Ухвала суду № 28965530, 16.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2013 р. м. Київ К-46202/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:Самохін Ю.В.,третіх осіб:не з'явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Луганський трубний завод»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009

у справі № 2а-21137/09/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Луганський трубний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську,

треті особи Державна податкова адміністрація в Луганській області,

Державна податкова інспекція у Артемівському районні

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Закрите акціонерне товариство «Луганський трубний завод» (надалі -позивач, ЗАТ «Луганський трубний завод») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (надалі -відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську), за участю третіх осіб: Державної податкової адміністрації в Луганській області, Державної податкової інспекції у Артемівському районні про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2009 (суддя -С.М. Чиркін) адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську від 16.03.2009 № 00000908013/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Луганський трубний завод» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Р.Ф. Ханова, судді: Л.А. Василенко, В.П. Юрченко) скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську та Державною податковою адміністрацією в Луганській області надано письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої вони заперечують з мотивів її необґрунтованості та просять вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.07.2008 по 31.07.2008, за результатами якої 18.11.2008 складено акт № 632/23-20/00190802 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що виразилося у невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації.

На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.03.2009 № 00000908013/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 70 606,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції вважав правильними посилання податкового органу на приписи підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі якої відповідач дійшов висновку, що при продажу металевого брухту, одержаного на підприємстві не в наслідок його придбання, а в наслідок ліквідації об'єкта основних засобів, або як відходи виробництва (який може використовуватися у господарський діяльності), такі запаси, в силу пункту 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, повинні відображатися у бухгалтерському обліку за чистою вартістю реалізації. Саме чиста вартість реалізації таких запасів і буде базою для нарахування податку на додану вартість згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». З огляду на викладене, податковий орган вважає, що операції з реалізації металобрухту повинні оподатковуватися за ставкою 20%.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спір між позивачем та податковим органом виник на підставі різного тлумачення сторонами порядку застосування підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у частині необхідності нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за ставкою 20% по операціях з реалізації брухту чорних металів, які утворились як відходи при виготовлені готової продукції.

Як встановлено судом першої інстанції, статутною діяльністю позивача було виробництво труб сталевих електрозварних. Технологія виробництва готової продукції (труб) із сировини (сталь рулонна) передбачала утворювання відходів і брухту чорних металів. Готова продукція та відходи і брухт чорних металів у подальшому підлягали реалізації.

За правилами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону України «Про податок на додану вартість»або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Суд першої інстанції обґрунтовано погодився з позивачем, що купуючи сировину для виготовлення основної продукції металевих труб останній не міг і не повинен був розцінювати дану операцію, як придбання сировини для виробництва «пільгового»металобрухту, оскільки технологічний процес такого виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту, який товариство відповідно до пункту 11.44 статті Закону України «Про податок на додану вартість»мало право поставляти та поставляло без нарахування податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» установлено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Як встановлено судом першої інтонації, реалізований товариством металобрухт не придбавався з метою його використання у неоподатковуваних операціях, що за змістом підпункту 7.4.2 зазначеної статті Закону позбавляє платника права на включення сум податку до податкового кредиту. Також зазначені відходи власного виробництва позивача не можуть кваліфікуватись як наведений у підпункті 7.4.3 цієї статті товар, який був придбаний чи виготовлений платником і частково використовувався ним у неоподатковуваних операціях, що за правилами цієї норми передбачає перерозподіл податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем під час реалізації металобрухту не було порушено норми підпункту 7.4.3 пункт 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак у податкового органу не було підстав для зменшення ЗАТ «Луганський трубний завод»суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, вказані висновки Луганського окружного адміністративного суду відповідають позиції Верховного Суду України, висловленій у його рішенні від 16.10.2012 у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз»до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення. У цьому ж рішенні Верховний Суд України звертає увагу, що про правильність висловлених тверджень свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання питань щодо формування податкового кредиту та закріплення у Податковому кодексі України норми, за змістом якої правила щодо пропорційного віднесення сум ПДВ до податкового кредиту не застосовуються і податковий кредит не зменшується у разі постачання платником податку відходів і брухту чорних металів, які утворилися у такого платника внаслідок переробки, обробки сировини чи матеріалів на виробництві (пункт 199.6 статті 199).

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Луганський трубний завод»задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009 у справі № 2-а-21137/09/1270 скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2009 р. у справі № 2-а-21137/09/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.

З оригіналом згідно

помічник судді А.Р. Окунський