Ухвала суду № 29053820, 23.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2013 р. м. Київ К-13507/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Борисенко І.В., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2009 р.

у справі № А38/455-07 (22а-4552/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс-М»

до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2007 р. (суддя -Бишевська Н.А.), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Коршун А.О., судді: Юхименко О.В., Добродняк І.Ю.), задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс-М»(надалі -позивач, ТОВ «Транссервіс-М») до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (надалі -відповідач, ПМДПІ у м. Кривому Розі) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 23.03.2007 р. № 0000972301/0, від 19.04.2007 р. № 0000972301/1, від 22.06.2007 р. № 0000972301/2, від 11.09.2007 р. №0000972301/3.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із сторін даної справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача з 22.02.2007 р. по 07.03.2007 р. проведено виїзну позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Транссервіс-М»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006 р., за результатами якої 14.03.2007 р. складено акт № 24/230/33178746 (надалі акт).

Відповідно до висновків акта позивачем у порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») занижено скоригований валовий доход на суму отриманої винагороди експедитора від виконання умов договорів, укладених з Відкритим акціонерним товариством «Північний ГЗК»(надалі -ВАТ «Північний ГЗК») та Відкритим акціонерним товариством «Центральний ГЗК»(надалі -ВАТ «Центральний ГЗК»), у розмірі 196 875,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток.

На підставі зазначеного акта відповідачем 23.03.2007 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000972301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 64 712,10 грн., у тому числі: основний платіж -42 219,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -15 493,10 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, податкове повідомлення-рішення від 23.03.2007 р. № 0000972301/0 -без змін.

Як вбачається з акта, висновок про заниження податку на прибуток відповідачем зроблено на підставі того, що ТОВ «Транссервіс-М»самостійно зменшило вказану в актах здачі-приймання виконаних робіт відповідно до договорів транспортно-експедиторського обслуговування суму винагороди експедитора (у розмірі 592 300,92 грн.) на суму додаткових витрат, пов'язаних з оплатою послуг третіх осіб (у розмірі 196 875,00 грн.), внаслідок чого підприємство занизило валовий доход за відповідні періоди на вказану суму.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивачем надавались послуги по експедируванню залізорудної сировини, замовниками яких згідно з укладеними договорами про транспортно-експедиторське обслуговування від 31.01.2005 р. № 001/2005 та від 22.04.2005 р. № 013/2005 були ВАТ «Північний ГЗК»та ВАТ «Центральний ГЗК»відповідно.

За умовами вказаних договорів експедитор (ТОВ «Транссервіс-М») зобов'язується за винагороду і за рахунок замовника забезпечити шляхом укладання від свого імені відповідних договорів на залізничні перевезення вантажів замовника, як на території України, так і за її межами, а також організовувати виконання пов'язаних з перевезенням додаткових послуг. При цьому, винагорода експедитору включається в ставку на перевезення, яка регулюється додатками та додатковими узгодженнями до договору, і розмір винагороди визначається як різниця між узгодженою вартістю перевезень та її фактичною вартістю після розрахунків з усіма учасниками перевізного процесу.

На виконання умов укладених між позивачем та ВАТ «Північний ГЗК»і ВАТ «Центральний ГЗК»договорів сторонами були складені акти здачі-приймання виконаних робіт, відповідно до яких позивач у період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006 р. отримав від замовників оплату наданих послуг у розмірі 592 300,92 грн. При цьому, до складу валового доходу позивачем включено лише 395 425,00 грн., за вирахуванням із загальної суми додаткових витрат у розмірі 196 875,00 грн. на оплату послуг третіх осіб по інформаційному забезпеченню конкретних перевезень вищевказаних замовників, що полягало у наданні інформації з приводу знаходження вагонів відправника на шляхах сполучення залізниць та дати перетину кордону.

Вищезазначені послуги виконувались Товариством з обмеженою відповідальністю «Джерело»на підставі договору № 011-05, укладеного 01.03.2005 р. між останнім та ТОВ «Транссервіс-М», а також Приватним науково-виробничо-комерційним підприємством «Селетам»на підставі договору № 7-ИН, укладеного 01.06.2006 р. між останнім та позивачем.

Факт виконання робіт вищезазначеними суб'єктами підприємницької діяльності та факт оплати позивачем цих послуг підтверджується належними доказами, які були досліджені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а саме: щомісячними актами здачі-прийому виконаних робіт, звітами експедитора на кожне перевезення та банківськими документами про оплату цих послуг.

При цьому, суд апеляційної інстанції доречно звернув увагу на те, що факт виконання цих послуг вищенаведеними третіми особами та факт оплати позивачем таких послуг не заперечувався відповідачем під час проведення перевірки.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Підпунктом 4.2.17 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валового доходу інші надходження, прямо визначені нормами цього Закону.

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 вказаного Закону не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Положення ст. 1 Закону України від 01.07.2004 р. № 1955-IV«Про транспортно-експедиторську діяльність»(надалі -Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність») в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначають, що експедитор (транспортний експедитор) -суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт -споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору; перевізник -юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Положеннями ч. 9 та 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Таким чином, витрати експедитора (ТОВ «Транссервіс-М»), понесені у зв'язку з оплатою послуг третіх осіб - ТОВ «Джерело»та ПНВКП «Селетам», які безпосередньо забезпечували надання ТОВ «Транссервіс-М»транспортно-експедиторських послуг замовникам, підтверджені належними доказами, як це передбачено ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Аналіз наведених норм права та фактичних обставин справи дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що при проведенні перевірки відповідач безпідставно ототожнив всю суму коштів, перераховану на користь позивача замовниками послуг -ВАТ «Північний ГЗК»та ВАТ «Центральний ГЗК», із сумою винагороди ТОВ «Транссервіс-М», як експедитора, включивши до неї і витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

Відтак, висновки акта перевірки ПМДПІ у м. Кривому Розі щодо заниження скоригованого валового доходу за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2006 р. на суму отриманої винагороди експедитора від виконання умов договорів, укладених з ВАТ «Північний ГЗК»та ВАТ «Центральний ГЗК», у розмірі 196 875,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток, є необґрунтованими та неправомірними.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність у судів першої та апеляційної інстанцій законних підстав для визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 23.03.2007 р. № 0000972301/0, від 19.04.2007 р. № 0000972301/1, від 22.06.2007 р. № 0000972301/2, від 11.09.2007 р. №0000972301/3, якими визначено суму податкового зобов'язання ТОВ «Транссервіс-М»з податку на прибуток.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2009 р. у справі № А38/455-07 (22а-4552/08) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Борисенко І.В.