Ухвала суду № 29021956, 17.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" січня 2013 р. м. Київ К-38077/10

К-38077/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010

у справі № 2а-9296/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Аптекарь»,

Приватного підприємства (ПП) «Будівельно-консалтингова компанія»

про застосування юридичних наслідків господарського зобов'язання, здійсненого з метою, що суперечить інтересаи держави і суспільства,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ у Деснянському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі не скористалися наданим їм Кодексом адміністративного судочинства України правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 ст. 208 цього Кодексу у разі якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У судовому процесі встановлено, що між ТОВ «Аптекарь»(замовник) та ПП «Будівельно-консалтингова компанія»(виконавець) укладено договір від 12.05.2008 № 1205 на здійснення передпродажної підготовки товару, за умовами якого виконавець зобов`язується надати послуги з передпродажної підготовки товару (надання продукції товарного виду, промаркування товару для захисту від крадіїв, організація рекламних кампаній і т.д.) у роздрібних точках замовника. Виконання вказаного договору підтверджується копіями акту здачі-прийняття робіт, податкової накладної та платіжного доручення на загальну суму 195000,00 грн. (а.с. 78-80).

Фактичною підставою позову став висновок ДПІ щодо фіктивності договору від 12.05.2008 № 1205 та його спрямованості на отримання податкової вигоди сторонами цього договору, з посиланням на відсутність у ПП «Будівельно-консалтингова компанія» трудових ресурсів для його виконання (зареєстрована 1 особа, яка займає посаду директора та головного бухгалтера). Вказаний висновок був зроблений за наслідками планової виїзної перевірки ТОВ «Аптекарь», за результатами якої складено акт від 17.04.2009 № 3033/23-5/34183689. Згідно з цим актом ТОВ «Аптекарь»порушило норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість» щодо завищення сум валових витрат та податкового кредиту, у тому числі за господарськими операціями з ПП «Будівельно-консалтингова компанія»(виконавець) згідно з договором від 12.05.2008 № 1205, оскільки отримані послуги не використовувались у господарській діяльності ТОВ «Аптекарь», що мало наслідком заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток та ПДВ.

Відхиляючи доводи позивача, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності з боку податкового органу спрямованості умислу сторін договору від 12.05.2008 № 1205 на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Відповідно до частини 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Встановлення фактів порушення норм податкового законодавства платниками податків за наслідками здійснення господарських операцій не є безумовним свідченням вчинення цими юридичними особами їх з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

У судовому процесі не були встановлені обставини, які б свідчили, що зміст виконаного договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарського зобов'язання, що виникло на підставі цього договору.

Інших доводів щодо недійсності спірного договору позивач в судовому процесі не наводив.

За відсутності доведеності в судовому процесі умислу у відповідачів при укладанні спірного правочину (вчиненні господарського зобов'язання), який відповідає характеру дій, визначених в гіпотезі норми частини 1 ст. 207 ГК України, суди дійшли правильного висновку про відсутність законних підстав для застосування конфіскаційних наслідків недійсності господарського зобов'язання, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, встановлених частиною 1 ст. 208 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цього висновку.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак