Постанова № 28975913, 29.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р. Справа № 5021/1702/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - Мельник В.В.

відповідача - Сафронов М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №3999С/2-5) на рішення господарського суду Сумської області від 03.12.12 р. по справі № 5021/1702/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", м. Суми

про стягнення 21193,70 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", м. Суми 21193,70 грн., в тому числі 17401,08 грн. пені за прострочення оплати природного газу, поставленого у жовтні 2011 року та квітні 2012 р., 3472,10 грн. 3 % річних, 320,52 грн. інфляційних збитків.

Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Лиховид Б.І.) від 03.12.12 р. по справі № 5021/1702/12 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 13920 грн. 86 коп. пені, 3472 грн. 10 коп. 3 % річних, 320 грн. 52 коп. інфляційних збитків, 1609 грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду від 03.12.12 р. в частині зменшення розміру пені на 3480,22 грн. не погоджується, вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2012 року у справі № 5021/1702/12 в частині зменшення розміру пені на 3480,22 грн.; прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3480,22 грн., в стягненні яких було відмовлено Господарським судом Сумської області; в іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 03.12.2012 року у справі №5021/1702/12 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.

На думку позивача, господарський суд зменшуючи розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача за порушення своїх зобов'язань порушив встановлений Законом принцип рівності учасників процесу перед Законом і судом (ст. ст. 4, 4-2 ГПК України), проігнорував приписи, які містять постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. за № 6 «Про судове рішення».

Також, на думку позивача, оскаржуване рішення в даній частині не відповідає вимогам ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, оскільки судом при зменшенні розміру штрафних санкцій не були з'ясовані всі обставини, які мають істотне значення для справи.

Позивач вказує, що поза увагою господарського суду залишився той факт, що клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій містить лише нічим не обґрунтовані доводи та аргументи, тоді як факт порушення останнім своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості підтверджується матеріалами справи.

Позивач зазначає, що зменшення розміру штрафних санкцій було зроблено судом всупереч існуючої практики ВГСУ при вирішенні останнім аналогічних спорів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи та вимогам чинного законодавства України.

Стосовно доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує, що суд не порушував принципу рівності сторін перед Законом та судом, оскільки позивач не був позбавлений можливості в реалізації власних процесуальних прав, в т.ч. щодо надання доказів як в обґрунтування позовних вимог так і проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідач наполягає на правомірності застосування господарським судом до спірних правовідносин положень ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, оскільки матеріалами справи підтверджується як факт повного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати природного газу та незначний термін прострочення, так і факт відсутності доказів понесення позивачем збитків з приводу такого прострочення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали позиції власних довірителів, викладених в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 30.09.2011 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір № 14/2436/11 на купівлю-продаж природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 6500 тис. куб. м.

Згідно з п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання умов договору продавець з жовтня 2011 року по квітень 2012 року передав, а покупець отримав природний газ для виробництва теплової енергії на суму 19053615 грн. 67 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а. с. 18-25).

Згідно з п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач здійснив оплату в повному обсязі, але з порушенням встановлених договором строків оплати поставленого у жовтні 2011 року та у квітні 2012 року природного газу.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця. У разі несплати пені у вказаний строк покупець вважається таким, що має заборгованість за цим договором.

Згідно з поданим розрахунком, розмір пені становить 17401 грн. 08 коп.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу № 26/2-103-12 від 18.10.2012 р. про сплату нарахованих штрафних санкцій на суму 17401 грн. 08 коп. за період з 15.11.2011 р. по 24.11.2011 р. та за період з 15.05.2012 р. по 08.06.2012 р.

У поданому відповідачем відзиві на позов (а. с. 58-59), останній просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на те, що газ, який продавався за договором №14/2436/11 від 30.09.2011р., використовувався покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями а також іншими споживачами. При цьому, останні через відсутність фінансування з державного бюджету вчасно не проводили розрахунки з відповідачем. Відповідач також наголошував на незначному терміні прострочення зобов'язання та відсутність у позивача понесених збитків в зв'язку з таким простроченням.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову крім іншого виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання. Однак враховуючи ступінь виконання зобов'язання останнім, а також те, що порушення зобов'язання не завдало значних збитків позивачу, суд керуючись ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 20 %.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно встановив факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань у жовтні 2011 року та у квітні 2012 року щодо сплати на користь позивача вартості отриманого природного газу за договором № 14/2436/11 від 30.09.2011 р., в зв'язку з чим, обґрунтовано поклав на відповідача відповідальність у вигляді сплати на користь позивача штрафних санкцій.

Разом з тим, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України

Як вбачається з матеріалів справи та зазначає відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, газ, що продавався за договором №14/2436/11 від 30.09.2011 р., використовувався покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Про зазначене також йдеться в п. 1.1 договору № 14/2436/11.

Згідно з довідкою № 21/179 від 03.12.2012 р. заборгованість за теплову енергію бюджетних організацій станом на 01.04.2012 р. становила 2237680,04 грн. Разом з тим, відповідач у повному обсязі виконав своє зобов'язання з оплати газу та перерахував 19053 615,67 грн. на рахунок позивача, із незначним порушенням строку оплати: за жовтень 2011р. - 10 календарних днів та за квітень 2012 року - 25 календарних днів.

Зазначені обставини позивачем при поданні апеляційної скарги жодним чином не спростовані.

Враховуючи зазначені обставини; ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого природного газу; що порушення зобов'язання не завдало значних збитків позивачу, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про можливість задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 20 %, задоволення в зв'язку з цим позовних вимог про стягнення пені у розмірі 13 920 грн. 86 коп., та про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 3480 грн. 22 коп.

Вказане спростовує посилання позивача в апеляційній скарзі як на неповне з'ясування судом обставин, які мають істотне значення для справи, так і на недоведеність відповідачем факту існування обставин, які б могли зумовити зменшення розміру штрафних санкцій. Як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції під час її розгляду в повній мірі, та з урахуванням вимог ст.. ст. 32-34, 43 ГПК України досліджено надані сторонами по даній справі докази та на їх основі прийнято відповідне рішення.

Посилання позивача на невірне застосування судом до спірних правовідносин положень ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України колегія суддів вважає безпідставними.

Разом з тим, позивач зазначаючи при поданні апеляційної скарги на понесення ним збитків в результаті прострочення відповідачем зобов'язання, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не надав суду жодного доказу існування зазначених обставин.

Статтею 104 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких прийняте по справі рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

За змістом ст. 83 ГПК України, зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, яке останній реалізує у виняткових випадках оцінивши в сукупності всі надані сторонами докази та у взаємозв'язку з іншою відповідною нормою матеріального права, зокрема ст. 233 ГК України.

При цьому, позивач в контексті зазначених положень Закону не навів яку саме норму права порушив суд зменшуючи в даному випадку розмір штрафних санкцій, та з яких саме підстав прийняте по даній справі рішення в відповідній частині підлягає скасуванню.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення господарським судом під час розгляду даної справи встановленого Законом принципу рівності учасників процесу перед Законом і судом матеріалами даної справи не підтверджуються, а тому визнаються колегією суддів також безпідставними.

Колегія суддів критично ставиться до посилань позивача на висновки, викладені в постановах Вищого господарського суду під час вирішення ним певних справ, оскільки відповідні висновки суд касаційної інстанції робив виходячи з конкретних обставин, які мали місце в межах кожної з наведених позивачем справ. Однак, відповідні обставини не є аналогічними з тими обставинами, які мають місце в межах даної справи.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги позивача про скасування судового рішення в частині зменшення розміру штрафних санкцій позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з безпідставністю доводів, викладених у апеляційній скарзі та вільним тлумаченням окремих положень Закону.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, також правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3472 грн. 10 коп. річних та 320 грн. 52 коп. інфляційних.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду, відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 03.12.12 р. по справі № 5021/1702/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 29.01.2013 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.