Рішення № 29029419, 31.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-3/19038-2012 31.01.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

До Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю

Про стягнення 161 677,45 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Чайковський Я.В.- по дов. № б/н від 10.01.2013

Від відповідача Ніколаєв О.С. - по дов. № б/н від 09.01.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» до Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 153 541,35 грн. основного боргу, 6 751,55 грн. неустойки, 1 384,55 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору фінансового лізингу № 1123/12/2007 від 18.12.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/19038-2012 та призначено справу до розгляду на 22.01.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/19038-2012 від 22.01.2013, в зв'язку з не з'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі від 28.12.2012, розгляд справи був відкладений на 31.01.2013.

Позивач в судовому засіданні 31.01.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач у поданому 24.01.2013 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує, оскільки вважає, що позивач здійснює нарахування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ для долара, що передбачено п. 7.1.2., 7.2 договору, що суперечить вимогам чинного законодавства. Виходячи з умов п. 7.1.- 7.5. розділу 7 договору сторонами фактично визначено такий платіж як комісія лізингодавця, яка підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долару США по відношенню до гривні, однак такий платіж не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Як наслідок в договорі відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 під час формування цін обґрунтованим слід вважати врахування витрат у еквіваленті до у.о. лише в частині імпортної складової структури ціни. Пунктом 2.2. договору встановлено, що предмет лізингу придбано за національну валюту України, а отже відсутні підстави для формування цін у доларовому еквіваленті. Вважає, що курсова різниця між гривнею України та долару США за певних умов і домовленостей сторін може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак, зарахування курсової різниці між національною та іноземними валютами до складу винагороди суперечить правовій природі договору фінансового лізингу. Відповідач вважає, що пункти 7.1 - 7.5. договору є дискримінаційними та дають можливість лізингодавця не виконуючи ніяких додаткових послуг отримувати за рахунок лізингоодержувача економічну вигоду від інфляційних процесів в Україні. Вважає вказані пункти договору не чинними, а відповідно позов не підлягає задоволенню. Цієї ж правової позиції дотримується Київський апеляційний господарський суд в постанові від 04.12.2012 у справі № 5011-11/11776-2012 щодо визнання пунктів 7.1.-7.5. договору задоволено повністю. Щодо самого розрахунку суми позовних вимог, вважає його неправильним і не точним оскільки в ньому не зазначено правильного курсу НБУ для долара, який повинен застосовуватися при розрахунку лізингового платежу для кожного період. Відповідно, якщо вважати договір укладеним, то розмір щомісячних лізингових платежів розраховувався з урахуванням курсу НБУ для долару США станом на 18.12.2007, зазначений в п. 7.1.1 договору (5,05 грн. за один долар США). Враховуючи наведене, відповідач в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

В судовому засіданні 31.01.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

18.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1123/12/2007 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, лізингодавець (позивач) зобов'язується придбати у свою власність техніку (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації продавця:

Тип: вантажний автомобіль;

Марка, модель: ISUZU NQR 71 борт-тент (3 одиниці);

№ шасі : буде встановлений в акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007 р.;

Пробіг на момент придбання : до 300 км;

Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 18.12.2007; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу (відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань не було у повному обсязі сплачено вартість лізингових платежів за періоди з 52 по 58 включно, в зв'язку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 153 541,35 грн. основного боргу, 6 751,55 грн. неустойку та 1 384,55 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За умовами п. 3.1. договору передача позивачем (лізингодавцем) майна, а також необхідних належностей та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його відповідачем (лізингоодержувачем) на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акта здачі-приймання майна.

Обладнання, що є предметом фінансового лізингу (вантажний автомобіль ISUZU NQR 71 борт-тент) в кількості 3 одиниці передано відповідачу відповідно до видаткової накладної № РН-0000025 від 31.01.2008 та довіреності серії ЯОР № 350120 від 31.01.2008.

Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 103 011,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 17 168,50 «у.о.», виражена у гривнях України.

Згідно з п. 7.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного долара США станом на 18.12.2007;

- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.

Відповідно до п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.» згідно Графи 3 додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в Графі 4 додатка № 1 та Курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях вважається комісією лізингодавця.

