Постанова № 29054059, 30.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2013 р. м. Київ К/9991/26869/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Карась О.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ларченко" (далі -Товариство)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2012

у справі № 2а-4589/11/1070

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Товариство звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2011 № 0000762300 та від 01.07.2011 № 0001002300.

Постановою названого суду від 24.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2012, у позові відмовлено з мотивів відсутності належного документального підтвердження факту реального виконання спірних операцій з поставки товару в адресу Товариства.

На вказані судові акти Товариством подано касаційну скаргу, в якій заявник просить їх скасувати та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів наявним у справі доказам та вимогам чинного законодавства. Зокрема, скаржник зазначає, що фінансово-господарські правовідносини Товариства з його постачальником товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Соларіс»(далі -ТОВ «ФК «Соларіс») опосередковані належним оформленням первинних документів, що містять достатню для цілей оподаткування інформацію про зміст та характер спірних операцій.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ФК «Соларіс»за період з 30.09.2009 по 27.04.2011. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом складено акт від 06.05.2011 № 536/23-2/35040403 та донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 98 567,50 грн. (у тому числі 78854 грн. за основним платежем та 19713,50 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 24.05.2011 № 0000762300 та з податку на додану вартість в сумі 78 854,16 грн. (у тому числі 63083,33 грн. за основним платежем та 15770,83 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 01.07.2011 № 0001002300.

Підставою для оспорюваних донарахувань став висновок податкового органу про незаконне врахування позивачем при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток витрат на оплату товару (щебеня та піску) в рамках господарських правовідносин з ТОВ «ФК «Соларіс»за договором поставки від 01.10.2010, а також про неправомірне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати у ціні поставленого товару названим постачальником. При цьому ДПІ посилається на те, що ТОВ «ФК «Соларіс»зареєстровано на підставну особу -ОСОБА_1 без мети провадження реальної господарської діяльності, а виключно з ціллю сприяння іншим суб'єктам господарювання у формуванні податкової вигоди.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування на суму понесених витрат) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, валові витрати та податковий кредит в оспорюваних сумах були сформовані позивачем за наслідками виконання договору поставки, укладеного позивачем (покупець) та ТОВ «ФК «Соларіс»(постачальник), за яким останній поставляв позивачеві пісок річковий та щебінь в обумовленій кількості. На підтвердження виконання цих поставок позивачем подано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, виписки з банківського рахунку Товариства, що зафіксовано в акті перевірки. Вказані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити та необхідну інформацію про зміст, обсяг, вартість спірних операцій та їх учасників.

Оскільки відповідно до названого договору поставки перевезення товару здійснювалося постачальником, тоді як товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків та їх перевезення автомобільним транспортом, то за даних обставин відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій між Товариством та спірним постачальником. Розвантаження товару здійснювалося власними силами позивача, що не спростовано податковим органом.

У разі ж підтвердження дійсного виконання операції самі по собі недоліки правореалізуючих документів (у тому числі і підписання первинного документа невстановленою особою) не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування податкового кредиту та валових витрат. Адже власне неправильність зазначених у первинних документах відомостей є непрямою ознакою недостовірності відомостей про факт поставки, що містяться у таких документах, однак не може розглядатися як беззаперечне свідчення відсутності поставки, позаяк документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт.

А відтак висновок судів про непідтвердженість спірних витрат позивача не можна визнати об'єктивним, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ларченко" задовольнити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2012 у справі № 2а-4589/11/1070 скасувати.

3. Позов задовольнити. Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.2011 № 0000762300 та від 01.07.2011 № 0001002300.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.В. Карась