Ухвала суду № 28871874, 22.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2013 року м. Київ К-1999/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

на постанову господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р.

у справі № АС-42/116-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таміра»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таміра»(далі -позивач, ТОВ «Таміра») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі -відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 0002482320/0 від 05.12.2006р., № 0002482320/1 від 09.02.2007 р., № 0002492320/1 від 09.02.2007 р., № 0002502320/0 від 05.12.2006 р. та № 0002502320/1 від 09.02.2007 р.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р. постанову господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова провела виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Таміра»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої складено акт № 810/23-204/22610495 від 14.11.2006 р.

За результатами проведеної перевірки позивачу були направлені податкові повідомлення-рішення: № 0000811720/0 від 05.12.2006 р., згідно якого ТОВ «Таміра»визначена сума податкового зобов'язання по прибутковому податку з робітників у розмірі 6 686,10 грн. (з урахуванням штрафних санкцій); № 0002482320/0 від 05.12.2006 р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 187515,10 грн. (з урахуванням штрафних санкцій); № 0002492320/0 від 05.12.2006 р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 32915907,00 грн. (з урахуванням штрафних санкцій); № 0002502320/0 від 05.12.2006 р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету у розмірі 1674,58 грн. (з урахуванням штрафних санкцій).

12.02.2007 р. за результатами розгляду первинної скарги позивача, рішенням № 1190/10/25-014 від 08.02.2007 р., скарга ТОВ «Таміра»задоволена частково, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000811720/0 від 05.12.2006 р. Податкове повідомлення-рішення № 0002492320/0 від 05.12.2006 р. скасовано в частині 31 794 438,00 грн., в іншій частині залишено без змін.

За результатами адміністративного оскарження, податковим органом ТОВ «Таміра»було надіслано податкові повідомлення-рішення: № 0002482320/1 від 09.02.2007р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 187515,10 грн. (за основним платежем - 162174,00 грн., штрафні санкції - 25341,10 грн.); № 0002492320/1 від 09.02.2007р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1 121 469,00 грн. (по основному платежу -747646,00 грн., штрафні санкції -373823,00 грн.); № 0002502320/1 від 09.02.2007р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету у розмірі 1674,58 грн. (по основному платежу -470,20 грн., штрафні санкції -1204,38 грн.).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

ТОВ «Таміра», відповідно до ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон), протягом перевіряємого періоду, здійснювало облік фінансових результатів від операцій з цінним паперами в розділі окремого виду цінних паперів та з урахуванням відповідного податкового періоду. Даним періодом для декларації є рік.

При заповненні декларації про прибуток за 2005 рік ТОВ «Таміра» відобразило доходи від продажу векселя (рядок. 3.1 додатки КЗ) у розмірі 1 983,00 грн., та 17 000,00 грн. у першому кварталі 2006 року, тоді як витрати на його придбання були відображені у 2005 році (рядок. 3.2 додатки КЗ -800 000,00 грн).

Відповідно до п.п. 7.6.4 Закону під терміном «доходи»слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів.

Разом з тим, в декларації про прибуток за 2005 рік відображені збитки по цінних паперах (рядок 3 Додатку КЗ) у розмірі 33 146,50 грн., які можуть бути враховані для формування результатів оподаткувань, по цінних паперах у 2006 році.

Відповідно до п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону визначено право підприємства включати у валові витрати будь-які витрати по страхуванню майна платника податку. При цьому зв'язок із господарською діяльністю визначений тільки для страхування кредитних і інших ризиків і в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування.

Відповідно до договору страхування № 7055423 від 07.02.06р. із ЗАТ «УАСК АСКА»предметом договору є страхування майна, що належить Страхувальнику (ТОВ «Таміра»), а не кредитні або інші ризики.

Отже, застраховане нерухоме майно - нежилі приміщення за адресою м. Харків, вул. Морозова, 13, є виробничими основними фондами, оскільки здаються в оренду (термінове платне користування) ВАТ «Ольга», тому виконуються всі умови для включення витрат по страхуванню майна до валових витрат.

Що стосується порушень з боку позивача вимог п. 5.1 та п. 5.2 ст. 5 Закону пов'язаних з тим, що підприємством до складу валових витрат віднесено суми, сплачені за охорону земельних ділянок, використання яких не відноситься до ведення фінансово-господарської діяльності, а саме: земельні ділянки за адресою м. Харків, вул. Клочківська. 197 (договір з УДСО при УМВС України в Харківський області Дзержинського ОГСО № 1876 від 03.08.05 р.) та за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя ВЛКСМ, 55А (договір з УДСО при УМВС України в Харківський області Дзержинського ОГСО № 16-2069 від 25.10.05 р.), та сплачені за охорону земельної ділянки (договір з УДСО при УМВС України в Харківський області Дзержинського ОГСО № 16-2106 від 15.11.05 р.), розташованої за адресою: Харківська обл. Вовчанський район, Хотімлянська сільська рада., вул. Новодонівська, 1 (частина бази відпочинку «ім. Соіча»), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати, зокрема, на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним п. 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами п. 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, земельні ділянки за адресами: м. Харків, вул. Клочківська. 197 та: м. Харків, пр. 50-річчя ВЛКСМ, 55А знаходяться у користуванні позивача за договорами оренди, укладеними з Харківською міською радою, які були і є чинними, не визнані недійсними і не розірвані у встановленому чинним законодавством порядку. А земельна ділянка, розташована за адресою: Харківська обл. Вовчанський район, Хотімлянська сільська рада, вул. Новодонівська, 1 використовується в межах договору купівлі-продажу нежилих будівель бази відпочинку від 23.12.05 р., укладеного позивачем з ДП «Завод ім. В.О. Малишева». Вказаний договір також є чинним. Крім того, всі вказані в акті перевірки земельні ділянки і об'єкти підприємство планує в найближчому майбутньому використовувати для здійснення видів діяльності, які принесуть доходи і дозволять окупити понесені витрати. Рішення засновників про укладення договорів оренди під будівництво і придбання об'єктів для реконструкції прийняті на підставі пред'явлених до перевірки бізнес-планів і технічних проектів.

Беручи до уваги викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність віднесення витрат, які сплачені за охорону земельних ділянок, до валових витрат.

Крім іншого, відповідачем вказано, що позивачем були порушені вимоги п. 5.1, п. 5.2 п., п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» тим, що до складу валових витрат були віднесені суми витрат, пов'язані з прибиранням території біля житлових будинків, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 197 (договір з КПЖЕРЕП № 2 Дзержинського району м. Харкова № 22-05 від 08.09.05 р.), які не знаходяться на балансі підприємства, не використовуються у фінансово-господарській діяльності підприємства, що спричинило завищення валових витрат у 1 кварталі 2006 р. в сумі 1750,0 грн. та у 2 кварталі 2006 р. в сумі 750,0 грн.

Проте, не вказано яким чином дані факти були встановлені, які документи підтверджують їх та як ці витрати відображені в документах бухгалтерського обліку.

Водночас, судами встановлено, що за вказаним договором проводилося прибирання території, яка використовувалася за договором оренди.

Таким чином, користування земельною ділянкою відноситься до господарської діяльності позивача, відтак витрати на її утримання правомірно включені підприємством до валових витрат відповідних періодів.

Також, як вбачається з висновків відповідача, позивачем були допущені порушення вимог п. 5.1, п. 5.2, п. 5.5 ст. 5, п. 7.6.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме до складу валових витрат у 1 кварталі 2006 р. була віднесена сума витрат, пов'язана з авалюванням банком векселів власної емісії ТОВ «Таміра», які були видані ДП «Завод ім. В.О. Малишева»в рахунок виконання умов договору від 29.11.05 р. зі змінами та доповненнями на придбання нежитлових будівель за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, що спричинило завищення валових витрат у 1 кварталі 2006 р. в сумі 109 119,8 грн.

Відповідно до приписів Положення «Про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України»(далі-Положення), затвердженого Постановою Правління НБУ № 508 від 16.12.02 р. (реєстрація від 28.02.03 р. за № 174/7495) авалем визнається вексельне поручительство, за яким особа (аваліст), яка його здійснює, бере на себе відповідальність перед власником векселя за виконання векселедавцем, акцептантом або індосантом зобов'язань щодо оплати цього векселя. Аваль виражається словами «вважати за аваль»або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням, оформляється на векселі або на алонжі, підписується авалістом.

При цьому авалюванням є оформлення юридичною або фізичною особою авалю за векселем, тобто прийняття зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за векселем осіб у разі не оплати векселя платником у строк або, якщо немає змоги одержати платіж за векселем у строк.

Відповідно до п. 4.7 Положення порядок оплати послуги авалювання здійснюється згідно з умовами договору про авалювання.

Отже, авалювання здійснюється за відповідним правочином (договором), який пов'язаний з господарською діяльністю підприємства, а тому оплата послуг авалювання відноситься до валових витрат відповідного періоду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність виключення відповідачем з валових витрат позивача суму 109 119,8 грн.

Також податковим органом було встановлено, що підприємством в порушення п. 8.1.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у 2 кварталі 2006 р. були нараховані амортизаційні відрахування на нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 43-Г, придбану згідно договору від 07.03.06 р. з ДП «Завод ім. В.О. Малишева», тоді як вищезазначене приміщення підприємством не використовувалось у господарській діяльності та не належить до виробничої сфери підприємства у 1 півріччі 2006 р., у зв'язку з чим були завищені амортизаційні відрахування у 2 кварталі 2006 р. в сумі 37500,0 гривень.

Проте, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що підприємство нарахувало амортизаційні відрахування на суму витрат, пов'язаних з придбанням об'єкту нерухомості, призначеного для використання в господарській діяльності і введеного в експлуатацію. Це повністю відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки в п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону передбачено, що амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для виробничого використання, тому, якщо підприємство вже понесло витрати на придбання основних фондів, то це надає право нараховувати амортизацію на такі витрати.

Таким чином, для основних фондів 1 групи нарахування амортизації здійснюється з кварталу, наступного за кварталом введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 і 4 - з кварталу, наступного за кварталом оприбутковування матеріальних цінностей, які входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2006 р. підприємством придбаний об'єкт нерухомості (нежиле приміщення за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 43-«г»). Відповідно до розпорядження власників (надано до перевірки), визначене цільове призначення використання вказаного приміщення після відповідної реконструкції - орендні (лізингові) операції.

Таким чином, оскільки такий вид діяльності направлений в майбутньому на отримання доходу, то відповідно до п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»він відповідає критеріям віднесення до господарської діяльності.

Що стосується порушення підприємством вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні придбання нежилого приміщення за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 43-«г»та в ціні послуг по охороні цього об'єкту та охороні та прибирання земельних ділянок за адресами: м. Харків, вул. Клочківська, 197 та м. Харків, пр.50-річчя ВЛКСМ, то колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що, як правильно встановлено судами, і сам об'єкт, і отримані послуги по охороні та прибиранню відносяться до господарської діяльності позивача, їх вартість віднесена до валових витрат відповідного періоду, а тому у позивача є право включити ПДВ в сумі 639034,0 грн. по отриманим по цим операціям податковим накладним до складу податкового кредиту.

Щодо порушення позивачем вимог п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту за період з 01.01.06 р. по 28.02.06 р. сум ПДВ по податковій накладній № ч244/00 від 15.11.04 р., отриманій від ТОВ «Т.М.М.»не в повному обсязі, що призвело до заниження податкових зобов'язань по ПДВ за січень 2006 р. на 3615,0 грн. та за лютий 2006 р. на 105001,0 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС України при дослідженні підстав прийняття органом владних повноважень рішення, суд з'ясовує чи було воно прийняте з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовується це рішення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що негативні наслідки відповідного корегування податкового зобов'язання та податкового кредиту по ПДВ за листопад 2004 р. у вигляді права на відшкодування з державного бюджету ПДВ перевищать нарахування, здійснені відповідачем з урахуванням всіх обставин, які були підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Щодо порушень позивачем положень Постанови КМУ № 115 від 29.01.99 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативу збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння», колегія суддів вказує на наступне.

Відповідно до п. 7.1 п. 7 Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженої спільним наказом Комітету України з питань геології та використання надр та ДПА України від 22.06.99р. № 105/309, в якому вказано, що від сплати збору за геологорозвідувальні роботи звільняються землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб (тобто без реалізації видобутої мінеральної сировини чи продукції її переробки) або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.

Отже, оскільки ТОВ «Таміра»видобуток підземних вод з артезіанської свердловини, яка розташована за адресою м. Харків, пр. Московський, 257, здійснюється виключно для власних потреб, тому нарахування збору ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову господарського суду Харківської області від 16.07.2007 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов