Ухвала суду № 28967401, 24.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-13300/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 січня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.

при секретарі: Савчуку Р.А.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросервіс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2011 року №0000462320,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Електросервіс» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2011 року №000462320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі акта від 28.03.2011 року №183/1-23-20-31025287 «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавств за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, валютного законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року» відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 11 квітня 2011 року №0000462320 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 83 411,00 грн., в тому числі за основним платежем 66 729,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16 682,00 грн..

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Висновок податкового органу обґрунтовано тим, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту з податку на додану вартість у червні, серпні та вересні 2010 року суму в загальному розмірі 66729 грн. по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віком трейд», оскільки подані контрагентом декларації з податку на додану вартість не були визнані податковою звітністю.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем включено до податкового кредиту червня, серпня та вересня 2010 року суми податку на додану вартість, нараховані у вказаному звітному періоді за придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком трейд» масло трансформаторне, трансформатори струму, трансформаторну підстанцію, трансформатор однофазний, кабель, провід та інше на загальну суму 400374,00 грн., у тому числі податку на додану вартість 66729,00 грн..

Придбання товарів підтверджується актом перевірки, а також наявними у справі рахунками-фактурами та видатковими накладними виписаними контрагентом позивача.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На момент складання податкових накладних контрагент позивача - «Віком трейд» зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Доводи апелянта не заслуговують на увагу в зазначеній частині, оскільки позивачем надано належним чином оформлені податкові накладні, у зв'язку з чим висновки викладенні в акті перевірки є необґрунтованими.

Не заслуговують обґрунтування вимог апеляційної скарги, що декларації з податку на додану вартість контрагента вважаються неподаними, отже сума його податкових зобов'язань не відповідає податковому кредиту позивача, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість», не передбачає обов'язок для платника податків вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, у тому числі щодо включення до податкової декларації та зарахування до бюджету іншими платниками податків сплаченого їм податку на додану вартість у ціні поставлених товарів.

З урахуванням вище викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно визначено суми податкового кредиту з податку на додану вартість у червні, серпні та вересні 2010 року, порушень зазначених в акті перевірки пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 і пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в діях позивача не вбачається.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 28.01.2013 року.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.