Відповідно до п. 7.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів встановлений у Графіку внесення платежів (п. 7.6. договору).

Відповідно до п. 7.7. договору відповідач (лізингоодержувач) зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків позивача (лізингодавця), а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

30.07.2009 сторонами було укладено додаткову угоду № 1123/12/2007/R до договору, якою Графік внесення платежів було викладено у новій редакції.

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку внесених додатковою угодою) визначено, що за 52-58 періоди, тобто відповідно 01.06.2012, 01.07.2012, 01.08.2012, 01.09.2012, 01.10.2012, 01.11.2012, 01.12.2012 відповідач повинен був сплатити по 2 165,70 умовних одиниці згідно графи 3 Графіку та по 578,56 умовних одиниць відповідно до графи 7 Графіку, разом по 2 744,26 умовних одиниці.

Офіційний курс, встановлений Національним банком України, станом на 01.06.2012 за 1 долару США становив 7,9925 грн., станом на 01.07.2012 - 7,9925 грн., станом на 01.08.2012 - 7,993 грн., станом на 01.09.2012 - 7,993 грн., станом на 01.10.2012 - 7,993 грн., станом на 01.11.2012 - 7,993 грн., станом на 01.12.2012 - 7,993 грн.

Частиною 3 пункту 1 додаткової угоди № 1123/12/2007/R від 30.07.2009 сторони погодились, що платіж в погашення суми заборгованості, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток платежу в погашення суми заборгованості, що виражена в уловних одиницях згідно Графи 7 додатку № 1 до договору на відповідну дату проведення лізингового платежу та Курсу2.

Пунктом 7.9. договору передбачено, що в разі, якщо у відповідності з діючим законодавством, сума нарахованої по даному договору комісії є об'єктом оподаткування ПДВ, лізингоодержувач зобов'язався сплатити лізингодавцю суму податку на добавлену вартість, нарахованого на такий об'єкт оподаткування.

Отже, сума загальної заборгованості по черговим лізинговим платежам (графи 3 та 7), які включають в себе суму платежу, що йде в погашення вартості майна, суму комісії, суму ПДВ нарахованої на комісію та суму добутку платежу, за періоди 52-58 строки оплати яких встановлені Графіком, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 153 541,35 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення лізингових платежів за 52-58 періоди у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача, складає 153 541,35 грн.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 153 541,35 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 9.5 договору у випадку якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингодавець зобов'язується її сплатити.

Отже, з урахуванням встановленого статтею 549 Цивільного кодексу України визначення, пунктом 9.5. договору сторонами передбачена відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення лізингових платежів у вигляді пені.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати лізингових платежів, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, при здійсненні розрахунку позивачем обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 9.5. договору, розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить 6 751,55 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 6 751,55 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті лізингових платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь з відповідача 3% річних в сумі 1 384,55 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 384,55 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, викладених у відзиві, з огляду на наступне.

Сторонами вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів в погашення майна та його викупну вартість погоджено в додатку № 1 - Графік (із змінами), який є невід'ємною частиною договору, тому помилковим є твердження відповідача, що сторонами не досягнуто такої істотної умови як ціна договору.

Незважаючи на те, що розмір лізингових платежів за договором виражений у еквіваленті іноземної валюти (Долар США), сплата лізингових платежів за договором здійснюється саме у гривнях, а тому посилання відповідача на невідповідність договору положенням чинного законодавства є також безпідставним.

Крім цього, підписуючи редакцію договору відповідач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Як свідчать матеріали справи, відповідач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Доказів того, пункти 7.1.-7.5. договору у даній справі були предметом дослідження на відповідність їх законодавству та визнані недійсними не подано.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю (м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543) 153 541 (сто п'ятдесят три тисячі п'ятсот сорок одну) грн. 35 коп. основного боргу, 6 751 (шість тисяч сімсот п'ятдесят одну) грн. 55 коп. пені, 1 384 (одну тисячу триста вісімдесят чотири) грн. 55 коп. - 3% річних, 3 233 (три тисячі двісті тридцять три) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 04.02.2013.

СуддяВ.В. Сівакова