Ухвала суду № 28948893, 28.01.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 23/122/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

69001, м. Запоріжжя, вул. С. Тюленіна,21/Шаумяна,4

Інформаційний центр тел. (061) 224-08-88

УХВАЛА

28.01.13 справа № 5009/4614/12

Кредитор: Публічне акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 2-А, ідент. код юридичної особи - 14282829; адреса для листування: 69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 57);

Боржник: Українсько-німецьке спільне підприємство «АЛКОР» (54022, м. Миколаїв, пров. Павлова, буд. 3-В, кв. 1, ідент. код - 24913656);

про банкрутство

Суддя Шевченко Т.М.

Представники сторін:

представник кредитора: Маркова В.Є., дов. № 1660 від 20.06.2012 р.;

представник боржника: Деревянко Д.В., дов. б/н від 25.01.2013 р..

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.12.2012 р. у справі № 5009/4614/12 порушено провадження у справі, справі присвоєно номер провадження - 23/122/12, введено процедуру розпорядження майном боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, слухання справи призначено на 19.12.2012 р. тощо.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судових засіданнях (19.12.2012 р., 17.01.2013, 28.01.2013 р.) представник кредитора підтримувала заяву про порушення справи про банкрутство, пояснюючи, що заставного майна, яким забезпечені вимоги боржника за кредитними зобов'язаннями, не вистачає для погашення вимог банку, крім того, частина заставного майна передано у власність Сердюк Н. в якості долі статутного фонду при виході зі складу учасників товариства-боржника.

Боржник, з підстав, викладених у відзиві, проти застосування процедури банкрутства до Українсько-німецького спільного підприємства «АЛКОР» (далі - УНСП «АЛКОР») заперечує, посилаючись на те, що вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника, просить, з цих підстав, провадження у справі припинити. Представник боржника в судовому засіданні 28.01.2013 р. вказані доводи підтримав.

Боржник також надав суду копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 465908 від 20.12.2012 р., з якої вбачається, що боржник змінив своє місцезнаходження і станом на 29.01.2013 р. адресою товариства є: м. Миколаїв, пров. Павлова, буд. 3-В, кв. 1.

Щодо зміни боржником місцезнаходження суд зазначає, що на дату порушення провадження у справі - 10.12.2012 р., місцезнаходженням товариства була адреса: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка, буд. 60, кв. 42, про що свідчить Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10.12.2012 р (а.с.76-79). Отже, оскільки справа прийнята судом до свого провадження згідно правил підсудності, у суду немає підстав для вирішення питання щодо направлення справи за підступністю, згідно зі ст. 17 ГПК України.

Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксування судового процесу.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Провадження у справі про банкрутство боржника УНСП «АЛКОР» порушено за заявою ініціюючого кредитора - Публічного акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі - ПАТ «ПУМБ»). Кредитор в заяві посилається на наявність у боржника безспірної заборгованості у розмірі 9 994 445,04 грн., яка виникла внаслідок не виконання боржником кредитних зобов'язань за договором від 24.10.2007 р. № 1348/071К/07, та підтверджується судовим рішенням господарського суду Запорізької області від 12.10.2011 р. у справі № 10/5009/357/11, постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 09.11.2011 р. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 24.10.2011 р. № 10/5009/357/11.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство до заяви про порушення справи про банкрутство додаються, зокрема, докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави).

Частиною 1 ст. 16 Закону про банкрутство перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Законом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що безспірність вимог кредитора в сумі 950 000,00 доларів США основної суми кредиту та 297 648,10 доларів США боргу за відсотками за користуванням кредитом (що, за розрахунком кредитора, еквівалентно 9 968 709,04 грн. станом на 29.09.2012 р.) підтверджується судовим рішенням господарського суду Запорізької області від 12.10.2011 р. у справі № 10/5009/357/11 та постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 09.11.2011 р. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 24.10.2011 р. № 10/5009/357/11.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 24.10.2007 р. № 1348/071К/07 між сторонами було укладено наступні договори: іпотечний договір № 461/071in/08 від 26.08.2008 р.; іпотечний договір №1350/071ІП/07 від 24.10.2007 р.; договір застави рухомого майна № 1349/071З/07 від 24.10.2007 р.; договір застави рухомого майна № 462/071з/08 від 26.08.2008 р.

Загальна вартість заставного майна, згідно з умовами зазначених договорів, становить 13 522 629,97 грн.

Отже, оскільки вартість предмету застави (13 522 629,97 грн.) перевищує розмір вимог ініціюючого кредитора (9 968 709,04 грн.), суд приходить до висновку, що вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство вимоги, які забезпечені заставою майна боржника, не можуть бути покладені в основу заяви про порушення справи про банкрутство та бути підставою для порушення справи про банкрутство.

Вказана норма містить імперативний припис щодо неможливості забезпеченого кредитора ініціювати справу про банкрутство боржника.

Доказів припинення застави кредитором до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство не надано.

Доводи кредитора про перехід права власності на заставне майно від іпотекодавця (боржника у справі) до іншої особи (Сердюк Н.) не спростовують висновки суду, оскільки в силу ст. 23 Закону України «Про іпотеку» іпотека зберігається і для нового власника, а тому немає підстав вважати припиненим право застави (іпотеки) з переходом у власність від іпотекодавця (боржника у справі) до іншої особи (Сердюк Н.) частини заставного майна.

Стосовно доводів кредитора з приводу недостатньої вартості заставного майна для погашення вимог кредитора суд зазначає наступне.

Оскільки заява про порушення провадження у справі про банкрутство була подана кредитором до набрання чинності Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і обґрунтована тим, що вартості предмету застави недостатньо для погашення вимог кредитора, з посиланням на попередню редакцію Закону про банкрутство, суд надає оцінку доводам кредитора в контексті приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 04.11.2012 р.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 04.11.2012 р. до заяви кредитора додаються відповідні документи, зокрема: докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Частиною 9 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 04.11.2012 р. передбачено, що кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

Видами забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, є застава (іпотека) (ст. 546 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу», ст. 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до приписів ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до вимог ст. 576 ЦК України однією з ознак застави є реальність предмету застави. Згідно із ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитором не надано доказів в підтвердження настання вищезазначених у ст. 593 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про заставу» та ст. 17 Закону України «Про іпотеку» обставин, наслідком яких є припинення застави.

До того ж, відповідно до п.п. 2, 6, 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно.

Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідний акт, який би свідчив про відсутність або недостатність майна боржника, державним виконавцем не складався, постанова про повернення виконавчого документу не виносилась, виконавчий документ стягувачу, з зазначених вище підстав, не повертався.

Кредитор вважає, що недостатність вартості майна підтверджується висновком суб'єкта оціночної діяльності Асоціації «УкрЕксПроБуд» про вартість майна від 04.09.2012 р., згідно з яким оцінювачем встановлено вартість майна в розмірі 9 465 860,00 грн.

Втім, суд не приймає цей висновок в якості належного доказу безспірності вимог кредитора в сумі різниці між вартістю предмета застави та розміром вимог кредитора, з огляду на наступне.

При встановленні розміру грошових вимог ініціюючого кредитора - заставодержателя (іпотекодержателя), які не забезпечені заставою, слід керуватись вартістю майна, визначеною за згодою кредитора та боржника у договорі, оскільки вартість заставного майна у подальшому може змінюватись, у тому числі і під час його реалізації у порядку, передбаченому нормами ст.ст. 589-591 Цивільного кодексу України та нормами Закону України «Про іпотеку» і Закону України «Про заставу».

При цьому, слід враховувати, що вартість заставного майна може змінюватись і при здійсненні оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості, вимоги щодо якої забезпечені заставою майна боржника. У цьому випадку вартість заставного майна визначається за умови його реалізації, виходячи із суми, за яку буде реалізоване передане кредитору у заставу майно боржника та за наявності відповідних підтверджуючих документів (документів виконавчого провадження, договору купівлі-продажу тощо).

У зв'язку з чим, проведена будь-якою із сторін в односторонньому порядку або проведена органами виконавчої служби оцінка заставного майна під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення з боржника на користь ініціюючого кредитора (кредиторів) заборгованості за відсутністю доказів реалізації (продажу) заставного майна у виконавчому провадженні не може слугувати підставою для визначення розміру вказаних грошових вимог ініціюючого кредитора.

В даному випадку кредитором доказів реалізації заставного майна у виконавчому провадженні не надано.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що кредитором не надано належних доказів припинення застави (іпотеки) майна, яким забезпечені вимоги за кредитними зобов'язаннями боржника, а тому приходить до висновку, що вимоги ініціюючого кредитора, які покладені в основу заяви про порушення справи про банкрутство, повністю забезпечені заставою майна боржника, що виключає, за таких обставин, можливість ініціювання справи про банкрутство.

Згідно зі статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України та положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порушення господарськими судами провадження у справі про банкрутство та подальший її рух можливе за наявності певного предмету спору, в іншому випадку, при відсутності предмету спору провадження у справі підлягає припиненню. Предметом спору у справах про банкрутство є неплатоспроможність боржника, підтверджена відповідними документами.

Відповідно до п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство» законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Оцінивши у сукупності наведені вище обставини справи та подані документи, судом встановлено відсутність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника.

Встановивши факт відсутності підстав для порушення провадження у справі, суд дійшов висновку і про відсутність підстав для подальшого здійснення провадження у справі про банкрутство, а тому провадження у даній справі підлягає припиненню відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 10, 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 41, 45, п. 11 ч. 1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Припинити провадження у справі № 5009/4614/12 про банкрутство Українсько-німецького спільного підприємства «АЛКОР» (54022, м. Миколаїв, пров. Павлова, буд. 3-В, кв. 1, ідент. код - 24913656).

Завірені примірники ухвали надіслати: ініціюючому кредитору; боржнику; Орджонікідзевському ВДВС Запорізького МУЮ; Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області; ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя; державному реєстратору виконавчого комітету Миколаївської міської ради; Головному управлінню статистики у Запорізькій області; Головному управлінню юстиції в Запорізькій області.

Суддя Т.М. Шевченко