Постанова № 28930740, 24.01.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2013 року 2а-6309/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької І.М.,

представника позивача - Романко І.Р., Симбірської Є.В.,

представника відповідача - Уголькова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс»до проДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2012 № 0000662301 та № 0000672301 (з урахування зміни позовних вимог).

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про фіктивність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Ідея Рісьорч». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Салді Сервіс» та ТОВ «Ідея Рісьорч» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки всі операції з поставки товарів мали реальний характер з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому ТОВ «Салді Сервіс» правильно визначило податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Салді Сервіс» є юридичною особою, що зареєстрована Києво-святошинською районною державною адміністрацією 26.02.2005.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку від 16.03.2005 № 13850698, товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Салді Сервіс» є платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача згідно КВЕД є: будівництво житлових і нежитлових будівель, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, діяльність у сфері архітектури, діяльність у сфері інжинірингу та геодезії.

14 травня 2011 року між позивачем та ТОВ «Ідея Рісьорч»» було заключено Договір поставки товарів № 14/05/12ДП.

Згідно з вказаним договором ТОВ «Ідея Рісьорч» (постачальник) брало на себе зобов'язання поставити товари (тканини), а позивач (покупець) зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

Факт поставки товарів підтверджується податковими накладними від 16.07.2012 № 168, від 31.07.2012 № 334 та видатковими накладними 18.07.2012 № 427, від 31.07.2012 № 511,

Позивач здійснив оплату за вказаними договорами у розмірі 300866,10 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від від 16.07.2012 № 2964, від 31.07.2012 № 3011.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «Ідея Рісьорч» податкових накладних у розмірі 50144,35 грн.

Відповідно до наказу ДПІ у Києво-Святошинському районі від 20.11.2012 № 789, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ «Салді Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Ідея Рісьорч» за липень 2012 року, за результатами якої було складено Акт від 21.11.2012 № 444/22-2/33415524.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Салді Сервіс» положень частини п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 52652,00 грн., пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, абзацу 1,2,3 пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 45515,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що договір про поставку товарів, укладений між позивачем та ТОВ «Ідея Рісьорч» є нікчемним і таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки вказаний договір укладено за відсутності наміру дійсної поставки товарів, фактично ніякі поставки контрагентом не проводились, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

У ході перевірки посадовими особами відповідача було використано дані службової записки ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 16.11.2012 № 947/7/07-014, якою надано інформацію щодо ознак «фіктивності» ТОВ «Ідея Рісьорч».

Зокрема було встановлено, що ТОВ «Ідея Рісьорч» за податковою адресою не знаходиться. Згідно установчих документів засновником товариства є ОСОБА_4, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Директором товариства, згідно наявної податкової звітності є ОСОБА_5, який за даними адресного бюро на території м. Києва чи Київської області не значиться, адреса реєстрації невідома. Враховуючи вищевикладене, громадянин ОСОБА_4 не міг призначити на посаду директора ОСОБА_5, а відтак, діяльність товариства є сумнівною, а суб'єкт господарювання - фіктивним, створеним з метою прикриття незаконної діяльності.

На підставі вищезазначеного, посадові особи відповідача дійшли висновку про нікчемність правочинів, вчинених між ТОВ «Салді Сервіс» і ТОВ «Ідея Рісьорч», та як наслідок: безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які були сплачені контрагентам у складі вартості отриманих товарів, у розмірі 45515,00 грн.; заниження ТОВ «Салді Сервіс» податку на прибуток у розмірі 52652,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 06.12.2012 № 0000672301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56893,75 грн., з яких: за основним платежем - 45515,00 грн., штрафні санкції - 11378,75 грн., та податкове повідомлення-рішення від 06.12.2012 № 0000662301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 65815,00 грн., з яких: за основним платежем - 52652,00 грн., штрафні санкції - 13163,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

В силу пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Украни не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що поставка товарів ТОВ «Ідея Рісьорч» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортнимим накладними, платіжними дорученнями тощо. Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Салді Сервіс» понесло реальні витрати на оплату поставлених ТОВ «Ідея Рісьорч» товарів. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними. Крім того, ТОВ «Салді Сервіс» використало отримані від ТОВ «Ідея Рісьорч» товари у своїй господарській діяльності. На підтвердження вказаного позивачем було надано копії контрактів від 27.09.2012 № 27/09/ВОК/12 та від 01.11.2012 № 01/11/ВОК/1 (про передачу у власніть відповідно ТОВ «Интекс-Юг» та ТОВ «НПІП ІСУ» збірних будівельних конструкцій з тканин) та копії платіжних доручень, митних декларацій. Щодо висновку податкового органу про нікчемність договору про поставку товарів, укладеного між позивачем та ТОВ «Ідея Рісьорч», суд зазначає наступне. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність договору між ТОВ «Салді сервіс» та ТОВ «Ідея Рісьорч» від 14.05.2012 № 14/05/12ДП про поставку товарів прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є оспорюваними. Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору. При цьому, суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентом товарів. У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрованою юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Ідея Рісьорч» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів. Як на доказ нікчемності (недійсності) договорів укладених між позивачем і ТОВ «Ідея Рісьорч» податковий орган посилався на те, що засновник ТОВ «Ідея Рісьорч» ОСОБА_4 не міг призначати на посаду директора товариства ОСОБА_5, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте, суд не приймає до уваги дані твердження відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Ідея Рісьорч». а відтак, відсутні підстави вважати дії директора ТОВ «Ідея Рісьорч» незаконними.

Крім того, суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень тощо, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Ідея Рісьорч». А відтак, позивач правомірно сформував податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Ідея Рісьорч». З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та формування валових витрат за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу. Це означає, що висновки податкового органу про порушення ТОВ «Салді Сервіс» положень частини п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, пунктів 138.4, 138.8 статті 138, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, абзацу 1,2,3 пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України є помилковими. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.12.2012 № 0000662301 та № 0000672301, прийняті безпідставно, а тому підлягають скасуванню. Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача. Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 06.12.2012 № 0000662301 та від 06.12.2012 № 0000672301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» сплачений судовий збір у розмірі 1267 (одна тисяча двісті шістдесят сім) гривень 10 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 січня 2013 р.