Ухвала суду № 28842021, 24.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" січня 2013 р. м. Київ К-20928/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі -Жовтнева МДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010

у справі № 2-а-17968/09/0570

за позовом відкритого акціонерного товариства «Електропобутприлад»(далі -Товариство)

до Жовтневої МДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 15.10.2009 № 0001342342/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 492 083 грн. (у тому числі 328 055 грн. за основним платежем та 164 028 грн. за штрафними санкціями).

На вказані судові акти Жовтневою МДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про невідповідність висновків судів підпунктам 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові акти.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Жовтневої МДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Жовтневою МДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009 оформлену актом від 02.10.2009 № 2137/23-2/14312447. За наслідками цієї перевірки податковою інспекцією було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Однією з підстав для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про незаконне включення Товариством до податкового кредиту у січні 2009 року ПДВ у сумі 132 677 грн. за фактом отримання податкових накладних, а не за фактом виникнення у позивача права на податковий кредит за правилом «першої події».

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).

При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не містять обмежень щодо вибору періоду, в якому може бути включена до податкового кредиту сума ПДВ за податковою накладною, а також заборони на визнання у складі податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною за умови дотримання платником вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». А відтак відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними минулих звітних періодів не може кваліфікуватися як порушення податкового законодавства.

Посилання скаржника на обов'язковість подання платником заяви в порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону для включення сум ПДВ до податкового кредиту в іншому періоді, ніж відбулася «перша подія», не спростовують вказаного висновку. Адже за змістом цієї норми Закону подання заяви зі скаргою на постачальника є правом, а не обов'язком платника.

Отже, висновок судів про відсутність підстав для позбавлення платника податкової вигоди внаслідок відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту поза межами податкового періоду, в якому було складено податкові накладні, відповідає наведеним положенням Закону.

З тих самих підстав суди обґрунтовано відхилили доводи податкової інспекції про протиправне відображення Товариством у складі податкового кредиту січня 2009 року сум ПДВ за податковими накладними від 18.12.2008 № 92, від 22.12.2008 № 93, від 25.12.2008 № 94 та від 06.12.2008 № 95, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «Таврія Січ»(далі -ТОВ «Таврія Січ».

Крім того, підставою для невизнання Жовтневою МДПІ права позивача на податковий кредит за операціями в рамках господарських правовідносин з названим контрагентом став факт відсутності ТОВ «Таврія Січ»за юридичною адресою та розбіжність між сумою сформованого Товариством податкового кредиту та сумою податкового зобов'язання, задекларованого цим постачальником.

Однак, як вірно зазначили суди, чинне податкове законодавство (зокрема підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Такі факти як відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника (покупця) та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Суди правильно оцінили і доводи Жовтневої МДПІ про безпідставне завищення Товариством суми податкового кредиту по операціям з імпорту товарів внаслідок його формування із сум податку на додану вартість, сплачених по вантажно-митним деклараціям, а не виходячи з договірної (контрактної) вартості імпортованих товарів.

Так, за змістом підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

При цьому в силу вимог підпункту 7.2.7 пункту 7.2 цієї ж статті Закону у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Пунктом 4.3 статті 4 названого Закону передбачено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

З наведених законодавчих положень випливає, що при імпорті товарів платником до складу його податкового кредиту включається сплачений податок на додану вартість при розмитненні товару на підставі вантажної митної декларації. При цьому у разі, якщо митна вартість перевищує договірну (контрактну) вартість імпортованих товарів, то формування податкових зобов'язань та податкового кредиту має здійснюватися виходячи з митної вартості, як це фактично і було здійснено позивачем у справі.

Правильним є і висновок судів про незаконність донарахування позивачеві податкового зобов'язання з підстав неврахування ним висновку податкового органу про завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад, грудень 2008 року та квітень 2009 року, як це було відображено в акті перевірки від 08.04.2009 № 1618/23-4/14312447.

Адже самі по собі висновки акта перевірки є лише особистою думкою посадових осіб податкового органу, які проводили перевірку, з приводу відповідності поведінки платника вимогам податкового законодавства; такі висновки не є обов'язковими для платника та не породжують у нього будь-якого додаткового обов'язку.

Водночас, як встановлено судами, за наслідками цієї перевірки Жовтневою МДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.07.2009 № 0000122344/0 про визначення Товариству суми завищення бюджетного відшкодування за названі звітні періоди в розмірі 219 084 грн.; цей акт індивідуальної дії є предметом оскарження в адміністративній справі № 2а-12805/09/0570. А відтак, як вірно зазначили суди, до часу набрання законної сили рішенням суду з цієї справи, прийнятого не на користь Товариства, у останнього відсутній обов'язок змінити дані податкового обліку у відповідності до цього податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли об'єктивного висновку про незаконність оспорюваного донарахування та правомірно скасували оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні. Інша ж оцінка скаржником фактичних обставин зі спору та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010 у справі № 2-а-17968/09/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко