Постанова № 29061381, 29.11.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2012 р. Справа № 2а-3427/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представників відповідача Терьохіної Т.П., Прокопюк М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом ТзОВ «Косівське ремонтно-будівельне управління-5» до Державної податкової інспекції в Косівському районі Івано-Франківської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000802301 та № 0000792301 від 29.10.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Косівське ремонтно-будівельне управління-5» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Косівському районі Івано-Франківської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000802301 та № 0000792301 від 29.10.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем з ПП «Львівресурс»було укладено договір купівлі-продажу № 27/05 від 27.05.2010 року та субпідрядний контракт на виконання ремонтно-будівельних робіт від 05 травня 2010 року. На підставі вказаних договорів було виписано акти здачі-приймання виконаних робіт, видаткові та податкові накладні, які оформлені у відповідності до вимоги чинного законодавства України. Господарські операції за даними договорами були реальними та виконаними в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами та наявністю самого факту виконаних робіт, а саме складських приміщень в с.Нижній Вербіж. Посилання ДПІ в Косівському районі на порушення вимог податкового законодавства ПП «Львівресурс» не можуть братися до уваги, оскільки позивач не може відповідати за порушення податкового законодавства своїм контрагентом. В акті позапланової невиїзної перевірки від 19.10.2012 року №971/22-0/33527311 ДПІ в Косівському районі з перевищення службових повноважень, неогбгрунтовано прийшла до висновку-припущення про нікчемність правочинів з ПП «Львівресурс». Припущення про мниму нікчемність укладених договорів між ТзОВ «Косівське РБД-5» та ПП «Львівресурс» призвело до застосування наслідків недійсних правочинів, що є порушенням Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце проведеня судового засідання повідомлений належним чином. На адресу суду направив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що за результатами позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Косівського РБД-5» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з плаником податків приваним підприємством «Львівресурс»встановлено порушення п. 1.3, п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статтей 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України. Вказані висновки зроблені Косівською ДПІ на підставі акту планової документальної перевірки ПП «Львівресурс» з питань дотриманя вимог податкового законодавства від 13.10.2011 року № 43756/7/15-3, де зазначено, що оскільки за період з 19.02.2010 року по 30.09.2010 року ПП «Львівресурс» здійснює операції з придбання товарів, робіт, послуг в контрагентів по яких доведено нікчемність правочинів, а саме в ТзОВ «Альфагруп-М», ТзОВ «Миротекс», ТзОВ «Георгія-Трейд», ТзОВ «Кернес-Агро», ТзОВ «Вектора-Дон», що складають 97% від загального обсягу придбання товарів, робіт, послуг то відповідно і господарські операції з їх продажу прокупцям в зазначеному періоді, фактично не відбувались, а отже є нікчемними. Таким чином, інформація, зібрана за наслідками проведених перевірок контрагентів позивача, використана Косівською ДПІ як доказ спрямованості умислу позивача на безпідставне формування податкового кредиту, шляхом укладення фіктивних угод. Просили відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.10.2012 року Державною податковою інспекцією в Косівському районі було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Косівського РБД-5» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з платником податктів приватним підприємством «Львівресурс». За наслідками перевірки складено акт № 971/22-0/33527311 від 19.10.2012 року, яким встановлено порушення п. 1.3, п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.5 п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статтей 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України.

Вказані висновки Косівської ДПІ, зроблені на підставі результатів акту ДПІ Сихівського району м.Львова планової документальної перевірки ПП «Львівресурс» з питань дотриманя вимог податкового законодавства від 13.10.2011 року № 43756/7/15-3, де зазначено, що оскільки за період з 19.02.2010 року по 30.09.2010 року ПП «Львівресурс» здійснює операції з придбання товарів, робіт, послуг в контрагентів по яких доведено нікчемність правочинів, а саме в ТзОВ «Альфагруп-М», ТзОВ «Миротекс», ТзОВ «Георгія-трейд», ТзОВ «Кернес-Агро», ТзОВ «Вектора-Дон», що складають 97% від загального обсягу придбання товарів, робіт, послуг то відповідно і господарські операції з їх продажу прокупцям в зазначеному періоді, фактично не відбувались, а отже є нікчемними.

На підставі акту перевірки № 971/22-0/33527311 від 19.10.2012 року винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р»№ 0000792301 та № 0000802301 від 29 жовтня 2012 року.

В основу обґрунтування для винесення податкових повідомлень-рішень в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про визнання нікчемними договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Косівське РБД-5» і Приватним підприємством «Львівресурс».

Щодо правомірності висновків викладених в акті перевірки та винесених на їх основі податкових повідомлень-рішень слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ТзОВ «Косівське РБД-5» та ПП «Львівресурс» було укладено договір купівлі продажу № 27/05 від 27.05.2010 року та субпідрядний контракт на виконання ремонтно-будівельних робіт від 05 травня 2010 року.

За умовами вказаного договору купівлі-продажу товарів ПП "Львівресурс" зобов"язується передати у власність, ТзОВ "Косівське РБУ-5" зобов"язується прийняти та оплатити будівельні матеріали на суму 500000 грн.

За умовами субпідрядного контракту субпідрядник ПП "Львівресурс" виконує для підрядника ТзОВ "Косівське РБУ-5" роботи по будівництву складських приміщень в с.Нижній Вербіж.

Підтвердженням виконання субпідрядного контракту ремонтно-будівельних робіт від 05 травня 2010 року слугують акти здачі-приймання робіт, зокрема № ОУ-0000001 від 27.05.2010 року, № ОУ-29/06-2 від 29.06.2010 року, № ОУ-30081 від 30 серпня 2010 року.

ПП «Львівресурс» було виписано позивачу податкові накладні №13 від 27.05.2010 року, № 29/06-2 від 29.06.2010 року, № 30081 від 30 серпня 2010 року.

Наявність складських приміщень в с.Нижній Вербіж в судовому засіданні не заперечується і представниками відповідача.

На виконання умов договору купівлі продажу товарів № 27/05 від 27 травня 2012 року було виписано видаткові накладні № РН-28071 від 28 липня 2010 року, № РН-02081 від 02 серпня 2010 року, видаткова накладна № РН-04081 від 04 серпня 2010 року, № РН-06081 від 06 серпня 2010 року, № РН-10081 від 10 серпня 2010 року, № РН-12081 від 12 серпня 2010 року, № РН-13082 від 13 серпня 2010 року, № РН-18081 від 18 серпня 2010 року, № РН-19081 від 19 серпня 2010 року, № РН-23081 від 23 серпня 2010 року, № Рн-24081 від 24 серпня 2010 року, № РН-25081 від 25 серпня 2010 року, № РН-26081 від 26 серпня 2010 року, № РН-01091 від 1 вересня 2010 року, № РН-10091 від 10 вересня 2010 року, № РН-13091 від 13 вересня 2010 року, № РН-14091 від 14 вересня 2010 року, № РН-16091 від 16 вересня 2010 року, № РН-21091 від 21 вересня 2010 року, № РН-20091 від 20 вересня 2010 року, № РН-22091 від 22 вересня 2010 року, № РН-24091 від 24 вересня 2010 року, № РН-27091 від 27 вересня 2010 року.

ПП «Львівресурс» було виписано позивачу наступні податкові накладні: № 28072 від 28.07.2010 року, № 28071 від 28.07.2010 року, № 02081 від 02.08.2010 року, № 04081 від 04.08.2010 року, № 06081 від 06.08.2010 року, № 10081 від 10.08.2010 року, № 12081 від 12.08.2010 року, № 13082 від 13.08.2010 року, № 18081 від 18.08.2010 року, № 19081 від 19.08.2010 року, № 23081 від 23.08.2010 року, № 24081 від 24.08.2010 року, № 25081 від 25.08.2010 року, № 26081 від 26.08.2010 року, № 1091 від 01.09.2010 року, № 10091 від 10.09.2010 року, № 13091 від 13.09.2010 року, № 14091 від 14.09.2010 року, № 16091 від 16.09.2010 року, № 21091 від 21.09.2010 року, № 20091 від 20.09.2010 року, № 22091 від 22.09.2010 року, № 24091 від 24.09.2010 року, № 27091 від 27.09.2010 року.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

Доводи ж відповідача можуть містити ознаки фіктивності укладених правочинів, що передбачено статтею 234 ЦК України. Проте в такому випадку вимагається визнання такого правчину недійсним в судовому порядку.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

ТзОВ «Косівське РБД-5» реально отримало від ПП «Львівресурс» товари та послуги. Факт будівництва в с. Нижній Вербіж складських приміщень, не заперечувався в судовому засіданні і представниками відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і ¬наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки Актів перевірок ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

На момент виконання господарських операцій обидві сторони були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.

ПП «Львівресурс» на момент здійснення господарських операцій з ТзОВ «Косівське РБД-5» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємсців, товариство не було ліквідоване, його діяльність в усатановленому законом порядку не була припинена.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статтей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції Законів чинних на момент виникнення спірних правовідносин) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушеня правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби» та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Основною мотивацією винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була та обставина, що контрагентами позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобовязань, а відтак укладені договора щодо подальшої реалізації товарів є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Зокрема в акті перевірки № 971/22-0/33527311 від 19.10.2012 року зазначено, що оскільки за період з 19.02.2010 року по 30.09.2010 року ПП «Львівресурс» здійснює операції з придбання товарів, робіт, послуг в контрагентів по яких доведено нікчемність правочинів, а саме в ТзОВ «Альфагруп-М», ТзОВ «Миротекс», ТзОВ «Георгія-Трейд», ТзОВ «Кернес-Агро», ТзОВ «Вектора-Дон», що складають 97% від загального обсягу придбання твоарів, робіт, послуг то відповідно і господарські операції з їх продажу прокупцям в зазначеному періоді, фактично не відбувались, а отже є нікчемними.

Таким чином, інформація, зібрана за наслідками проведених перевірок контрагентів позивача, використана Косівською ДПІ як доказ спрямованості умислу позивача на безпідставне формування податкового кредиту, шляхом укладення фіктивних угод.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена актами здачі-приймання виконаних робіт, видатковими накладними та квитанціями до прибуткового касового ордера.

ТзОВ «Косівське РБД-5»не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування своїх податкових зобов'язань.

Підстави виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахуваного) податку у зв"язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов"язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

1.порядковий номер податкової накладної.

2.дату виписування податкової накладної.

3.повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

4.податковий номер платника податку (продавця та покупця).

5.місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

6.опис номенклатуру товарів, робіт, послуг та їх кількість (обсяг, обєм).

7.повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

8.ціну поставки без врахування податку.

9.ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

10.загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З наявних в матеріалах справи податкових накладних вбачаєтсья, що вони містять усі передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» реквізити.

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

або дата отримання податакової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: «Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов"язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначаєтсья виходячи із договірної (контрактоної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняєтсья більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв"язку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачаєтсья з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.

Таким чином на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про перевищення Косівською ДПІ повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Косівському районі № 0000802301 та № 0000792301 від 29.10.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 04.12.2012 року.