Ухвала суду № 29053815, 23.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2013 р. м. Київ К-54161/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Борисенко І.В. розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009 р.

у справі № 2а-24890/08

за позовом Державного підприємства «Харківвибухпром»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2009 р. (суддя -Перцова Т.С.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Філатов Ю.М., судді: Мінаєва О.М., Гуцал М.І.), позовні вимоги Державного підприємства «Харківвибухпром»(надалі -позивач, ДП «Харківвибухпром») до Державної податкової інспекції у Червоно-заводському районі міста Харкова (надалі -відповідач, ДПІ у Червоно-заводському районі м. Харкова) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13.10.2008 р. № 0004611510/0 задоволено в повному обсязі.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що право призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу, є неправомірним.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що встановлена п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі -Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») черговість погашення податкових зобов'язань застосовується незалежно від волі платника за наявності у нього податкового боргу.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із сторін даної справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.10.2008 р. фахівцем ДПІ в Червонозаводському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати ДП «Харківвибухпром» за період з 03.03.2008 р. по 08.08.2008 р. узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток за 1 півріччя та 9 місяців 2007р. За результатами перевірки був складений акт від 07.10.2008 р. № 1015-15-107/00292184, відповідно до висновків якого встановлено порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: несвоєчасна сплата узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на прибуток при настанні строків сплати 20.08.2007 р., 19.11.2007 р. Прострочення граничного строку сплати складає понад 90 днів.

На підставі висновків даного акту у відповідності до пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.10.2008 р. № 0004611510/0 про зобов'язання сплатити штраф у розмірі 50 % від нарахованої суми зобов'язання, що становить 32454,50 грн.

Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що за декларацією з податку на прибуток від 01.08.2007 р. сума податкового зобов'язання складає 14052,00 грн.; сума авансового внеску, нарахованого на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, - 4166,00 грн. Вказана сума ДП «Харківвибухпром» була сплачена до бюджету платіжними дорученнями № 611, 613 від 13.08.2007 р. За декларацією з податку на прибуток від 01.11.2007 р. сума податкового зобов'язання складає 17567,00 грн.; сума авансового внеску, нарахованого на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, - 597,00 грн. Вказана сума позивачем була сплачена до бюджету платіжними дорученнями № 955, 957 від 15.11.2007 р.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України від 25.06.1991 р. № 1251-XII «Про систему оподаткування»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно ч. 2 ст. 12 наведеного Закону фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів в установлений законом термін.

Положеннями п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Виходячи із положень п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 р. № 679-XIV«Про Національний банк України», систему, порядок і форми платежів визначає Національний банк України.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно пункту 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону, податковий орган не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, визначене платником податків у платіжних дорученнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Фактично відповідачем примусово направлено всю суму, перераховану платником податків, на погашення податкового боргу без запропонованих заходів по забезпеченню сплати суми податкового боргу, як це передбачено п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Правовий аналіз наведених норм та встановлених обставин дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу, не відповідає нормам чинного законодавства.

У зв'язку із непідтвердженням порушення позивачем граничних строків сплати податкового боргу суди першої та апеляційної інстанцій правильно наголосили на безпідставності застосування до позивача штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 13.10.2008 р. № 0004611510/0.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009 р. у справі № 2а-24890/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Борисенко І.В.