Постанова № 28911150, 18.01.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 січня 2013 року Справа № 2а-5518/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Маслаковій І.Ю., за участю:

представника позивача - Слезка Р.М.,

представника відповідача - Мурги Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Актив» до про Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд Актив» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 09.11.2012 № 0001652300.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд Актив» донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 19370 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у сумі 9685 грн. 00 коп., на думку позивача, прийнято відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковими, а тому податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 18 січня 2013 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд Актив» є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби.

Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність, пов'язану, зокрема, з посередництвом в торгівлі товарами широкого асортименту, посередництвом в спеціалізованій торгівлі іншими товарами, оптовою торгівлею будівельними матеріалами, іншими видами оптової торгівлі, складським господарством та організацією перевезення вантажів.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві Державного комітету статистики України серії АА № 219842, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 61).

Судом встановлено, що у жовтні 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Актив» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.06.2012 по 31.08.2012.

За результатами перевірки складено акт від 23.10.2012 № 1748/22-02/36832377 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пункту 198.1 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні податкового кредиту за липень 2012 року на загальну суму 19370 грн. 00 коп. у зв`язку з виконанням правочинів з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» послуг, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за липень 2012 року на суму 19370 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 09.11.2012 № 0001652300, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 29055 грн. 00 коп., з яких: 19370 грн. 00 коп. - за основним платежем; 9685 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу суми податку на додану вартість за липень 2012 року у розмірі 19370 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс», що здійснювались ним як постачальником послуг.

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у червні 2012 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс» договір від 04.06.2012 № 08/12-ПГ, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання надати позивачу послуги, пов`язані з навантаженням і розвантаженням вантажів, транспортуванням вантажів в межі складу з метою раціонального його розміщення для нормальної роботи позивача, дробленням, розформуванням партій вантажів та формуванням вантажів, необхідних для відправки, а позивач зобов`язався прийняти вказані послуги та оплатити їх вартість.

31.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс» та позивачем підписано акт здачі - прийняття робіт (виконання послуг) № 73137 згідно договору від 04.06.2012 № 08/12-ПГ, відповідно до якого позивач прийняв послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» з навантажування та розвантажування вантажів та оцінив їх вартість на загальну суму 116220 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 19370 грн. 00 коп.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни послуг, Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс» виписано податкові накладні № 71909 від 19.07.2012 на суму 45200 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 7533 грн. 33 коп., № 73022 від 30.07.2012 на суму 30120 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 5020 грн. 00 коп. та № 73137 від 31.07.2012 на суму 40900 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 6816 грн. 67 коп.

Оплату за придбані послуги здійснено позивачем у липні-серпні 2012 року у повному обсязі у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс», про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень (а.с. 56-58).

Податок на додану вартість у загальному розмірі 19370 грн. 00 коп., сплачений у складі ціни придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» робіт, включено позивачем до податкового кредиту підприємства за липень 2012 року.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ході проведення контролюючого заходу податковим органом не ставилось під сумнів, що складені позивачем та його контрагентом первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (виконання послуг), платіжні доручення тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс» ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій, відсутність наміру учасників правочинів досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника робіт.

Так, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби встановлено, що за інформацією, що викладена в акті про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за липень 2012 року від 20.09.2012 № 3801/22-9/37046433, складеного Державною податковою інспекцією у Печерському м. Києва, вбачається, що зазначений суб`єкт господарювання не має достатніх виробничих потужностей, працівників, транспортних засобів, офісних та складських приміщень та інших основних засобів.

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіятс» діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з виконанням робіт та наданням послуг, у зв`язку з чим правочин, укладений з позивачем, був спрямований виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням (наданням) податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

Відтак, відповідач вважає, що податковий кредит у сумі 19370 грн. 00 коп. сформовано Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Актив» за первинними документами податкового обліку, складеними на підтвердження виконання правочину, що фактично не відбувся, а отже позивач не мав на меті використовувати виконані на його користь роботи з навантаження та розвантаження вантажів в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкове зобов`язання позивача з податку на додану вартість за липень 2012 року, на думку податкового органу, підлягає коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об`єкту оподаткування з податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податковими накладними, актом здачі-прийняття робіт (виконання послуг), платіжними дорученнями тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

У свою чергу, пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, у період виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс» господарських зобов`язань перед позивачем вказана юридична особа була зареєстрована платником податку на додану вартість, а відтак і не була позбавлена права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, актів здачі - прийняття робіт (виконання послуг), податкових накладних, платіжних доручень тощо є підставою для відображення показників податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника послуг.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту надання послуг за господарською операцією з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» робіт з навантаження та розвантаження вантажу, за результатами здійснення якої позивачем сформовано податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт надання позивачу послуг з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Про отримання позивачем наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс» послуг з навантаження та розвантаження вантажів свідчить також складений сторонами правочину акт здачі - прийняття робіт (виконання послуг), який містить повну інформацію про надані послуги та їх вартісне вираження.

Крім того, судом під час дослідження зв'язку між фактом придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» послуг з навантаження та розвантаження вантажів із господарською діяльністю позивача встановлено, що вказані роботи були використані Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Актив» під час виконання ним на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Де Агостіні Паблішинг» та Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Італ -Техно» послуг з отримання, доставки та передачі матеріальних цінностей згідно з умовами укладених ними договорів доручення, відповідно, від 03.06.2010 № 1/П та 21.07.2010 № 06.

Наведені вище обставини свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності робіт з навантаження та розвантаження вантажів, що у свою чергу підтверджує товарність операцій з його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс».

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами, інші види оптової торгівлі, складське господарство та організація перевезення вантажів.

Водночас, згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» відноситься, зокрема, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту та інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» послуг з навантаження і розвантаження вантажів з урахуванням видів їх економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Відсутність у контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» достатніх виробничих потужностей, працівників, транспортних засобів, офісних та складських приміщень та інших основних засобів не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Суд також звертає увагу на приписи статті 62 Конституції України, відповідно до яких вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб контрагента позивача у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній.

З огляду на викладені обставини, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіятс», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід також зазначити, що за результатами перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.09.2012 по 30.09.2012 (довідка Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 05.12.2012 № 2132/22-02/36832377) жодних сумнівів у товарності аналогічного правочину позивача з цим же контрагентом, що вчинений у вересні 2012 року, у податкового органу не виникло, обставин, що свідчать про завищення позивачем показників податкового кредиту за цією операцією, не встановлено.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту виконання на користь позивача робіт у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму податкового кредиту, заявленого позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог законодавства про оподаткування під час визначення ним податкового зобов`язання з податку на додану вартість за липень 2012 року.

За таких обставин, податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 09.11.2012 № 0001652300, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 19370 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у сумі 9685 грн. 00 коп., є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками позивача та відповідача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивачем вимоги про відшкодування понесених ним судових витрат не заявлялись, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 09.11.2012 № 0001652300, - визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 23 січня 2013 року.