Ухвала суду № 29021380, 29.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2013 року м. Київ К/9991/53945/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року

у справі № 2а/0370/1570/11

за позовом Малого підприємства «Імпект»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

В С Т А Н О В И В :

Мале підприємство «Імпект»(далі по тексту -позивач, МП «Імпект») звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі по тексту -відповідач, Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі Луцька ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Луцькою ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку МП «Імпект»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.07.2010 року, за результатами якої складено акт №593/17-2/13357360 від 11.02.2011 року (а.с.7-9).

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 1.2, п. 1.15 статті 1, пп. 4.2.6 п. 4.2 статті 4, пп. 8.1.2 п. 8.1 статті 8, п. 12.2, п. 12.3 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не утримано та не сплачено податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна за період з 01.01.2008 року по 31.07.2010 року та згідно з пунктом 7.1 статті 7 даного Закону донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 273461грн. 11коп. (а.с.9).

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки Луцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000711701/0 від 21.02.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних у розмірі 341826грн. 39коп., у тому числі за основним платежем 273461грн. 11коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 68365грн. 28коп. (а.с.10).

За результатами адміністративних оскаржень, зазначене податкове повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1011, частини третьої статті 1012, частини першої статті 1014 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 (з наступними змінами та доповненнями), державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, оцінку їх вартості. Одним з документів, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, є довідка-рахунок за встановленою формою.

Відповідно до пункту 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного до 31.12.2010 року) дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону. Ставка податку згідно із пунктом 7.1 статті 7 цього Закону становила 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Як передбачено пунктом 12.3 статті 12 вказаного Закону, якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Згідно із пунктом 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, МП «Імпект»виступало комісіонером при продажу 43 транспортних засобів за дорученням фізичних осіб. Оформлення та прийняття транспортних засобів на комісію здійснювалося за участю представників комісіонера та комітента зі складанням відповідних актів технічного стану та оцінки транспортного засобу і номерного агрегату. В таких актах зазначалося, зокрема, що сторонами проведено огляд технічного стану та комплектності транспортного засобу, наводилися відомості про автомобіль, визначалася ціна приймання, ціна продажу та розмір комісійної винагороди (а.с.52,60). В подальшому, при продажу автомобілів позивачем виписувалися довідки-рахунки із зазначенням ціни продажу, визначеної комітентом, та з отриманого комітентом доходу МП «Імпект»як податковим агентом утримувався та сплачувався до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що при продажу рухомого майна за посередництвом комісіонера останній виступає податковим агентом і повинен утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб з отриманого доходу, тобто суми коштів, яку фактично отримав платник податків (тобто, комітент) за проданий транспортний засіб.

В спірних правовідносинах при комісійному продажу транспортних засобів посередник МП «Імпект»утримав та сплатив податок з доходів фізичних осіб з суми коштів, які комітенти (продавці) отримали за реалізовані автомобілі, в розмірі 5235грн. 00коп.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Волинського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.08.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов