Рішення № 28901073, 23.01.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2013 р. Справа № 5019/2056/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління) до приватного акціонерного товариства "Лада-Полісся" (далі - Товариства) про стягнення заборгованості в сумі 40 274 грн. 62 коп.,

за участю представників:

позивача: Борисової І.В. за дов. від 28 грудня 2012 року № 08-101п,

відповідача: Костючок С.Ю. за дов. від 15 січня 2013 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2012 року Управління звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 29 вересня 2006 року між ним та Товариством був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1710, за умовами якого, з урахуванням договорів від 29 травня 2009 року, від 30 вересня 2009 року та від 30 червня 2011 року про внесення змін до цієї угоди, позивач передав відповідачу у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 265,4 кв.м., що розташоване за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 177а, та перебуває на балансі Управління. У пункті 3.4 даного договору сторони погодили, що після закінчення дії даного договору орендна плата сплачується на день фактичної здачі приміщення по акту. Листом від 30 вересня 2011 року № 08-855 позивач повідомив орендаря про припинення договірних правовідносин у зв'язку з тим, що 29 вересня 2011 року строк дії даної угоди закінчився. Крім того, у вказаному листі містилася вимога про сплату фактичної заборгованості Товариства з орендної плати по день фактичної здачі приміщення позивачу по акту згідно з вищезазначеними положеннями договору. Оскільки Товариство взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по сплаті орендних платежів виконало лише частково, заборгувавши Управлінню 40 274 грн. 62 коп., позивач, посилаючись на статтю 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, що утворилася у період з жовтня 2011 року по 2 квітня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 27 грудня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/2056/12, розгляд якої було призначено на 9 січня 2013 року.

Ухвалою суду від 9 січня 2013 року розгляд справи відкладено на 23 січня 2013 року.

21 січня 2013 року через канцелярію суду надійшли заперечення відповідача на позовну заяву від 21 січня 2013 року № 2101/13 (а.с. 32-35), в яких останнє просило суд відмовити Управлінню в задоволенні його позовних вимог посилаючись на те, що Товариство не мало можливості повернути орендоване майно позивачу у встановлений договором строк, оскільки спірне приміщення знаходилося в незаконному користуванні суборендаря - фізичної особи - підприємця Заварзіної Т.П. (далі - Підприємець). Крім того, відповідач зазначив, що правові підстави для стягнення з Товариства спірної заборгованості за період з жовтня 2011 року по 2 квітня 2012 року відсутні, оскільки строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 29 вересня 2011 року. Водночас, на думку відповідача, позивач повинен був ставити вимогу про стягнення з Товариства збитків, які полягають у розмірі неодержаної орендної плати.

Представник позивача в судовому засіданні 23 січня 2013 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву від 21 січня 2013 року № 2101/13.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2006 року між Управлінням та акціонерним товариством закритого типу "Лада-Полісся" (правонаступником якого є Товариство) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1710, за умовами якого, з урахуванням договорів від 29 травня 2009 року, від 30 вересня 2009 року та від 30 червня 2011 року про внесення змін до цієї угоди, останньому в строкове платне користування було передано нежитлове приміщення загальною площею 265,4 кв.м., що розташоване за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 177а, та перебуває на балансі Управління (а.с. 9-13).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

У пунктах 3.1-3.2 договору сторони погодили, що розмір орендної плати встановлюється на рівні 2 761 грн. 15 коп. в місяць плюс ПДВ згідно з чинним законодавством. Орендна плата сплачується орендарем до 20 числа поточного місяця.

Водночас договором від 29 травня 2009 року про внесення змін до даної угоди сторони збільшили розмір орендної плати до 4 990 грн. 98 коп. плюс ПДВ згідно з чинним законодавством у розмірі 998 грн. 20 коп.

Відповідно до пункту 3.5 орендна плата щомісячно підлягає коригуванню на індекс інфляції за минулий місяць, який визначається Мінстатом.

Пунктом 2.1 договору (з урахуванням додаткового договору до цієї угоди від 30 вересня 2009 року) передбачено, що строк договору оренди встановлюється з 29 вересня 2006 року по 29 вересня 2011 року.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 29 вересня 2006 року № 1710 також свідчить відсутність з боку Товариства претензій та повідомлень про порушення орендодавцем умов даної угоди.

У пункті 7.2 договору сторони погодили, що дана угода вважається припиненою з моменту закінчення дії договору при умові наявності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди приміщення не пізніше 30 календарних днів після дня закінчення його терміну дії.

На виконання вимог вказаного пункту договору листом від 30 вересня 2011 року № 08-855 Управління повідомило Товариство про припинення договору оренди нежитлового приміщення від 29 вересня 2006 року № 1710 з 30 вересня 2011 року у зв'язку із закінченням терміну його дії (а.с. 14). У вказаному листі, крім іншого, містилася вимога про звільнення відповідачем орендованого приміщення, передачу його позивачу за актом приймання-передачі 18 жовтня 2011 року, а також сплату заборгованості за даним договором.

Водночас судом встановлено, що спірне приміщення було передане Управлінню відповідно до акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 2 квітня 2012 року № 151, підписаного уповноваженими представниками сторін (а.с. 15).

Пунктом 3.4 договору встановлено, що після закінчення дії даного договору орендна плата сплачується на день фактичної здачі приміщення по акту.

Відтак, судом встановлено, що у Товариства виникло зобов'язання перед Управлінням по сплаті орендних платежів за укладеним між сторонами договором від 29 вересня 2006 року № 1710 за період з 29 вересня 2006 року по 2 квітня 2012 року (до моменту фактичного звільнення спірного приміщення та передачі його позивачу).

Однак всупереч положень даного договору Товариство взятий на себе обов'язок по сплаті орендних платежів виконала лише частково, заборгувавши таким чином Управлінню у період з жовтня 2011 року по 2 квітня 2012 року 40 274 грн. 62 коп.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за вищезазначеним договором, яка складає 40 274 грн. 62 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог Управління про стягнення з Товариства вказаної суми, у зв'язку з чим даний позов підлягає задоволенню.

Водночас доводи, викладені відповідачем у своїх запереченнях на позовну заяву від 21 січня 2013 року № 2101/13 не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31 грудня 2010 року між акціонерним товариством закритого типу "Лада-Полісся" (правонаступником якого є Товариство) та Підприємцем були укладені договори суборенди нежитлового приміщення, за умовами яких останньому в строкове платне користування було передано частину спірного приміщення площею 10,0 кв.м. та 223,1 кв.м. (а.с. 36-37).

Під час розгляду даної справи судом також встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 11 жовтня 2011 року у справі № 5019/1632/11 за позовом Товариства до Підприємця про стягнення 22 999 грн. 31 коп. боргу та зобов'язання звільнити приміщення, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2011 року, вимоги позивача задоволено повністю. Стягнуто з відповідача вищезазначену заборгованість та зобов'язано звільнити приміщення за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 177а. Копії вказаних судових рішень наявні у матеріалах даної справи (а.с. 38-43).

З матеріалів справи вбачається, що наказ № 5019/1632/11, виданий господарським судом Рівненської області на примусове виконання вищезазначеного рішення суду першої інстанції в частині звільнення Підприємцем приміщення за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 177а, був виконаний 2 квітня 2012 року. У цей же день вказане приміщення було передане Управлінню на підставі акту прийому-передачі нежитлового приміщення, підписаним між позивачем та Товариством.

Частиною 1 статті 19 Закону встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Господарською діяльністю є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

З наданих відповідачем договорів суборенди нежитлового приміщення від 31 грудня 2010 року вбачається, що спірне приміщення було орендоване Товариством з метою здійснення його господарської діяльності, а саме отримання прибутку шляхом передання спірного майна в суборенду.

Проте дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що невиконання своїх договірних зобов'язань суборендарем не звільняє Товариство від обов'язку сплати платежів за користування спірним нежитловим приміщенням.

Посилання відповідача на те, що заявлена до стягнення Управлінням сума за своєю правовою природою є збитками, є необґрунтованим з огляду на наступне.

Статтею 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з положеннями статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до вимог частини 2 статті 623 ЦК України розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок - це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище - наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Проте з аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що стягувана суму не є збитками в розумінні даних норм, а платою за користування спірним нежитловим приміщенням.

Так, згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Частиною 2 статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Оскільки в пункті 3.4. договору оренди сторони визначили обов'язок відповідача по сплаті орендної плати на день фактичної здачі орендованого приміщення, суд з урахуванням змісту положень статті 629 та частини 2 статті 795 ЦК України дійшов висновку про те, що вимога про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору оренди є правомірною, у зв'язку з чим даний позов підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року у справі № 12/75-2167-33/75-4/180.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Лада-Полісся" (33021, місто Рівне, вулиця Штейнгеля, будинок 1, ідентифікаційний код: 22556519) на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 12 А, ідентифікаційний код: 26259563) 40 274 (сорок тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 62 коп. основного боргу, а також 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28 січня 2013 року

Суддя Є.В. Павленко