Ухвала суду № 28842034, 24.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" січня 2013 р. м. Київ К-24854/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.09.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010

у справі № 2а-6951/09/2/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Міндальна роща" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.09.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.12.2008 № 000712301/0 та від 25.12.2008 № 0007182301/0 як незаконні.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові, посилаючись на порушення судами вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Переглянувши судові рішення у межах доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2008, оформлену актом від 11.12.2008 № 1522/23/31395454. За наслідками цієї перевірки податковим органом було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 87912 грн. (у тому числі 58608 грн. за основним платежем та 29304 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 25.12.2008 № 0007172301/0, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 26385 грн. (у тому числі 17590 грн. за основним платежем та 8795 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 25.12.2008 № 0007182301/0.

Підставою для оспорюваних донарахувань став висновок податкового органу про необґрунтоване зменшення позивачем оподатковуваного прибутку на суму додаткових нарахувань заробітної плати працівникам Товариства у вигляді вартості безкоштовного харчування, збільшеної на спеціальний коефіцієнт 1,176471. До того ж, ДПІ не було визнано у складі валових витрат Товариства та його податкового кредиту витрати на придбання дихлорізоціанової кислоти у гранулах СТХ-200/СR, використаної для очищення води у басейнах понад встановлені норми.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Як встановлено судами та не заперечується податковим органом, дихлорізоціанова кислота у гранулах СТХ-200/СR придбавалася позивачем з метою її використання для очищення води у басейнах в процесі здійснення Товариством своєї статутної діяльності; факти використання позивачем придбаного препарату з іншою, негосподарською метою податковим органом не зафіксовано.

Контроль за порядком використання спірного препарату та його дозуванням не належить до компетенції податкового органу. До того ж, як з'ясували суди, збільшення позивачем дозування спірного препарату для обробки та дезинфекції води було зумовлено кліматичними умовами, кількістю відпочиваючих, індивідуальними характеристиками кожного басейну.

А відтак суди обґрунтовано визнали правомірним врахування позивачем витрат на придбання вказаного препарату під час формування даних податковому обліку.

За змістом підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Таким чином, витрати платника на оплату харчування його працівників враховуються при визначенні бази оподаткування податку на прибуток за умови, коли надання безоплатного харчування або харчування з частковою оплатою передбачені умовами трудового або колективного договору.

А відтак судам слід було встановити, який розмір доплати на харчування працівників було передбачено колективним договором Товариства з урахуванням додатків до нього, та на підставі встановленого перевірити відповідність фактичних витрат позивача на харчування (які було включено до валових витрат Товариства) умовам цього колективного договору.

Незрозумілим є і висновок судів про правомірність застосування позивачем коефіцієнта 1,176471 в порядку пункту 3.4 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»при визначенні суми витрат на харчування його працівників, адже вказаний коефіцієнт обчислюється та застосовується при визначенні об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб з доходу у будь-якій негрошовій формі, однак не поширюється на порядок визначення валових витрат підприємства.

Однак оскільки судами не було розмежовано оспорюване донарахування з податку на прибуток за кожним окремим епізодом, що виключає можливість виділити законне донарахування від протиправного, з огляду на межі перегляду справи в суді касаційної інстанції (які не дозволяють суду встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у судових рішеннях) оскаржувані судові акти підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене у цій ухвалі, встановити зазначені обставини справи та на підставі встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти об'єктивне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.09.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 у справі № 2а-6951/09/2/0170 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.12.2008 № 0007172301/0.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.09.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 у справі № 2а-6951/09/2/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко