Ухвала суду № 28798323, 23.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 р. Справа № 9104/76778/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Дяковича В.П., Носа С.П.,

за участю секретаря - Драбчук М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року по справі № 2а-492/12/0370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» (далі - ТзОВ «ПАККО Холдинг») звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13.12.2011 року № 0004002301.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року вказаний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 13.12.2011 року № 0004002301.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням Луцька ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній доводи, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «ПАККО Холдинг» з питань здійснення фінансово-господарських операцій за серпень 2011 року з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за результатами якої складено акт від 02.12.2011 року № 9625/23-2/34928470.

У вказаному акті викладено висновок про нікчемність укладеного між ТзОВ «ПАККО Холдинг» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договору поставки від 02.06.2011 року № 020610-02/1П, а відповідно про порушення ТзОВ «ПАККО Холдинг» вимог статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно з податковими накладними, виписаними фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, що в свою чергу призвело до заниження ТзОВ «ПАККО Холдинг» податку на додану вартість по взаємовідносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за серпень 2011 року на загальну суму 105715.24 грн. Вказаний висновок обґрунтований актом документальної невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 від 25.11.2011 року № 499/1745/НОМЕР_2, в якому викладено висновок, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 фактично не здійснював господарської діяльності.

На підставі вказаного акта перевірки Луцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2011 року № 0004002301, яким ТзОВ «ПАККО Холдинг» збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 158572.50 грн., з яких 105715.00 грн. - основний платіж, 52857.50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Також судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ «ПАККО Холдинг» на момент здійснення спірних господарських операцій було зареєстроване у встановленому законом порядку як платник податку; що виписані фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 податкові накладні належно оформлені; що придбаний ТзОВ «ПАККО Холдинг» товар реалізований через мережу власних магазинів.

На підставі встановлених в судовому засіданні фактів суд першої інстанції прийшов до висновку, що Луцькою ОДПІ належними та допустимими доказами не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та відсутність реально проведених господарських операцій між ТзОВ «ПАККО Холдинг» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступних підстав.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи видно, що між ТзОВ «ПАККО Холдинг» та його контрагентом фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 02.06.2010 року було укладено договір поставки № 020610-02/10. На виконання умов вказаного договору в серпні 2011 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 були здійснені поставки товару (кавунів) на загальну суму 634291.39 грн., в тому числі ПДВ - 105715.24 грн. Виконання умов договору сторонами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими та податковими накладними. Оплата позивачем за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями на перерахування коштів. Факт реалізації придбаного товару (кавунів) підтверджується виданою ТзОВ «ПАККО Холдинг» довідкою від 23.02.2012 року № 1890.

Викладені факти свідчать про реальність господарських операцій між ТзОВ «ПАККО Холдинг» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, а відповідно про правомірність дій позивача щодо включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно з податковими накладними, виписаними фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

Окремо слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Вказана стаття Кодексу поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Луцькою ОДПІ не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсним укладеного між ТзОВ «ПАККО Холдинг» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договору поставки, або фактів, які б свідчили про його нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним оспорюваного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог чинного законодавства.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року по справі № 2а-492/12/0370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ: А.І. РИБАЧУК

СУДДІ В.П. ДЯКОВИЧ

С.П. НОС