Ухвала суду № 28903998, 22.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2013 р. Справа № 9104/129902/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Онишкевича Т. В., Попка Я. С.

за участі секретаря судового засідання Саламахи О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року у справі №2а/0370/1525/12 за адміністративним позовом приватного підприємства «Бош - Тепло» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Бош - Тепло» звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби України позовній заяві і просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 27 квітня 2012 року: № 0003062301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 13 957 гривень 50 коп., у тому числі за основним платежем - 11 166 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 791 гривня 50 коп.; № 0003072301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 166 гривень 25 коп., у тому числі за основним платежем - 8 933 гривні і за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 233 гривні 25 коп..

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в ході проведеної перевірки відповідачем було складено акт і викладено висновки про порушення відповідних пунктів ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок заниження об'єкту оподаткування за 9 місяців 2010 року і ІV квартал 2010 року, що спричинило до заниження податку на прибуток за звітний період. Також, по взаємовідносинах із ТзОВ «Медео - Захід» завищено податковий кредит на загальну суму 8 933 гривні 17 коп.. При цьому, відповідач безпідставно вважає нікчемним договір на поставку обладнання, укладений позивачем із ТзОВ «Медео - Захід», оскільки сторонами зобов'язання по договору виконані, а товар у подальшому було реалізовано та використано у господарській діяльності. На підтвердження викладених фактів позивачем представлено: видаткові та податкові накладні, договір оренди автомобіля, подорожні листи, акти приймання - здачі робіт, акти приймання будівельних робіт. Таким чином, висновки відповідача не відповідають фактичним обставинам господарських відносин з контрагентом.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення - рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 27 квітня 2012 року за №0003062301 та №0003072301.

Відповідач, Луцька об'єднана державна податкова інспекція, подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду першої інстанції і просить, з посиланням на необґрунтованість судового рішення, яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, скасувати його та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що згідно договору купівлі - продажу №14/10, укладеного 01 вересня 2010 року позивачем, як Покупцем з ТзОВ «Медео - Захід», як Постачальником протягом дії цього договору - із 01 вересня 2010 року по 30 вересня 2011 року Постачальник здійснює поставку товару Покупцю. Проте за період з 01 вересня по 12 грудня 2010 року позивачем не проводилася оплата за поставлений товар. Також у сертифікатах відповідності на придбаний товар виробниками зазначені ТзОВ «Ромстал Україна» та ТзОВ «Автоклапан», однак згідно матеріалів перевірок та системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів дані підприємства не були постачальниками ТзОВ «Медео - Захід». В частині сертифікатів виробниками товару зазначені підприємства - нерезиденти, проте позивач не здійснював підприємницької діяльності. В ході проведення перевірки позивачем не було представлено товарно - транспортних накладних, рахунків - фактур, актів прийому - передачі, документів складського обліку, доручення на отримання товару та сертифікатів відповідності на придбаний товар. Хоча позивачем і були представлені Договір оренди вантажного автомобіля, укладений 01 березня 2010 року ОСОБА_2, як Орендодавцем з позивачем, як Орендарем, а також подорожні листи вантажного автомобіля від 30 вересня та 30 листопада 2010 року, проте в ході перевірки не було встановлено факту відвантаження товару ТзОВ «Медео - Захід» позивача згідно видаткових та податкових накладних.

