Ухвала суду № 28967138, 24.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" січня 2013 р. м. Київ К/9991/32324/11

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М.О.секретаря судового засідання Волошина В.М.,

представник позивача Балік Ю. Ф.

розглянувши касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2011 року у справі за позовом Зовнішньоекономічного підприємства "Азовімпекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

Зовнішньоекономічне підприємство "Азовімпекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ЗП "Азовімпекс" у формі ТОВ) звернулось до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя (далі -Жовтнева МДПІ м. Маріуполя) в якому просить визнати недійсним рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року позов ЗП "Азовімпекс" у формі ТОВ задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2011 року апеляційну скаргу Жовтневої МДПІ м. Маріуполя залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Жовтнева МДПІ м. Маріуполя подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ЗП "Азовімпекс" у формі ТОВ у задоволені позову.

ЗП "Азовімпекс" у формі ТОВ подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Жовтневої МДПІ м. Маріуполя.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

З 29 листопада 2010 року по 30 листопада 2010 року відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача, щодо дотримання вимог валютного законодавства при проведенні взаєморозрахунків за Контрактом №522/2008-101 від 25.03.2008 року, за результатами якої було складено акт від 30.11.2010 року №3205/22-011-1/23605421 про порушення позивачем вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 року №185/94-ВР.

На підставі акту перевірки було прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.12.2010 року №0000462240, відповідно до якого позивачу нарахована пеня за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у розмірі 5782139,04 грн.

Вказане рішення 20.12.2010 року позивач оскаржив в адміністративному порядку, проте рішенням від 23.12.2010 року №54380/10/25-012 про результати розгляду первинної скарги, відповідач відмовив позивачеві в задоволені скарги та виніс нове рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24.12.2010 року №0000462240/1 у розмірі 5782139,04 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія судців Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2008 року між ТОВ «Азовімпекс»як покупцем, та компанією PILLER Industrieventilatoren GmbH (Nienhagener Str. 4-6/37186 Moringen, Germany), як продавцем, був укладений Контракт №522/2008-101 зі змінами та доповненнями (далі Контракт) на поставку товару - відцентрованої газодувки для коксового газу компанії PILLER модель 32468 VKYSXGAEQ 80355 за ціною 404525,00 євро у кількості 3 одиниць; відцентрованої газодувки для конверторного газу компанії PILLER модель 52573 KXGAQ 80630 за ціною 187755,00 євро у кількості 3 одиниць на загальну суму складає: 1776840 євро.

17 жовтня 2008 року покупець перерахував продавцю авансовий платіж в розмірі 520500 євро.

Термін поставки за імпортною операцією резидента відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» сплив 15.04.2009 року.

Листом від 30.03.2009 року №4202-41/152 Міністерство економіки України повідомило позивача про продовження терміну розрахунків по авансовому платежу в розмірі 520500,00 євро з 16.04.2009 року до 17.05.2010 року.

5 серпня 2009 року, після повідомлення продавця про готовність обладнання до відправки, покупець відповідно до п. 4.2 Контракту перерахував суму в розмірі 1078656 євро.

Згідно ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 та 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно п. 35 ст. 1 Митного кодексу України пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Відповідно до ст. 43 Митного кодексу України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Суди попередніх інстанцій встановили, що оформлена ВМД типу ІМ-40 не є єдиним документом, яким підтверджується факт і дата фактичного переміщення товару через митний кордон України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача не було підстав приймати оспорюванні рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за встановлене порушення ч.1 ст. 2 Закону України від 23.09.1994 року за №185/94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Крім того, суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок про відсутність порушень з боку позивача норм ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2011 року -без змін.

Ухвала є остаточною, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров