Рішення № 29049230, 24.01.2013, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 412/11713/2012

2/201/334/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2013 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого суддіДемидової С.О.

при секретаріПєронкові М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічно акціонерного товариства «Платинум Банк», ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 07 липня 2010 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 2172. На підставі вищезазначеного договору він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1.

10 серпня 2010 року право власності було зареєстровано в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг про реєстрацію право власності на нерухоме майно за № 26977127 від 10.08.2010 р.

Натомість, 07 липня 2010 року, в день укладання договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1, між Публічним акціонерним товариством «ХОУМ ОСОБА_5»правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», та позивачем був укладений іпотечний договір № 55.840.07.03.4, предметом якого, відповідно до п. 1.2., є передача в іпотеку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2, для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за Кредитним договором № 55.840.07.03 від 26 червня 2007 року та додатків до нього. Іпотечний договір № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 07 липня 2010 року та зареєстрований в реєстрі за № 2177, цього ж дня, 07 липня 2010 р., у зв'язку з посвідченням вищевказаного договору, нотаріусом на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат»накладена заборона відчуження зазначеної в договорі квартири першої черги житлової забудови за адресою: АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1 до припинення договору та зареєстровано в реєстрі за № 2178.

Також, позивач зазначає, що при укладанні Іпотечного договору № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року були допущені суттєві порушення чинного законодавства, а саме іпотечний договір № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року суперечить вимогам ст. ст. 182, 210 Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 01 липня 2004 року, №1952-ІУ та були допущенні порушення ст. 65 Сімейного кодексу України, оскільки був укладений без належним чином оформленої згоди дружини позивача стосовно майна, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Тому позивач просить суд визнати вказаний іпотечний договір недійсним.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «ПлатинумБанк» позов не визнав, та пояснив, що оскаржуваний іпотечний договір укладено у повній відповідності до чинного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з*явилася про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з*явилася, надала суду письмові пояснення, просила слухати справу за її відсутності.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як встановлено в судовому засіданні, між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, був укладений договір купівлі-продажу квартири від 07 липня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 2172/а.с.7-9/.

Згідно до вимог ст. 210 Цивільного кодексу України, право власності на спірну квартиру було зареєстровано в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 10 серпня 2010 року, про що свідчить відповідний витяг про реєстрацію право власності на нерухоме майно за № 26977127 від 10.08.2010 р..

07 липня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ХОУМ ОСОБА_5», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», та позивачем укладено іпотечний договір № 55.840.07.03.4, предметом якого, відповідно до п. 1.2., є передача в іпотеку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2, для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за Кредитним договором № 55.840.07.03 від 26 червня 2007 року та додатків до нього /а.с.12-17/.

Іпотечний договір № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 07 липня 2010 року та зареєстрований в реєстрі за № 2177, цього ж дня, 07 липня 2010 р. у зв'язку з посвідченням вищевказаного договору, нотаріусом на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат»накладена заборона відчуження зазначеної в договорі квартири першої черги житлової забудови за адресою: АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1 до припинення договору та зареєстровано в реєстрі за № 2178..

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, Законом України Про іпотеку»редакція якого діяла на момент укладення договору іпотеки.

Згідно до вимог частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, а відповідно до вимог статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень№1952-IV від 01 липня 2004 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстроване згідно з вимогами цього Закону.

Крім того, положення іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 07 липня 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2178, свідчать про розпорядження позивачем правами на нерухоме майно до моменту державної реєстрації таких прав, яка була здійснена лише 10 серпня 2010 року.

За таких умов укладення сторонами іпотечного договору суперечить вимогам Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень№ 1952-IV від 01 липня 2004 року, норми якого забороняють укладання правочинів щодо нерухомого майна до здійснення державної реєстрації права власності на таке майно.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 208 ЦК України визначає правочини, які належить вчиняти у письмовій формі: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян; 4) інші правочини, щодо яких встановлена письмова форма.

Крім того, необхідною умовою укладення договорів є їх державна реєстрація. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Реєстрації, зокрема підлягають договори купівлі продажу нерухомого майна.

Також згідно зі ст. 4 Закону України Про іпотеку обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 цього Кодексу.

Згідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Факт перебувала у шлюбі позивача на момент укладання іпотечного договору підтверджується наданої копією свідоцтва про укладання шлюбу /а.с. 18/.

Судом також встановлено, що при укладанні спірного правочинна були допущені суттєві порушення чинного законодавства, а саме спірний іпотечний договір суперечить вимогам ст. 65 СК України, оскільки був укладений без належним чином оформленої згоди дружини позивача стосовно майна, що знаходилось у спільній сумісній власності подружжя.

В силу приписів, викладених у статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом встановлено, що про укладання спірного правочину дружина позивача повідомлена не була і своєї письмової нотаріально засвідченої згоди на його укладання іпотечного договору не надавала.

Згідно статті 368 ЦК України встановлено, що «майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом», а згідно статті 369 ЦК України встановлено, що «розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників».

Статтею 369 ЦК України встановлено, що «правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень».

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що позивачка згоди на розпорядження квартирою № 71, що розташована по вул. Космічна, 3 у м. Дніпропетровську, яка перебуває в спільній сумісній власності не надавала, а тому даний іпотечний договір № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк»та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 07 липня 2010 та зареєстрований в реєстрі за № 2177, укладений із недодержанням вимог статті 203 ЦК України.

Також положення іпотечного договору № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року не містять відомостей щодо надання письмової нотаріально засвідченої згоди на укладання іпотечного договору дружиною позивача ОСОБА_6.

Проте, в судовому засіданні достовірно встановлено, що на момент укладання іпотечного договору квартира № 71, що розташована по вул. Космічна, 3 у м. Дніпропетровську перебувала у спільній сумісній власності позивача ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_6, як майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, та приймаючи до уваги те, що заключений іпотечний договір не відповідає вимогам Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також приймаючи до уваги те, що за позивачем не було визнано право власності на предмет іпотеки, суд приходить до висновку, що іпотечний договір № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року слід визнати недійсним,

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, понесених позивачем по даній цивільній справі, враховуючи результат розгляду справи, на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати іпотечний договір № 55.840.07.03.4 від 07 липня 2010 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» та ОСОБА_1 посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 07 липня 2010 року та зареєстрований в реєстрі № 2177- недійсним.

Скасувати заборону на відчуження квартири № 71 розташованої за адресою м. Дніпропетровськ вул. Космічна в буд. 3 накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровану в реєстрі за № 2178 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

Стягнути з публічно акціонерного товариства «Платинум Банк»(код ЄДРПОУ 33308489) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір в розмірі 53 грн. 65 коп. з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяС.О.Демидова