Ухвала суду № 28927819, 23.01.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2013 р.Справа № 1423/1826/2011

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Алєйніков В.О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Крусяна А.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання призначити пенсію, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2011 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просила визнати неправомірним рішення комісії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва № 603 від 11.08.2010 року про відмову їй у призначенні пенсії за вислугою років як працівнику закладу охорони здоров'я згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також зобов'язати відповідача призначити таку пенсію з урахуванням її стажу роботи з 29.04.2010 року, з дня звернення до відповідача, стягнути з управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва моральну шкоду 1500 гривень, стягнути з відповідача на її користь судові витрати понесені нею при розгляді справи: судовий збір в сумі 20, 40 гривень та 3 200 гривень витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона має стаж роботи в закладах охорони здоров'я 27 років 10 місяців 17 днів і відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має право на пенсію незалежно від віку, в зв'язку з чим 29 квітня 2010 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії, однак в цьому їй було відмовлено з тих підстав, що час роботи з 01 лютого 2003 року по 08 вересня 2009 року на посаді лікаря - стоматолога - терапевта. Головним лікарем ТОВ «Медична компанія «Унімед» не може бути зарахований до спеціального стажу, оскільки вказане товариство не відноситься до установ охорони здоров'я.

Посилаючись на те, що «Медична компанія «Унімед» є Товариством з обмеженою відповідальністю згідно ліцензії, виданої Міністерством охорони здоров'я України є закладом охорони здоров'я, а займана нею посада лікаря - стоматолога - терапевта, головного лікаря внесена до «Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада1993 р. N 909, тому позивачка вважає неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва у призначенні їй пільгової пенсії і просила задовольнити її позов.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка не має необхідного стажу роботи в установі охорони здоров'я, що дає їй право на призначення пенсії незалежно від віку, оскільки з 01.02.2003 року по 08.09.2009 року вона працювала на лікарських посадах в ТОВ «Медична компанія «Унімед», яке не має статусу закладу охорони здоров'я, що надає медичну допомогу, а для отримання такого статусу необхідно пройти відповідну акредитацію.

Колегія судді погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно із «Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 , право на пенсію за вислугою років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), що працюють у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санаторно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

Як було встановлено судом попередньої інстанції, підставою для звернення позивачки до суду слугувало те, що Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва не зарахувало до спеціального стажу період її роботи з 01 лютого 2003 року по 08 вересня 2009 року на лікарських посадах в ТОВ «Медична компанія «Унімед», в зв'язку з чим їй було відмовлено у призначенні пенсії.

Такий висновок відповідає положенням ст.ст. 3, 16 «Основ законодавства України про охорону здоров'я», введених в дію Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року N 2802-XII, згідно яких закладами охорони здоров'я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Так у відповідності до вищезазначених Основ безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

Цією ж статтею визначено, що заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.

Необхідною умовою створення закладів охорони здоров'я є їх державна реєстрація та акредитація, порядок якої визначається актами законодавства України.

Офіційним визнанням статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності, відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року N 765 (із змінами та доповненнями), є державна акредитація закладу охорони здоров'я.

Відповідно до п.2 зазначеного Порядку, акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я. Акредитація проводиться один раз на три роки, перша акредитація закладу проводиться не пізніше ніж через два роки від початку здійснення діяльності.

Таку правову позицію висловив Вищий Адміністративний Суд України в своєму рішенні від 15 квітня 2009 року реєстраційний номер рішення 3690846.

Позивачем не доведено обставин, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Медична компанія «Унімед», отримало ліцензію на зайняття медичною практикою і відповідно до Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я отримало державний акредитаційний сертифікат.

За таких обставин судом першої інстанції прийнято правильне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання призначити пенсію - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя: Шевчук О.А.

Суддя: Крусян А.В.

Суддя: Шляхтицький О.І.