Рішення № 28885742, 28.01.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0905/2-611/2011

Проваджееня № 22ц/779/14/2013

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р.М.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

Суддів: Шалаути Г.І., Девляшевського В.А.

Секретаря Городецької У.С.

з участю апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника відповідача Телев'яка Б.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до дочірнього підприємства «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада», третя особа без самостійних вимог Городенківський районний центр зайнятості про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2011 року, -

в с т а н о в и л а:

18 липня 2011 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до дочірнього підприємства «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада», третя особа без самостійних вимог Городенківський районний центр зайнятості про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 15 000 грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 13 830 грн., зобов'язання поновити на роботі та у випадку необхідності звільнити за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

В процесі розгляду справи позивачка неодноразово збільшувала позовні вимоги в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та остаточно просила стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 66 279,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що з 28 квітня 2010 року вона перебувала у трудових відносинах з ДП «Рідний край» ТзОВ «Агропромислова фірма «Левада» на посаді кухаря. 07 червня 2010 року її звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин. Своє звільнення з роботи вважає незаконним, посилаючись на те, що прогулу вона не допускала. Всупереч ст. 47 КЗпП України в день звільнення їй не було видано трудову книжку, не проведено повний розрахунок і не видано копію наказу про звільнення з роботи. У зв'язку з чим просила стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 66 279,60 грн., 13 830 грн. на відшкодування моральної шкоди, та зобов'язати відповідача поновити її на роботі і у випадку необхідності звільнити за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з дочірнього підприємства «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада» на користь ОСОБА_2 заборговану заробітну плату в сумі 1867 грн., моральну шкоду в сумі 500 грн. та судовий збір в сумі 188,20 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2012 року рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2011 року в частині відмови ОСОБА_2 у поновленні на роботі скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним наказ №35 дочірнього підприємства «Рідний край» ТзОВ «Агропромислова фірма «Левада» від 07.06.2010 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України та поновлено ОСОБА_2 на роботі кухаря дочірнього підприємства «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада» з 07 червня 2010 року. В решті рішення залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2012 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2012 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області залишено без змін.

В апеляційній скарзі від 11.04.2012 року апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що судом першої інстанції встановлено, що позивачка копію наказу про її звільнення з роботи 07.06.2010 року не отримала, розрахунок по зарплаті з нею не проведено. З даним позовом до суду вона звернулася 18.07.2011 року після того, як 11.07.2011 року дізналась з наданих їй представником відповідача копій з книги наказів про те, що її звільнено з роботи за прогул з 07.06.2010 року. Однак, всупереч встановленому суд дійшов висновку, що її вимога про стягнення заборгованої заробітної плати підлягає частковому задоволенню в розмірі невиплаченої їй заробітної плати станом на день звільнення з роботи. Такий висновок суду не відповідає вимогам ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Тому стягненню з відповідача на її користь підлягає заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2010 р. по 01.11.2011 р. в сумі 66 279,60 грн.

З наведених підстав просила рішення Городенківського районого суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги до дочірнього підприємства «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада» задоволити.

В судовому засіданні апелянт та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим. Проте, у випадку якщо колегія суддів дійде висновку про підставність доводів апеляційної скарги щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то просив розмір середнього заробітку визначити з урахуванням даних про заробітну плату ОСОБА_2 в довідках від 09.01.2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 з 28.04.2010 року перебувала у трудових відносинах з дочірнім підприємством «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада» та виконувала роботу кухаря. 07.06.2010 року вона була звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин. Копію наказу про звільнення від 07.06.2010 року ОСОБА_2 не отримала, розрахунок по зарплаті з нею не проведено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не подано жодного доказу того, що вона зверталася до відповідача з вимогою про розрахунок, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України немає вини відповідача у затримці виплати ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитись.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в наведеній частині не відповідає.

Питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу врегульоване положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За приписами ст. 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок).

Порядок обчислення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу працівника визначений в абз. 3 п. 2 Порядку.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку визначено порядок обчислення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати працівника.

Проте, як встановлено судом особливістю роботи кухаря ОСОБА_2 було те, що роботи нею виконувались по вимозі роботодавця і носили не системний та сезонний характер.

У зв'язку з чим, за даними відповідача в довідці №2 від 09.01.2013 року, умови оплати праці ОСОБА_2 були визначені наказом №22 від 28.04.2010 року, підписаним директором ОСОБА_5, відповідно до якого за виконані роботи працівникові нараховувалась винагорода в розмірі 40 грн. за один робочий день.

Згідно абз. 2 п. 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів відповідно до абз. 3 п. 8 Порядку розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки, як встановлено судом, кухар ОСОБА_2 була працівником підприємства не повних 2 місяці - тільки 41 календарний день (з 28.04.2010 року по 07.06.2010 року), з яких працювала тільки 14 днів (41 - 14), то суд пропорційно визначає число її робочих днів протягом періоду - з дня її звільнення з роботи (07.06.2010 року) і по день поновлення на роботі (03.07.2012 року), що становить 767 днів (767 - Х). За цей період кількість робочих днів позивачки складає 262 дні (Х = 767 х 14 : 41), а середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, виходячи з розрахунку 262 дні х 40 грн., становить 10 480 грн., які й підлягають стягненню з відповідача в корись позивачки.

Доводи представника апелянта, що розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивачки становить 66 279,60 грн. є не обґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Оцінюючи докази в справі, суд першої інстанції не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази, що маються в матеріалах справи, як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка має спрямовуватися на встановлення достовірності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Оскільки оскаржуване рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2011 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, то відповідно рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 10 480 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2011 року в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до дочірнього підприємства «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада», третя особа без самостійних вимог Городенківський районний центр зайнятості про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства «Рідний край» товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Левада», місцезнаходження якого с. Воронів, вул. Стрілецька, 7, Городенківського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 35238801 на користь ОСОБА_2, жительки АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 10 480 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з зазначеної суми підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Г.І. Шалаута

В.А. Девляшевський