Ухвала суду № 28871988, 17.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2013 року м. Київ К-22495/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2010

у справі № 2а-14591/09/0570

за позовом Повного товариства «Офтех - Застава»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним податкового повідомлення -рішення

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство «Офтех - Застава»звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення -рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2009 позов задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2010 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2010 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 31.03.2009та складено акт № 1928/22-011-1/31132301 від 12.08.2009.

На підставі вказаного акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення рішення № 0000222240/0 від 25.08.2009, яким позивачу донараховано суму податку на прибуток в розмірі 1851,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 925,00 грн. Згідно уточнених вимог позивач оскаржив спірне повідомлення -рішення в частині нарахування податку на прибуток в сумі 1812,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 906, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 10.10.2006 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2131, відповідно до якого позичальнику у тимчасове користування надавалися грошові кошти у сумі 10000 грн., з оплатою 5 відсотків в місяць від суми позики за користування. В якості забезпечення позичальником виконання зобов'язань по поверненню позики, та сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, пов'язаних з забезпеченням виконання зобов'язань, був предмет іпотеки нерухомість, квартира. Позика надавалась строком на один рік з 10.10.2006 по 10.10.2007. Дія договору визначалась з моменту підписання до фактичного його виконання. 12.102007 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики, згідно з якою строк надання позики було продовжено до 31.12.2007. У разі неповернення позичальником заборгованості, відповідач з 01.01.2008, набував права задовольнити свої матеріальні вимоги за рахунок звернення стягнення на предмет застави, та припиняв нарахування відсотків за користування позикою.

Відповідно до умов договору, позивачем нараховувались відсотки позичальнику за користуванням позикою до 31.12.2007. З 01.01.2008 позивач здійснював нарахування пені, за порушення позичальником виконання зобов'язань, а саме неповернення позики.

У червні 2008 року, позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26.12.2008 було визнано мирову угоду, укладену між позивачем та ОСОБА_1, відповідно до якої, позивач зменшував суму грошових вимог, а позичальник здійснював погашення богу до 15.03.2009. У разі не виконання до зазначеної дати зобов'язань сума боргу стягується за рахунок предмету іпотеки. Оскільки станом на 16.03.2009 позика та відсотки позивачу не повернуті, 22.04.2009 право власності на предмет іпотеки перейшло до позивача.

На думку відповідача, позивач повинен був нараховувати відсотки за користування позикою до 16.03.2009, тобто до дати визначеної у мировій угоді для добровільного погашення заборгованості перед позивачем позичальника.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. При відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, щодо того, що договором позики № 2131 від 10.10.2006 та додатковою угодою до нього чітко встановлено розмір та порядок одержання процентів за користування позикою, а саме до 31.12.2007. Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що у разі неповернення заборгованості позивач припиняє нарахування відсотків за користування позикою, та отримує право на задоволення своїх матеріальних претензій за рахунок стягнення на предмет застави.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що пунктом 2.4 договору позики, передбачено строк повернення позики та процентів за користування позикою 10.10.2007. Додатковою угодою до договору позики продовжено строк дії договору позики, та термін повернення позики і нарахування процентів за користування позикою до 31.12.2007. Згідно акту перевірки позивач нараховував проценти за користування позикою до 31.12.2007. Таким чином, дата закінчення нарахування процентів за користування позикою позивачем співпадає з датою зазначеної у додатковій угоді.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.12.2008 визнано мирову угоду, між позивачем та ОСОБА_1 Підставою звернення позивача до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, було звернення стягнення на предмет іпотеки за даним договором. З викладеного випливає що сума заборгованості, нарахованої позивачем позичальнику узгоджена у судовому порядку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, щодо того, що позивач вірно нараховував відсотки за користування позикою та не повинен був нараховувати відсотки за користування позикою до 16.03.2009 -дати, визначеної у мировій угоді для добровільного погашення позичальником заборгованості перед позивачем.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2010 у справі № 2а-14591/09/0570 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2010 у справі № 2а-14591/09/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е. Острович

О.І. Степашко