреностей ААВ №795071 від 19.10.2011р., ААВ №795074 від 24.10.2011 р., ААВ №795075 від 27.10.2011 р., ААВ №795077 від 01.11.2011р., ААВ №795079 від 07.11.2011р., ААВ №795080 від 15.11.2011р., ААВ №795082 від 23.11.2012 р., ААВ №795083 від 30.11.2011 р., ААВ №795086 від 07.12.2011 р. та ААВ №795088 від 12.12.2011 р. та видаткових накладних №ПП-001481 від 19.10.2011р., №ПП-001513 від 24.10.2011р., №ПП-001536 від 27.10.2011р., №ПП-001537 від 27.10.2011 р., №ПП-001570 від 01.11.2011 р., №ПП-001609 від 07.11.2011р., №ПП-001615 від 07.11.2011 р., №ПП-001661 від 15.11.2011 р., №001701 від 23.11.2011р., №ПП-001735 від 30.11.2011р., №ПП-001791 від 07.12.2011р. і №ПП-001817 від 12.12.2011р. (а.с.7-28), підприємець ОСОБА_1 передав, а ПАТ "Ярунська сільгосптехніка" прийняло нафтопродукти на загальну суму 23216,16 грн.

В свою чергу, відповідач свої зобов"язання щодо оплати отриманих нафтопродуктів належним чином відповідно до умов договору не виконав. Щодо сплати залишку заборгованості в сумі 21778,20 грн. позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№28 від 12.03.2012 р. (а.с.32, докази направлення - а.с.33), проте, вимогу відповідач залишив без відповіді та без задоволення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Як вбачається з підписаного обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків, станом на 01.01.2013р. сума боргу відповідача перед позивачем не змінилась та складає 21778,20 грн., що повністю визнається відповідачем (а.с.55).

Таким чином, стосовно позовних вимог в частині стягнення 21778,20 грн. основного боргу, суд дійшов висновку, що вони є підтверженими поданими до справи належними доказами, повністю законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Отже, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором поставки нафтопродуктів №24 від 15.03.2011 р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В силу ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як уже зазначалось, пунктом 5.2. договору сторони передбачили, зокрема, сплату продавцю покупцем в разі прострочки останнім строків розрахунків - пені у розмірі 1% від вартості товару за кожен день прострочення виконання зобов'язань за весь період прострочення.

Разом з тим, виходячи з правового аналізу наведених вище норм права, розмір штрафної санкції - пені, передбаченої п.5.2. договору, відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок суми пені, здійснений позивачем виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення грошового зобов'язання (а.с.56), господарський суд встановив його обгрунтованість та дійшов висновку, що саме нарахована позивачем у цьому розрахунку сума пені - 2439,35 грн. є правомірною та підлягає стягненню з відповідача.

При цьому, суд враховує, що нарахування пені за весь час прострочення зобов'язання повністю відповідає приписам ч.6 ст.232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки у договорі №24 від 15.03.2011 р. (п.5.2. договору) сторони чітко обумовили інший, ніж передбачено законом (ч.6 ст.232 ГК України) період нарахування пені, а саме, передбачили, що пеня нараховується за весь період прострочення. Встановлення такої умови в договорі не суперечить вимогам чинного законодавства, навпаки, можливість її погодження сторонами в договірному порядку прямо передбачена ч.6 ст.232 ГК України.

Також, слід зазначити, що здійснивши на вимогу суду відповідний розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у період прострочення на загальну суму 2439,35 грн., позивач, водночас, повністю підтримав позов в частині стягнення пені в сумі 59357,81 грн. (розрахунок - а.с.30).

З огляду на вищевикладене, оскільки, як встановлено судом, правомірним є нарахування та заявлення до стягнення з відповідача пені в сумі 2439,35 грн., в решті вимоги позивача щодо стягнення пені є безпідставними - позов в цій частині задоволенню не підлягяє.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4865,39 грн. 30% річних (розрахунок, а.с.31). Стосовно позовних вимог в цій частині слід зазначити таке.

Як уже зазначалось вище, згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а відповідно до положень ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України, сторони мають право вільно встановити за власною домовленістю визначені на їх розсуд та погоджені ними умови (в межах, що не суперечать закону), які є обов"язковими для сторін відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у договорі сторони вправі вказати розмір процентів, які будуть нараховуватись в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару.

У даному випадку, у пункті 5.2. договору сторони чітко визначили розмір процентів річних, які зобов'язався сплатити покупець у разі прострочення здійснення розрахунків за товар - 30% річних.

З врахуванням викладеного, перевіривши здійснений позивачем розрахунок (а.с.31), господарський суд визначив правомірність нарахованої до стягнення суми процентів річних, яка становить 4865,39 грн., а отже, обгрунтованість позовних вимог в цій частині, що підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав суду доказів сплати боргу та в заперечення позовних вимог.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги підприємця ОСОБА_1 обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача підлягають 21778,20 грн. заборгованості, 2439,35 грн. пені, 4865,39 грн. 30% річних; в решті позову суд відмовляє.

У відповідності до вимог ст.49 ГПК України, судові витрати по справі покладаються на відповідача пропорційно обгрунтованим заявленим позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Ярунська сільгосптехніка" (11762, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Степове, ідентифікаційний код 00903728) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- 21778,20 грн. заборгованості,

- 2439,35 грн. пені,

- 4865,39 грн. 30% річних,

- 544,28 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.02.13

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (наручно), 3 - відповідачу (прост.)