Ухвала суду № 29053825, 21.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2013 р. м. Київ К-21507/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Феодосії Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010

у справі № 2-31/532-2008А

за позовом Державного підприємства «Феодосійський морський торгівельний порт»

до Державної податкової інспекції у м.Феодосії Автономної Республіки Крим,

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору: Контрольно -ревізійне управління у Запорізькій області

про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Феодосія від 30.11.2007 № 001219/0001872301/0 в частині донарахування частини прибутку державних некорпоратизованих підприємств, що підлягає сплаті до Державного бюджету України в сумі 414280,00 грн., від 30.11.2007 № 001220/0001882301/0 в частині донарахування авансових внесків з податку на прибуток, нарахованих на суму дивідендів, у сумі 106323,51 грн. основного платежу та 31893,18 грн. штрафних санкцій. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,23 грн. судового збору, 13000,00 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи.

ДПІ у м.Феодосії подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 30.11.2007 № 0001882301/0 податкового зобов'язання за платежем: авансові внески з податку на прибуток, нараховані на суму дивідендів, у загальній сумі 167602,32 грн., в тому числі 114791,01 грн. основного платежу та 52811,31 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у тому, що підприємством занижено авансові внески з податку на прибуток, нараховані на суму дивідендів, у сумі 115774,63 грн., а також завищено такі внески у сумі 1415,37 грн.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 30.11.2007 № 0001872301/0 податкового зобов'язання у загальній сумі 448150,00 грн. за платежем: частина прибутку (доходу) господарських організацій (державний, казенних підприємств), слугували висновки перевірки, викладені в акті від 19.11.2007 № 3523/23-1/01125577 за період з 01.01.2006 по 30.06.2007, про порушення позивачем вимог п. 1.9 ст. 1, п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 67 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», ст. 63 Закону України «Про державний бюджету України на 2007 рік».

Позивачем оспорюється вказане податкове повідомлення-рішення у частині визначення до сплати вказаного платежу на суму 414280,00 грн., що донарахована за висновками перевірки щодо заниження частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету України, зокрема:

внаслідок завищення амортизації у зв'язку з безпідставним збільшенням балансової вартості портального крана «Сокол-Україна»на суму винагороди за комерційне представництво за договором від 18.02.2004 № ДО-273 з ДО «Укрморпорт»- комерційним представником всіх портів, що підписали цей договір;

внаслідок завищення витрат порту з нарахування резерву відпусток.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів про безпідставність позиції податкового органу щодо заниження позивачем частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету України, внаслідок зафіксованого в акті перевірки порушення щодо необґрунтованого нарахування резерву відпусток.

Податковий орган обґрунтовує власну позицію тим, що позивачем у затверджених фінансових планах на 2006 та 2007 роки сум нарахувань резерву відпусток не передбачено, а також тим, що нарахування резерву проведено в супереч положенням п. 12 Наказу від 26.07.2000 № 201а «Про облікову політику у Феодосійському морському торгівельному порту», згідно із яким наказано резервування коштів для здійснення майбутніх витрат та платежів не проводити.

Разом з тим, податковий орган не враховує таке.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Відповідно до п. 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року № 20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2002 № 989) забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат, зокрема на виплату відпусток працівникам.

Відповідно до п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.10.2003 № 601 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2003 за № 1025/8346, виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, визнаються зобов'язанням через створення забезпечення у звітному періоді.

При цьому термін «Виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню»визначено у п. 3 вказаного Положення 26, і визначається як виплати за невідпрацьований час, право на отримання яких працівником може бути використано в майбутніх періодах.

Відповідно до п. 2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам" норми цього положення застосовуються роботодавцями - підприємствами, організаціями, іншими юридичними особами незалежно від форм власності.

Враховуючи наведене, законодавство вимагає від підприємств усіх форм власності створення резерву на оплату чергових відпусток, тому неузгодження положень наказу підприємства про його облікову політику із вимогами законодавства не робить останні такими, що не підлягають виконанню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у фінансових планах позивача на 2006, 2007 роки нараховано резерв відпусток, що відображено у строчці «Витрати на оплату праці».

Разом з тим суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів про помилковість позиції податкового органу щодо заниження позивачем частини прибутку (доходу) внаслідок завищення амортизації у зв'язку з безпідставним збільшенням балансової вартості портального крана «Сокол-Україна»на суму винагороди за комерційне представництво за договором від 18.02.2004 № ДО-273 з ДО «Укрморпорт».

Суди обґрунтовували свою позицію нормами п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, відповідно до якого первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат як суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт. За позицією судів даний пункт положення не забороняє включати у первісну балансову вартість основних засобів суми будь-яких винагород постачальнику, якщо вони були йому сплачені.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно із договором комерційного представництва від 18.02.2004 № ДО-273, укладеним ДО «Укрморпорт»з рядом морських торгових портів України, в тому числі ДП «Феодосійський морський торгівельний порт», об'єднання «Укрморпорт»є комерційним представником усіх портів. Згідно із п. 1.3 договору комерційне представництво -це здійснення об'єднанням за дорученням підприємств впровадження та набуття науково-технічних розробок та нових технологій, набуття основного виробничого обладнання для підприємства, а також розширення та модернізації їх виробничої інфраструктури від свого імені та за рахунок підприємства.

За здійснення юридичних дій договором передбачено сплату об'єднанню винагороди в розмірі 3 % від загальної суми перерахованих коштів.

Таким чином, позивачем сплачено комерційному представнику винагороду за придбання для позивача портального крану «Сокіл-Україна».

Відповідно до п. 8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509 (у редакції, чинні на час виникнення спірних відносин), первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

З наведеного вбачається, що п. 8 Положення (стандарту) 7 містить перелік витрат, з яких складається первісна вартість об'єкта основних засобів.

Винагорода за надані послуги з комерційного представництва не входить до переліку витрат, з яких складається первісна вартість об'єкта основних засобів.

За таких обставин, податковим органом зроблено правильний висновок про необґрунтоване включення позивачем до первісної балансової вартості суми сплаченої на користь комерційного представника винагороди за здійснення послуг комерційного представництва - придбання за доручення позивача портового крану.

Однак, зважаючи на те, що судами не встановлено (не розмежовано) сум оспорених позивачем визначених за податковими повідомленнями-рішеннями від податкових зобов'язань за вказаними вище епізодами, а суд касаційної інстанції згідно зі ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції.

В ході нового розгляду суд має встановити суми, які податковий орган в акті перевірки вважає заниженими чи завищеними позивачем за вказаними вище епізодами (зокрема суму завищених амортизаційних нарахувань; суму віднесеної до первісної балансової вартості винагороди, в тому числі дослідити, чи включено до такої суми податок на додану вартість, адже матеріали справи містять різні дані: згідно із одними така сума становить 400000,00 грн., а за іншими -480000,00 грн.; суми донарахованих податковим органом зобов'язань із частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету України, за кожним з епізодів.

Щодо вирішення справи у частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.11.2007 № 0001882301/0 про визначення податкового зобов'язання за платежем: авансові внески з податку на прибуток, нараховані на суму дивідендів, судам необхідно встановити суть порушення, з якого податковий орган виходив при донарахуванні податкових зобов'язань: чи це невиконання визначеного в абз. 4 п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язку здійснити нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток за правилом, визначеним в абз. 1 п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 цього Закону, чи це порушення вимог п.п. 7.8.3 п. 7.8 ст. 7 цього Закону, яке полягає у зменшенні позивачем суми нарахованого податку на прибуток певного звітного періоду на суму авансового внеску без попередньої сплати протягом такого звітного періоду у зв'язку із нарахуванням дивідендів, адже у судових рішеннях ці обставини чітко не встановлені, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити правильність застосування норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Феодосії Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло