Рішення № 29031495, 31.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/744/13 31.01.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/744/13

за позовом публічного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод»

до дочірнього підприємства «Нафком-Агро»;

про стягнення 423 738,76 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Лебединський насіннєвий завод» (надалі - позивач) з позовом до дочірнього підприємства «Нафком-Агро» (надалі - відповідач) про стягнення 423 738,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повністю не оплатив отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 402 500,00 грн., з огляду на наявність якої позивачем за період з 28.07.2012р. по 13.11.2012р. нараховані 3% річних у сумі 3539,79 грн. та пеня - 17 698,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2013р. порушено провадження у справі № 910/744/13 та призначено її розгляд на 31.01.2013р.

29.01.2013р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу, оскільки 24.01.2013р. повністю сплатив заборгованість; заперечує проти нарахування позивачем пені за прострочення платежу, з огляду на відсутність письмової угоди щодо забезпечення виконання зобов'язання, та вважає, що позивач має право вимагати стягнення 3% річних лише за період з 06.09.2012р. по 13.11.2012р., оскільки вимога про сплату заборгованості була надіслана тільки 29.08.2013р.

Представники сторін у судове засідання 31.01.2013р. не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Так, у відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 15.01.2013р. була надіслана позивачу та відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві.

Як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, ухвала про порушення провадження у справі від 15.01.2013р. була вручена позивачу 22.01.2013р., а відповідачу - 23.01.2013р.

Отже, сторони належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників сторін суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників сторін, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі усної домовленості між сторонами, позивач за видатковою накладною № 1669 від 30.04.2011р., копія якої залучена до матеріалів справи, передав відповідачеві товар на загальну суму 502 500,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару за видатковою накладною № 1669 від 30.04.2011р. також підтверджується довіреністю (типова форма № М-2) серії ЯПД № 282524 від 01.04.2011р.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, перерахувавши 100 000,00 грн., згідно платіжного доручення № 7176 від 27.07.2012р., копія якого також наявна в матеріалах справи.

Оскільки отриманий товар відповідач повністю не оплатив, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих. № 5288 від 07.05.2012 р. щодо сплати суми боргу у розмірі 402 500,00 грн. Вказаний лист був надісланий на адресу відповідача цінним листом. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на день звернення позивача до суду з даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем становила 402 500,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковою накладною щодо передачі товару відповідачу. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобовязань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, вищезазначені обставини, спростовують заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

Втім, відповідач перерахував на рахунок позивача заборгованість у сумі 402 500,00 грн. тільки 24.01.2013р., що підтверджується платіжним дорученням № 1296 від 24.01.2013р., оригінал якого додано до відзиву на позовну заяву, тобто після порушення провадження у справі.

Отже, на день розгляду справи предмет спору в частині стягнення заборгованості у сумі 402 500,00 грн. відсутній, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 28.07.2012р. по 13.11.2012р. нараховані 3% річних у сумі 3539,79 грн. та пеню - 17 698,97 грн.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, сторони не надали суду доказів укладення письмової угоди, в якій вони дійшли згоди щодо виду, розміру та порядок забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 17 698,97 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Крім того, як зазначено вище, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, починаючи з 01.05.2011р.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню за період з 28.07.2012р. по 13.11.2012р., визначений позивачем на власний розсуд, що не суперечить приписам ст. 625 Цивільного кодексу України, у сумі 3539,79 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник з вини відповідача, а заборгованість у сумі 402 500,00 грн. була сплачена останнім тільки після порушення провадження у справі. При цьому, позивач з заявою про зменшення розміру позовних вимог до суду не звертався.

Отже, судовий збір у відповідній частині покладається судом на відповідача.

Також, за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір в частині стягнення 3% річних.

В частині стягнення пені витрати по сплаті судового збору підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 80 (п. 1-1), 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині стягнення основного боргу в сумі 402 500,00 грн. провадження у справі припинити.

3. Стягнути з дочірнього підприємства «Нафком-Агро» (01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 15; код ЄДРПОУ 32249454) на користь публічного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» (20635, Черкаська область, Шполянський район, с. Лебедин; код ЄДРПОУ 00388932) 3539 грн. 79 коп. - 3% річних, 8120 грн. 80 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

4. В частині стягнення пені в сумі 17 698,97 грн. в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.02.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов