Ухвала суду № 29061016, 23.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15407/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2012 року у справі за позовом комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району міста Києва» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району міста Києва», (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 05 грудня 2011 року № 0010912306.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 26.11.2012 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено планову виїзну перевірку КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.06.2011 року, за результатом якої складно акт від 17.11.2011 року № 1482/23-6/03359115 (далі - акт перевірки).

Даним актом було встановлено порушення позивачем, вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.3., пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0010912306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 374 757 грн. (за основним платежем 1 352 525 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22 232 грн. Позивач частково погодився з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та сплатив 6335,0 грн.

Що стосується правомірності спірного податкового повідомлення-рішення колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, а саме: позивачем не включено до податкових зобов'язань суму ПДВ з коштів отриманих як фінансування згідно розподілу з місцевого бюджету від головного управління транспорту та зв'язку ВО КМР (КМДА) по коду КФКВ 100203 «Благоустрій міст, сіл, селищ» та згідно економічної класифікації видатків бюджету КЕКВ 1310 «Субсидії та поточні трансфери підприємствам (установам, організаціям)» в сумі 7131600 грн.,(податкові зобов'язання 1188600 грн.), а також по коду КФКВ 170703 «Видатки на проведення робіт, пов'язаних із будівництвом, ремонтом автодоріг» КЕКВ 1310 в сумі 450000 грн. (податкові зобов'язання 75000 грн.).

Відповідач в акті перевірки зазначає, що якщо кошти, які видаються платнику податку за кодом бюджетної класифікації 1310 надходять до нього на виконання програми благоустрою міста, то такі кошти слід вважати оплатою (компенсацією) виконаних ним робіт по такому благоустрою, а тому їх сума має бути включена таким платником податків до бази оподаткування вартості виконаних робіт/послуг.

Відповідно до п. 196.1.6 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування ПДВ субсидії, що надаються за рахунок бюджетів.

Визначення понять «субсидія» та «трансфертні платежі» наведені у наказі Державного казначейства України від 25.11.2008 року № 495 «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету».

Як вбачається з матеріалів справи, отримані кошти позивач використав на проведення розрахунків по заробітній платі, з фондами загальнообов'язкового страхування, на сплату вартості придбаного пального, енергоносіїв та інших матеріальних ресурсів.

З огляду на вищевикладене, якщо субсидії і трансферні платежі, що видані платнику податку - одержувачу коштів за кодом бюджетної класифікації 1310, то при їх отриманні об'єкта оподаткування ПДВ не виникає. Відповідно до п. 185.1 «б» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є , зокрема, постачання послуг.

Судом першої інстанції було встановлено, що КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва» створено для ремонту та утримання автомобільних шляхів та споруд на них, що розташовані у Печерському районі м. Києва та закріплені за позивачем на праві господарського відання.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач виконує роботи по підтриманню у належному стані майна, що закріплено за ним на праві господарського відання, позивач є одночасно і замовником і виконавцем робіт з благоустрою, тобто виконує роботи на власних об'єктах, а відтак відсутня сама подія надання послуг та, відповідно, відсутній і об'єкт оподаткування.

Щодо господарських відносин позивача та TOB «Мінераліс», колегія суддів апеляційної інстанції вважає наступне.

Судом встановлено, що між позивачем та TOB «Мінераліс» укладено договори підряду по відновленню покриття доріг, зокрема: від 30.07.2009 року № 30/07-2009, від 14.09.2010 року №14-10/10, від 19.10.2010 року № 19-10/10.

Вході виконання робіт укладено акти приймання виконаних будівельних робіт (№ КБ-2в) від 30.09.2009 року № 1/9, від 30.09.2010 року № 254, від 30.10.2010 року № 255, також TOB «Мінераліс» надано позивачу податкові накладні від 30.07.2009 року № 464, від 30.09.2010 року № 589, від 19.10.2010 року № 597.

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту за липень 2009 року та за вересень-жовтень 2010 року.

З огляду на вищевикладене, зобов'язання за договором між позивачем та TOB «Мінераліс» виконувались сторонами у повному обсязі.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться у п. 1.7, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у ПК України та Законі № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагент позивача (ТОВ «Мінераліс») зареєстрований в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону № 168/97-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Порядку № 165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавалися. Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Аналіз ст. 215, 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсність правочину може наступати лише за умови наявності певних порушень закону, викладених вище.

Зміст договору, зокрема його предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Як свідчать матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів, актів за формою №КБ-2в та податкових накладних, юридична особа TOB «Мінераліс» не була припинена.

З огляду на викладені обставини, вчинення дій платником податків, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Така позиція, також, викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Мінераліс» податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 7.2.1, пп. 7.2.3., пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0010912306 є безпідставним та неправомірним.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 28.01.2013 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.