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, підтримала викладені у ній доводи і вважає, що оспорювані податкові повідомлення рішення прийняті на підставі виявлених в ході перевірки порушень, а тому суд безпідставно визнав їх протиправними та скасував. Просить задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник позивача не визнав доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним, а доводи апеляційної скарги - такими, що не заслуговують на увагу і не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог приватного підприємства «Бош - Тепло», свої висновки, викладені у судовому рішенні, суд першої інстанції мотивував тим, що відповідно до норм законодавства будь - які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Разом з тим, незважаючи на твердження податкового органу, факт поставки товару за договором із ТзОВ Медео - Захід» підтверджується договорами оренди вантажного автомобіля, товарно - транспортними накладними, актами прийому - передачі транспортних засобів. На підставі отриманих від ТзОВ «Медео - Захід» податкових накладних суму податку на додану вартість позивачем обґрунтовано відображено у складі податкового кредиту за вересень - грудень 2010 року. Крім того, витрати з придбання товарів були включені до складу валових витрат підприємства декларації з податок на прибуток підприємства за ІІІ - ІV квартали 2010 року. Вказаний у первинних документах товар був отриманий позивачем протягом вересня - грудня 2010 року від ТзОВ «Медео - Захід» і в подальшому реалізований та використаний в господарській діяльності позивача. Тобто, як було встановлено судом першої інстанції, позивачем дотримані умови формування валових витрат у ІІІ - ІV кварталах 2010 року та податкового кредиту з податку на додану вартість у вересні - грудні 2010 року по операціях з придбання товарів у ТзОВ «Медео - Захід», висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному судовому рішенні з огляду на наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не оспорюється сторонами по справі, згідно укладеного 01 вересня 2010 року договору купівлі - продажу за № 14/10 позивач протягом 2010 року мав намір придбати у ТзОВ «Медео - Захід» товар на загальну суму 53 599 гривень 04 коп. Із 05 по 11 квітня 2012 року службовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства «Бош - Тепло» з питань здійснення фінансово - господарських операцій із ТзОВ «Медео - Захід» за період з 01 вересня по 31 грудня 2010 року. За результатами перевірки 19 квітня 2012 року складено акт за №764/22 - 1/36892661, яким встановлено порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України України, п. 1.4 ст. 1, п. п. 7.2.6 п. 7.2. п. п. 7.4.1 п. 7.4. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 3.1. ст. 3, п. 5.2 та п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого, на переконання податкового органу, завищено податковий кредит на загальну суму 8 933 гривні 17 коп., а також занижено об'єкт оподаткування за дев'ять місяців 2010 року на загальну суму 18 717 гривень, внаслідок чого занижено податок на прибуток за ІІІ - ІV квартал 2010 року на загальну суму 11 166 гривень. Всього за 2010 рік було занижено об'єкт оподаткування на загальну суму 25 949 гривень. Виходячи із викладених у акті перевірки висновків, відповідачем 27 квітня 2012 року винесено податкові повідомлення - рішення: №0003062301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 13 957 гривень 50 коп. (у тому числі за основним платежем - 11 166 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 791 гривня 50 коп.; №0003072301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 166 гривень 25 коп. (у тому числі за основним платежем - 8 933 гривні і за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 233 гривні 25 коп.).

Відповідно до акту перевірки позивачем неправомірно включено до валових витрат та до податкового кредиту суми коштів, сплачених по операціях з придбання товарів у ТзОВ «Медео - Захід», матеріали перевірки якого свідчать про порушення даним підприємством своїх податкових зобов'язань, зокрема, так як придбаний у ТзОВ «Медео - Захід» товар не мав належних сертифікатів відповідності, виданих підприємствами, які були зазначені виробниками зазначеної продукції, а також позивачем при перевірці не пред'явлено товарно - транспортних накладних, рахунків - фактур, актів прийому - передачі, документів складського обліку. Викладене ставить під сумнів проведення операції в частині транспортування такого товару і угода, укладена позивачем із зазначеним контрагентом, має протиправний характер та є нікчемною.

З урахуванням встановлених судом обставин справи , висновків податкового органу, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на таке.

Відповідно пункту 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону України на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону України; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. ст. 8, 9 вказаного Закону України.

Згідно ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Окрім цього, пунктом 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставкою товарів є будь - які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі - продажу, міни, поставки та іншими цивільно - правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем на баланс орендаря згідно з договорами фінансової оренди або поставки майна згідно з будь - якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 та підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення однієї з перших подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Поняття первинного документу визначено ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а ст. 9 вищевказаного Закону України встановлено вимоги до первинних документів. Зокрема, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і є підставою для бухгалтерського та податкового обліку при наявності необхідних реквізитів. Тобто, будь - які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції і можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що для підтвердження факту придбання та транспортування товару позивачем були представлені: податкові та видаткові накладні від 30 вересня, 21 жовтня, 01 листопада, 04 листопада, 29 листопада, 30 листопада та 10 грудня 2010 оку; договори оренди вантажного та легкового автомобілів від 01 березня 2010 року; товарно - транспортні накладні від 01 вересня, 21 жовтня, 01 листопада, 04 листопада, 29 листопада, 10 грудня 2010 року та подорожні листи від 30 вересня та 30 листопада 2010 року; акти прийому - передачі транспортних засобів від 01 березня 2010 року у орендодавця ОСОБА_2 на підставі укладених з ним договорів. Операції з придбання котлів відображені в бухгалтерському обліку ПП «Бош - Тепло», а придбаний товар у подальшому був використаний у господарській діяльності підприємства. Позивачем було проведено реалізацію та встановлення придбаного у ТзОВ «Медео - Захід» товару, що підтверджується: актами здачі - прийняття робіт від 29 жовтня, 05 листопада, 12 листопада, 30 листопада та 30 грудня 2010 року; актами списання товарно - матеріальних цінностей від 31 жовтня, 03 листопада, 05 листопада та 30 грудня 2010 року; Довідками про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) за 01 вересня 2010 року - 30 вересня 2010 року; підсумковою відомістю ресурсів до акту приймання виконаних будівельних робіт; договором підряду №2, укладеним 01 вересня 2010 року позивачем із Цмінівською сільською радою Маневицького району Волинської області; Договорами на проведення ремонтних робіт по реконструкції системи опалення магазину Наш - 3 по вул. Конякіна, 18а у м. Луцьку та другого поверху магазину Колібріс №3 по вул. Б. Хмельницького, 1 у м. Рожище, укладеним відповідно 28 вересня та 19 жовтня 2010 року позивачем із ТзОВ «Торговий дім «Аванта». Платіжними дорученнями від 02 вересня, 03 вересня, 23 вересня, 08 жовтня, 02 листопада, 12 листопада 2010 року та 19 квітня 2011 року підтверджується здійснення Цмінівською сільською радою, Прилісненською сільською радою, ТОВ Континент Нафто Трейд», ТзОВ «Торговий дім «Аванта», ТзОВ «Джерела» та Бихівською сільською радою оплати за придбаний у позивача товар та виконані роботи згідно вищезазначених накладних та актів.

Згідно із актом перевірки від 20 січня 2012 року № 339/23 - 3/35594018 ТзОВ «Медео - Захід» на час здійснення операцій було зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 02 жовтня 2010 року № 100302952.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до правомірних і обґрунтованих висновків про реальний характер операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Медео - Захід», а можливі порушення контрагентом податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача як добросовісного платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. В зв'язку з цим позивачем дотримані умови формування валових витрат у ІІІ - ІV кварталах 2010 року та податкового кредиту з податку на додану вартість у вересні - грудні 2010 року по операціях з придбання товарів у ТзОВ «Медео - Захід».

Такий висновок ґрунтується на досліджених доказах щодо чинності установчих документів ТзОВ «Медео - Захід», реєстрації товариства як платника податку на додану вартість, відсутності обвинувальний вирок суду, який в даному випадку відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України був би підставою для звільнення від доказування, первинних документів, які в даному випадку є достатніми підставами для бухгалтерського та податкового обліку

На думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції підставно не погодився з доводами податкового органу про те, що підставою для зменшення позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є також відсутність у позивача належних сертифікатів відповідності, виданих підприємствами, які були зазначені виробниками зазначеної продукції, отриманої від ТзОВ «Медео - Захід». Згідно листа Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково - виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 12 грудня 2011 року за №210 - 09/11761, яким придбана продукція згідно з Додатком до вказаного листа не включена до «Переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні». Окрім цього, колегія суддів вважає, що посилання податкового органу на зазначення у сертифікатах якості реалізованого товару виробників ТзОВ «Ромстал Україна» та ТзОВ «Автоклапан», які не були постачальниками ТзОВ «Медео - Захід», як на підтвердження висновків перевірки, не заслуговують на увагу, та як ТзОВ «Медео - Захід» не було позбавлено можливості придбання вказаного товару у інших суб'єктів господарювання.

Щодо доводів податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з контрагентом правочину, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ст. 204 ч. 1 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вказана стаття встановлює презумпцію правомірності правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені Параграфом 2 Глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказана стаття поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (такий правочин може бути визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У акті перевірки зазначено, що укладений позивачем з контрагентом правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором (ст. 203 ч. 5 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним і визнається недійсним судом.

Податковим органом не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсного вчиненого правочину щодо купівлі - продажу товарів.

Не заслуговують на увагу і посилання у апеляційній скарзі на відсутність у позивача рахунків - фактур, актів прийому - передачі, документів складського обліку, доручення на отримання товару, як на обґрунтування висновків податкового органу, так як вказані документи не є єдиними підставами для формування бухгалтерського та податкового обліку платника податків.

З огляду на вищевикладені обставини та докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав за результатами перевірки приймати оскаржувані повідомлення - рішення.

В свою чергу позивачем подано достатньо належних доказів, що в сукупності підтверджують обставини, викладені ним на обґрунтування своїх вимог і апеляційний суд вважає вимоги позивача обґрунтованими і підставними.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Натомість, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження правомірності прийнятих ним рішень. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки не є достатньо обґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Тобто суд першої інстанції, на підставі правильно встановлених фактів та відповідних їм правовідносин, з урахуванням зазначених правових норм, прийшов до законного і обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при формуванні своїх висновків дотримався вищевказаних вимог, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та не спростовують висновків суду.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби України залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 року у справі №2а/0370/1525/12 за адміністративним позовом приватного підприємства «Бош - Тепло» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Т. В. Онишкевич

Я. С. Попко