Постанова № 28802110, 23.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2013 р. м. Київ К-7633/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу управління капітального будівництва Хмельницької обласної державної адміністрації (далі -Управління)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009

у справі № 22-а-9696/08

за позовом Управління

до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі -ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Хмельницької області від 14.05.2008 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.07.2005 № 0003322301/0/2548 та від 29.11.2005 № 0003312301/2/4069.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Управління просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду Хмельницької області зі спору як скасовану помилково, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду нормам матеріального права та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що Управління є підприємством комунальної власності, основним завданням якого є здійснення технічного нагляду за будівництвом, контролю за відповідністю обсягів та якості виконаних робіт проектам, технічним умовам. ДПІ було проведено планову документальну перевірку щодо дотримання Управлінням вимог податкового законодавства за період з 01.10.2003 по 01.04.2005; результати перевірки відображені в акті від 22.07.2005 № 1418/23-1/04014170. За наслідками цієї перевірки (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження) позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 16415 грн. (у тому числі 8152 грн. за основним платежем та 8263 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 25.07.2005 № 0003322301/02548 та податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 366 505 грн. (у тому числі 206 986 грн. за основним платежем та 159 519 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29.11.2005 № 0003312301/2/4069.

В основу рішення про задоволення цього позову судом першої інстанції покладено висновок судової бухгалтерської експертизи по даній справі від 21.02.2007, згідно з яким зафіксовані в акті перевірки факти заниження валового доходу, завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість документально та нормативно не підтверджуються.

Однак зазначені висновки зроблені експертом без безпосереднього дослідження необхідних документів податкового та бухгалтерського обліку у зв'язку з їх відсутністю, а відтак апеляційний суд об'єктивно визнав такі висновки необґрунтованими.

До того ж, правила оцінки доказів в адміністративному процесі наведені у статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, при розгляді цієї справи суди повинні були безпосередньо дослідити наявні у матеріалах справи докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення.

На виконання вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, ДПІ було подано акт, складений за результатами перевірки Управління в рамках податкового контролю, в якому зафіксовано виявлені порушення податкової дисципліни з боку позивача.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт -це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову позові, виходив з того, що позивачем не було спростовано зафіксовані в акті перевірки факти порушення Управлінням податкового законодавства.

Так, однією з підстав для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ став факт списання позивачем у грудні 2003 року товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з їх нестачею без виключення з податкового кредиту суми ПДВ у складі їх вартості.

Як випливає зі змісту підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит є придбання товару з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена (пункт 5).

Відповідно до пункту 6 цього Положення для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом, товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

А відтак списані товарно-матеріальні цінності у зв'язку з їх нестачею не можуть бути використані у господарської діяльності позивача, а тому не є активом, що надасть економічної користі Підприємству.

Таким чином, товари, які були списані як нестача, слід вважати витраченими на цілі, що не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених норм, віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з суми собівартості придбаної продукції, яка не була в подальшому використана підприємством у власній господарській діяльності, слід визнати неправомірним.

З огляду на те, що підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»належним чином оформленими податковими накладними, то відсутність на час перевірки податкових накладних обумовлює законність виключення ДПІ з податкового кредиту позивача відповідних сум ПДВ.

У той же час оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку платника коригувати податковий кредит (який було сформовано за правилом «першої події») на суму ПДВ у складі простроченої кредиторської заборгованості, то донарахування Управлінню 3030 грн. ПДВ не можна визнати правомірним. Апеляційним судом безпідставно застосовано пункт 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»до спірних правовідносин, позаяк наведена норма передбачає коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача у разі зміни компенсації вартості товарів після їх поставки та не поширюється на випадки виникнення у податковому обліку постачальника безнадійної заборгованості.

Крім того, сума донарахованих позивачеві штрафних санкцій з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням 25.07.2005 № 0003322301/02548 перевищує граничний розмір штрафу, встановленого підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за змістом якої відповідний штраф не може перевищувати п'ятдесяти відсотків суми недоплати (суми заниження податкового зобов'язання).

Водночас апеляційний суд обґрунтовано визнав законним збільшення податковим органом валового доходу позивача на суму кредиторської заборгованості позивача перед контрагентами, по якій минув строк позовної давності. Адже отримані та неоплачені Управлінням товари (роботи, послуги) після спливу строку позовної давності слід вважати безоплатно отриманими, у зв'язку з чим їх вартість підлягає включенню до валового доходу на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивачем не було спростовано і зафіксовані в акті перевірки факти неповного відображення у складі валових доходів доходу від надання послуг з технагляду в сумі 41756 грн. (отримання яких підтверджено книгою продажу, виписками з банківського рахунку Управління), доходу у вигляді відсотків, нарахованих банком на кошти Управління (що підтверджено виписками з банківського рахунку, оборотно-сальдовими відомостями), авансових платежів, отриманих від орендарів, за правилом «першої події».

Як було встановлено апеляційним судом, Управління не в повному обсязі виправило у поданій уточнюючій декларації з податку на прибуток безпідставно нараховані амортизаційні відрахування на утримання адміністративного будинку (який відноситься до невиробничих фондів), а також на порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»врахувало при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, які не були віднесені до валових витрат.

Зазначені висновки апеляційного суду не було спростовано у поданій касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного з огляду на помилковість висновків апеляційного суду в частині Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову Львівського апеляційного адміністративного суду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу управління капітального будівництва Хмельницької обласної державної адміністрації задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009 у справі № 22-а-9696/08 змінити, визнавши протиправним та скасувавши податкове повідомлення-рішення від 25.07.2005 № 0003322301/02548 в частині визначення управлінню капітального будівництва Хмельницької обласної державної адміністрації податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8732 грн. (у тому числі 3030 грн. за основним платежем та 5702 грн. за штрафними санкціями).

3. В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009 у справі № 22-а-9696/08 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько