Ухвала суду № 28802105, 23.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2013 року м. Київ К-26164/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Бердичівська ОДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25.08.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2010

у справі № 2-а-93/09

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «А-ВІКТ»(далі -Товариство)

до Бердичівської ОДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.08.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2010, позов задоволено частково; визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.07.2008 № 0001142301/0, № 0001152301/0, № 0000861702/0, від 05.08.2009 № 0001142301/1, № 0001152301/1, № 0000861702/1 та від 11.12.2008 № 0001142301/3, № 0001152301/3 та № 0000861702/3; у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2008 № 0000871702/0, від 05.08.2008 № 0000871702/1 та від 11.12.2008 № 0000871702/3 відмовлено за необґрунтованістю.

На вказані судові акти Бердичівською ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про порушення судами пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.4. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Бердичівської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Бердичівською ОДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2008, оформлену актом від 27.06.2008 № 1604/23-01/33446070. За наслідками цієї перевірки податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2008 № 000115/2301/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 52269 грн. (у тому числі 34846 грн. за основним платежем та 17423 грн. за штрафними санкціями); податкове повідомлення-рішення від 09.07.2008 № 0001142301/0 про донарахування Товариству 136 919 грн. податку на прибуток (у тому числі 104 777 грн. за основним платежем та 32142 грн. за штрафними санкціями), податкове повідомлення-рішення від 09.07.2008 № 000086702/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2179,44 грн. (у тому числі 726,48 грн. за основним платежем та 1452,96 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 09.07.2008 № 0000871702/0 про визначення позивачеві 476 грн. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (у тому числі 306 грн. за основним платежем та 170 грн. за штрафними санкціями). Решта оспорюваних податкових повідомлень-рішень були прийняті у процедурі адміністративного оскарження зазначених донарахувань, в ході якої вони були залишені податковим органом без змін.

Підставою для висновку про заниження Товариством бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок Бердичівської ОДПІ про те, що позивач незаконно відобразив у складі валових витрат вартість послуг з проведення рекламних заходів з просування товарів позивача в рамках господарських правовідносин з закритим акціонерним товариством «Нова лінія»(далі -ЗАТ «Нова лінія») та товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр»(далі -ТОВ «Епіцентр»), а також безпідставно включив до податкового кредиту ПДВ, пред'явлений названими постачальниками у ціні цих послуг. При цьому відповідач послався на відсутність як зв'язку спірних послуг з господарською діяльністю позивача, так і підтверджувальних документів поставки цих послуг (як-от -актів виконаних робіт із зазначенням обсягу послуг, звітів щодо кількості виставленого на стелажах товару та кількості реалізованої продукції, періодів проведення рекламних заходів тощо).

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції, є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Як було встановлено судами, умовою поставки позивачем ЗАТ «Нова лінія»та ТОВ «Епіцентр»товарів для їх подальшої реалізації було укладення з цими контрагентами договорів від 20.05.2006 № 6110/60520 та від 01.01.2008 № 6110/080101У про надання інформаційно-консультативних послуг, якими передбачалося просування товарів замовника шляхом надання консультацій стосовно періодів проведення рекламних заходів в торговельній мережі, інформування про зміну попиту на товари, що постачаються, проведення інформаційного обслуговування цих товарів, надавання інформації щодо зміни розфасовки, зовнішнього вигляду товарів, їх розміщення на стелажах тощо. Виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі актами здачі-приймання робіт (послуг), податковими накладними, документами про оплату цих послуг, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість.

Оскільки послуги не мають кількісного вимірювання, то посилання Бердичівської ОДПІ щодо недостатності відомостей про обсяг спірних операцій з поставки цих послуг обґрунтовано було відхилено судами.

Спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах ЗАТ «Нова лінія»та ТОВ «Епіцентр»шляхом популяризації продукції Товариства серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічну цінність самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Посилання податкового органу на те, що відповідні операції з просування товарів здійснюються покупцем (торговельною мережею) у відношенні товару, право власності на який перейшло до покупця, не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже хоча діяльність з просування товарів у торговельних мережах названих контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника).

Слід також зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат з метою оподаткування прибутку з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати.

А відтак суди цілком обґрунтовано визнали незаконним виключення податковим органом з податкового обліку Товариства витрат на оплату послуг з просування його товарів у торговельних мережах ЗАТ «Нова лінія»та ТОВ «Епіцентр».

Правильним є і висновок судів про відсутність підстав для включення до об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб суми витрат директора Товариства Косаківського С.Ю. на виготовлення столярних виробів, відшкодованих йому позивачем на підставі звіту про використання коштів від 18.05.2007. Адже, як встановлено судами, столярні вироби були придбані Косаківським С.Ю. саме в інтересах Товариства, про що свідчить факт їх оприбуткування позивачем та подальше списання Товариством на виробничі потреби за відповідними актами. Наведені обставини виключають можливість кваліфікації вказаного грошового відшкодування як додаткового блага працівника Товариства.

У той же час суди цілком законно погодилися з обґрунтованістю донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів з огляду на факт сплати позивачем цього податку за автомобіль марки RENAULT моделі Kangoo 1,4 як за легковий автомобіль, тоді як відповідно до Гармонізованої системи опису та кодування товарів зазначений транспортний засіб відноситься до вантажних автомобілів за товарною позицією 8704 УКТ ЗЕД. Зазначений висновок судів у касаційній скарзі не заперечується.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25.08.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2010 у справі № 2-а-93/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько