Ухвала суду № 29015281, 30.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 р. Справа № 9104/4089/12

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Савицької Н.В. та Запотічного І.І.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. у адміністративній справі за позовом Малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової Львівської обл. Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств,-

В С Т А Н О В И Л А:

06.01.2011р. позивач Мале підприємство /МП/ «Руно» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив відмінити рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Мостиському районі Львівської обл. про результати розгляду первинної скарги та рішення Державної податкової адміністрації у Львівській обл. про результати розгляду повторної скарги; визнати нечинними та скасувати винесені ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. податкові повідомлення-рішення № 00005152300/0 від 12.10.2010р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 758762 грн., в тому числі 527658 грн. за основним платежем та 231104 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0005162300/0 від 12.10.2010р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ в розмірі 572900 грн., в тому числі 381933 грн. за основним платежем та 190967 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; судові витрати покласти на відповідача (Т.1, а.с.4-14).

Ухвалою суду від 06.01.2011р. відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо відміни рішення ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. про результати розгляду первинної скарги та рішення Державної податкової адміністрації у Львівській обл. про результати розгляду повторної скарги (Т.1, а.с.134).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. заявлений позов задоволено; визнані протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. № 00005152300/0 від 12.10.2010р. та № 0005162300/0 від 12.10.2010р.; вирішено питання про судові витрати (Т.5, а.с.72-77).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Мостиському районі Львівської обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (Т.5, а.с.79-81).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою встановлено завищення валових витрат та неправильне формування податкового кредиту по операціях з придбання нафтопродуктів у ТзОВ «ТС Альянс» згідно умов договору купівлі-продажу від 20.07.2009р. Вказаний контрагент не має на балансі основних засобів (в тому числі транспортних засобів), на цьому підприємстві працювала 1 особа; останній не звітує і відносно нього проводяться оперативно-розшукові заходи; установчими документами ТзОВ «ТС Альянс» не передбачено здійснення торгівлі нафтопродуктів. Також директор, засновник та бухгалтер вказаного підприємства (ОСОБА_1) заперечив будь-яке відношення до діяльності названого суб'єкта господарювання.

Під час розгляду справи судом не було враховано аналізу господарської та економічної діяльності ТзОВ «ТС Альянс», а також його реальну можливість здійснювати будь-які господарські операції, в тому числі поставки нафтопродуктів МП «Руно». Представлені первинні документи (договір купівлі-продажу, накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні) підписані неуповноваженою особою, через що не мають законної сили; також у представлених товарно-транспортних накладних зазначені недостовірні відомості.

Окрім цього, проведеною перевіркою виявлено включення до складу валових витрат 200969 грн. витрат, які не підтверджені жодними первинними документами; покликання позивача щодо наявності у нього документів та заниження показників рядків 04.1 та 04.13 декларації на прибуток за 2009 рік, рядка 04.1 декларації за І квартал 2010 року не підтверджені належними і допустимими доказами.

У зв'язку із реорганізацією ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. шляхом перетворення в Городоцьку міжрайонну державну податкову інспекцію Львівської обл. Державної податкової служби, судом апеляційної інстанції в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача (апелянта) його правонаступником - Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією /МДПІ/ Львівської обл. Державної податкової служби (Т.5, а.с.101, 102).

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. проведено виїзну планову документальну перевірку МП «Руно» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.03.2010р., по результатам якої складено Акт перевірки № 63/23/19323361 від 28.09.2010р. (Т.1, а.с.17-61).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим підприємством занижені податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 527658 грн.;

п.п.1.7, 1.8 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», по причині чого підприємством завищено податковий кредит в сумі 381933 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 00005152300/0 від 12.10.2010р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 758762 грн., з яких 527658 грн. за основним платежем та 231104 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.15);

№ 0005162300/0 від 12.10.2010р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 572900 грн., з яких 381933 грн. за основним платежем та 190967 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.16).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань скарги позивача щодо донарахування податкових зобов'язань були відхилені, про що податковими органами відповідних рівнів прийняті рішення про результати розгляду скарг (Т.1, а.с.64-86, Т.5, а.с.5-17).

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення є висновки податкового органу по результатах проведеної перевірки про відсутність фактичного та реального здійснення господарських операцій зі сторони ТзОВ «ТС Альянс», оскільки вказане підприємство не звітує, у такого відсутні матеріальні та трудові ресурси для здійснення поставок нафтопродуктів, а представлені первинні документи по вказаним операціям підписані не уповноваженою особою і містять недостовірну інформацію. За таких обставин позивачем отримано податкову вигоду без належних правових підстав.

Окрім цього, проведеною перевіркою виявлено включення до складу валових витрат 200969 грн. витрат, які не підтверджені жодними первинними документами; покликання позивача щодо наявності у нього документів та заниження показників рядків 04.1 та 04.13 декларації на прибуток за 2009 рік, рядка 04.1 декларації за І квартал 2010 року не підтверджені належними і допустимими доказами.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та ТзОВ «ТС Альянс» правочини мали реальний характер, чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків контролювати дії своїх контрагентів, пов'язані з веденням господарської діяльності та сплатою податків. За таких обставин позивачем правомірно сформований податковий кредит за результатами розглядуваних операцій.

Також суму валових витрат 200969 грн. складають сплачені відсотки по кредитному договору, укладеному з ПАТ «Індекс банк», які були нараховані та сплачені в 2009 році та І кварталі 2010 року.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між МП «Руно» (покупець) та ТзОВ «ТС Альянс» був укладений договір від 20.07.2009р. купівлі-продажу нафтопродуктів (Т.1, а.с.87), в рамках якого постачальником поставлено на користь позивача бензин А-76 на загальну суму 1909663 грн. 63 коп.; сума ПДВ з вказаних операцій склала 381932 грн. 78 коп.

Факти відпуску нафтопродуктів стверджуються накладними, податковими накладними, а також товарно-транспортними накладними. Розрахунки за поставлений товар проведений позивачем в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (Т.1, а.с.88-122, 157-175, Т.2, а.с.1-251, Т.3, а.с.1-248, Т.4, а.с.7-187).

У подальшому придбані нафтопродукти були використані позивачем у власній господарській діяльності - реалізовані гуртовими партіями та вроздріб через мережу власних автозаправних станцій. Також зберігання придбаних нафтопродуктів проводилося позивачем в ємкостях власної нафтобази, на балансі останнього знаходяться автомобілі спеціального призначення; на придбані нафтопродукти підприємством представлено відповідний сертифікат якості (Т.1, а.с.217-245, Т.4, а.с.221).

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових і податкових накладних, товарно-транспортних накладних, документів складського обліку свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат та сформував податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат та податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні прихідні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих товарів, містять інформацію щодо змісту проведених господарських операцій у рамках названого договору, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названим договором.

Також представленими документами стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Усі суб'єкти господарської діяльності, з якими позивач мав взаємовідносини, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення розглядуваних господарських операцій.

Таким чином, контрагент позивача ТзОВ «ТС Альянс» мав право надавати покупцю (замовнику) відповідні податкові накладні.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та його виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - МП «Руно» - права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Представлені судові рішення щодо розгляду скарг позивача на постанови про порушення кримінальної справи не вказують на вищевказані обставини (Т.5, а.с.30-33, 103-105).

Окрім цього, в силу приписів ч.4 ст.72 КАС України обов'язковими для суду є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, обов'язковість таких стосується лише питань, чи мало місце певне діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок чи прийнято постанову.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ і податку на прибуток підприємств.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

В частині висновків податкового органу про непідтвердження платником податків включення до складу валових витрат 200969 грн. колегія суддів виходить з того, що вказану суму складають відсотки, сплачені МП «Руно» по кредитному договору № 1/08-юк від 17.01.2008р., укладеному з ПАТ «Індекс банк». При цьому, в рамках цього договору всього сплачено 881983 грн., в тому числі в 2009 році - 518141 грн., у І кварталі 2010 року - 363842 грн. (Т.4, а.с.191-200, 203-204, 224-244).

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств».

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірні повідомлення-рішення ДПІ у Мостиському районі Львівської обл., слід визнати протиправними і скасувати.

Вказане уточнення не впливає на правильність вирішення заявленого позову, а тому підстави для скасування чи зміни судового рішення колегія суддів не вбачає.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2011р. у адміністративній справі № 2а-272/11/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Н.В.Савицька

І.І.Запотічний