Ухвала суду № 28912617, 13.11.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р. справа № 0870/1088/12 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕМ-Запоріжжя"

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ПК Центрпром"

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕМ-Запоріжжя" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ПК Центрпром" про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕМ-Запоріжжя" задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000452301 від 13.10.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом першої інстанції не повно, не всебічно з'ясовані обставини справи, а саме ТОВ "ФЕМ-Запоріжжя" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по операціях з придбання будівельних матеріалів у підприємства ТОВ «ПК Центрпром»у сумі 80095,61 грн.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, постанову суду залишити без змін , виходячи з наступних підстав.

Судом попередньої інстанції встановлені такі фактичні обставини справи.

Спірне податкове повідомлення-рішення від 13.10.2011 року за № 0000452301 прийнято ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя на підставі виїзної планової документальної перевірки позивача, за результатами якої складено Акт від № 1399/23-023/35979484 від 26.09.2011 року, де зазначено, що ТОВ «ФЕМ-Запоріжжя»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 100119,51 грн.

Зазначеною перевірко встановлено, що у контрагента позивача ТОВ «ПК Центрпром»відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Крім того, перевірко встановлено, що фактично ТОВ «ПК Центрпром»надання товарів на адресу ТОВ «ФЕМ-Запоріжжя»не здійснювало. Таким чином, правочин між ТОВ «ПК Центрпром»та ТОВ «ФЕМ-Запоріжжя»за договором поставки товарів від 01.07.2008 року № 08-07 укладений з порушенням п. 1, 2, 5 ст. 203 ЦК України та є нікчемним, у зв'язку з чим ТОВ «ФЕМ-Запоріжжя»було завищено податковий кредит.

Судом першої інстанції правильно було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Насамперед до суду позивачем було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товару на користь позивача.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

Враховуючи той факт, що у позивача на момент проведення перевірки були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товар) ТОВ «ПК Центрпром»на користь позивача, посилання суду першої інстанції на правомірність дій товариства при утворенні податкового кредиту є правомірним.

Враховуючи, що суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що обумовило ухвалення законного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя -залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова