Постанова № 29061380, 03.12.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2012 р. Справа № 2а-3084/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача Госедло Р.І.,

представника відповідача Переняка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБС» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000332203 від 25.06.12р. та № 0000892203 від 19.09.12р., -

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «ПБС» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000332203 від 25.06.12р. та № 0000892203 від 19.09.12р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення № 0000892203 від 19.09.12р. та податкове повідомлення-рішення № 0000332203 від 25.06.12р. винесені з порушенням закону та підлягають скасуванню, оскільки висновки, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень. ДПІ при написанні акту перевірки, не вправі керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими. Визнання апріорі нікчемними усіх правочинів (договорів), які на думку перевіряючи «здійснені без мети настання реальних наслідків», не узгоджується з чинним законодавством. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема, будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Довести наявність ознак нікчемності правочину можна одним єдиним способом: встановити норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним. В акті перевірки не наведено норм Законів, якими б повністю або частково заперечувалась (спростовувалась) правомірність договорів між ТзОВ «ПБС» та підприємствами-постачальниками.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТзОВ «ПБС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року встановлено порушення статтей 198, 201 Податкового Кодексу України. Зазначено, що ТзОВ «ПБС» до складу собівартості придбаних (виготовлених), реалізованих товарів (робіт, послуг) включено витрати по постачальниках, в яких відсутні ліцензії на будівельні роботи, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, незначна чисельність працівників, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, що призвело до завищення відображених показників у рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року на 703209 грн. та за ІІІ квартал 2011 року на 592546 грн., чим порушено підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4, пункт 138.6, пункт 138.8 статті 138 підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України. Як зазначено в акті перевірки від 11.06.2012 року № 3953/22-3/32872788 податковий кредит сформований від ризикових постачальників ТОВ «Ресурсна компанія», ПП «ВОЛЛІ» та ПП «Прем"єр-буд».

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов є обгрунтованим та підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 14.05.2012 року по 01.06.2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «ПБС»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, про що складено акт перевірки № 3953/22-3/32872788 від 11.06.2012 року.

В акті перевірки, зокрема, зазначено, що ТОВ «ПБС» порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

На підставі акту перевірки № 3953/22-3/32872788 від 11.06.2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000332203 від 25.06.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток підприємств в сумі 298024,00 грн., № 0000342203 від 25.06.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 202911,00 грн. та застосовано штрафну санкцію -101456,00 грн. та № 0000352203 від 25.06.2012 року, яким зменшено розмір від"ємного значення суми ПДВ у розмірі 18286,00 грн. за червень і 16126,00 грн. за липень 2011 року.

ТзОВ «ПБС» було подано скаргу на податкові повідомлення-рішення до ДПА в Івано-Франківській області. Подана скарга була задоволена частково: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000342203 від 25.06.2012 року в частині застосованої штрафної санкції в сумі 61177 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000352203 від 25.06.2012 року. В іншій частині скарга залишена без задоволення.

24.09.2012 року ТзОВ «ПБС» було отримано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000892203 від 19.09.2120 року, яке винесено також на підставі акту перевірки № 3953/22-3/32872788 від 11.06.2012 року та містить зменшену нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування для винесення податкових повідомлень-рішень в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про визнання нікчемними договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПБС» і ТОВ «Ресурсна компанія», ПП «ВОЛЛІ»та ПП «Прем"єр-буд».

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

Доводи ж відповідача можуть містити ознаки фіктивності укладених правочинів, що передбачено статтею 234 ЦК України. Проте в такому випадку вимагається визнання такого правчину недійсним в судовому порядку.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «ПБС» було укладено із ПП «Воллі» договір підряду № 90723 від 23 липня 2011 року, договір підряду № 01/04В від 11 квітня 2011 року, договір підряду № 108 від 01 червня 2011 року.

За умовами вказаних договорів Підрядник - ПП "Воллі" зобов"язувався виконати для ТзОВ "ПБС":

- роботи по будівництву Лісової автомобільної дороги ЖЗ №3, а саме влаштування росверку по буро набивних палях на ПК77+40,44 - ПК 77+76,4 в с.Поляниця Яремчанської міської ради;

- роботи по будівництву:

а) внутрішньої технологічної автомобільної дороги В6-В17 (трубчасті переїзди та водоскиди, земляні роботи, повздовжній дренаж);

б) внутрішньої технологічної автомобільної дороги ЖЗ №3 В7-1(земляні роботи);

в) лісової автомобільної дорогиЖЗ №3 (влаштування оголовків трубчастих переїздів та водопропускних труб; повздовжній дренаж, відсипання обочин, відсипання оголовків трубчастих переїздів та з"їздів з дороги);

г)загальнобудівельні роботи Шестирівневої відкритої автостоянки№1 на 2000 автомобілів ТК "Буковель", рампа №1 та рампа №2 в с.Поляниця Яремчанської міської ради;

- роботи по будівництву очисних (каналізаційних) споруд потужністю 4000 куб.м/добу Туристичного комплексу "Буковель" відповідно до зведеного кошторисного розрахунку;

Також позивачем було укладено договір підряду № 0180-1 від 22 серпня 2011 року із ПП «Прем"єр-буд».

За умовами вказаного договору Підрядник - ПП "Прем"єр-буд" зобов"язувався виконати для ТзОВ "ПБС":

- роботи з будівництва "Каналізаційних очисних споруд потужністю 4000 м.куб.добу" ТК "Буковель".

Реальність виконання умов вищевказаних договорів підряду підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт (а.с.114-183), податковими та видатковими накладними.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і ¬наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки Акту перевірок ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаються) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

ПП «ВОЛЛІ» та ПП «Прем"єр-буд» на момент здійснення господарських операцій з ТзОВ «ПБС» були зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємсців, не були ліквідовані, їх діяльність в установленому законом порядку не була припинена.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даними контрагентами, на підставі наданих ними податкових накладних, слід керуватися їхнім статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби» та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» (надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м.Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Основною мотивацією винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була та обставина, що контрагентами позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобов"язань, а відтак укладені договора щодо подальшої реалізації товарів є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена актами здачі-приймання виконаних робіт, видатковими накладними та квитанціями до прибуткового касового ордера.

ТзОВ "ПБС" не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування свої податкових зобов'язань.

Підстави виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового Кодексу України.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредиту звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України датою виникнення права планика податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом 1 пункту 198.6 Кодексу, встановлено що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Долучені до матеріалів справи податкові накладні містить усі необхідні реквізити, заповнені без порушень та відповідають вимогам пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністрества фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про перевищення ДПІ в м.Івано-Франківську повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові подвіомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську за № 0000332203 від 25.06.12 року та за № 0000892203 від 19.09.12 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 10.12.2012 року.