Рішення № 28779884, 17.01.2013, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/100/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Баранець А.М.

Спори про право власності та інші речові права про приватну власність Доповідач Мурашко С. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

17.01.2013 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Мурашка С.І.

суддів -Бубличенко В.П., Фомічова С.Є.

при секретарі -Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Світловодського крейсерського яхт-клубу «Кристал»про визнання права власності на будинок-відпочинок, за апеляційною скаргою державного підприємства «Світловодське лісове господарство»на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2009 року і

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Світловодського крейсерського яхт-клубу "Кристал" та просив визнати за ним право власності на будинок-відпочинок, площею 26,1 кв.м., вартістю 28889 грн., розташований в АДРЕСА_1.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2009 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_2 право власності на будинок-відпочинок,площею 26,1 кв.м., вартістю 28889 грн., розташований в АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі державне підприємство "Світловодське лісове господарство " ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що спірний будинок знаходиться на земельній ділянці лісогосподарського призначення, його будівництво проведене без погодження з ДП "Світловодське лісове господарство", яке є постійним користувачем земельної ділянки, тому визнання за позивачем права власності на будинок на земельній ділянці, яка не виділялась під його будівництво, без з'ясування питання щодо згоди на це її власника (користувача) є незаконним.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор, який діє в інтересах держави в особі Державного підприємства "Світловодське лісове господарство ", підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги та надав письмове заперечення.

ДП "Світловодське лісове господарство " та Світловодський крейсерський яхт-клуб, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення, в судове засідання своїх представників не направили про причину не повідомили.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, прокурора, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що власник майна відповідно до ст.392 ЦК України може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

При цьому зазначив, що відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог і для цього наявні законні підстави, а тому відповідно до вимог ст. ст.130, 174 ЦПК України в попередньому судовому засіданні можливе ухвалення рішення про задоволення позову.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до змісту ч.1 ст.392 ЦК України позивачем у позові про визнання права власності, на підставі зазначеної норми закону, може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього сумнівів або претензій з боку третіх осіб, а також власник, який втратив документ, що посвідчує його право власності.

Відповідачем у позові про визнання права власності може бути особа, яка сумнівається у належності майна позивачу, або не визнає за ним права здійснювати право володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих відносин.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_2 був власником будинку-відпочинку, розташованого в АДРЕСА_1, як окремого об'єкта нерухомого майна, що є будь - які підстави вважати, що право власності ОСОБА_2 на цей будинок не визнається крейсерським яхт-клубом "Кристал" і що останній має претензії до позивача з приводу спірної будівлі.

Крім того, відсутні докази щодо належності відповідачу права власності або оренди земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок.

Підставою для звернення до суду з даним позовом позивач зазначав відсутність можливості провести державну реєстрацію, придбаного ним в 2008 році спірного будинку і при цьому як доказ, належності йому будинку долучив копію технічного паспорту на будинок та ксерокопію накладної №15 від 17 червня 2008 року. (а.с.5-7). Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постановлене у справі судове рішення не відповідає.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Способом захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст.177 ЦК України до об'єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше.

Статтями 181 та 182 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухомості) належать об'єкти, що розташовані на земельній ділянці, а право власності та інші речові права на нерухомі речі, зокрема їх виникнення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України передбачає загальні засади набуття права власності. Зокрема ст.ст.316-323, 325, 328, 331, 334 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом; право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.

Суд у порушення вимог ст. 214, 215 ЦПК України на вищезазначене уваги не звернув, не перевірив законності набуття ОСОБА_2 права власності на спірний будинок, а також не з'ясував, чи існували перешкоди для оформлення права власності на будинок за позивачем і чи не порушує це права та інтереси інших осіб.

Таким чином, судом першої інстанції не з'ясовано всіх обставин справи які мають значення для справи та не дано їм належної оцінки.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною ч.4 ст. 334 ЦК України визначено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч.5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Щодо права власності, то ЦК України передбачає можливість його виникнення на підставі рішення суду у випадках, встановлених ст. 376 ЦК України, а підтвердження рішенням суду існуючого в особи права власності у випадках, встановлених ст. 392 ЦК України. В інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень " регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Відповідно до положень ст.2 цього Закону об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, відповідно до ст.4 Закону підлягає обов'язковій державній реєстрації. Для державної реєстрації прав виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно відповідно до ст. 18 Закону правоволоділець (правонабувач), сторона (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважена ними особа, разом із заявою про державну реєстрацію прав подає до місцевого органу державної реєстрації документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.

З наданих позивачем доказів, не вбачається, що право власності на спірний будинок набутий ним на підставі правочину, який за своєю формою відповідає вищевикладеним вимогам закону.

Частиною другою статті 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

В матеріалах справи відсутні відповідні докази щодо виникнення права власності на спірне нерухоме майно з моменту його створення (будівництва) у позивача або особи у якої це майно придбане.

Наведене свідчить про те, що судом, фактично, визнано право власності на самочинне будівництво.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

За наявності спору право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд не врахував, що відповідно до Закону України "Про планування і забудову територій " (чинного на час виникнення спірних правовідносин) будівництво об'єктів містобудування, незалежно від форм власності, здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.

Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користуванні земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть бути додані передпроектні роботи (частина друга статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 800-VI ( 800-17 ) від 25.12.2008). Орган місцевого самоврядування визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки місцевим правилам забудови населеного пункту, містобудівній документації.

Згідно ст. 30-1 Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (далі - свідоцтво), що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Для одержання свідоцтва замовник або уповноважена ним особа подає до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додаються: проектна документація, затверджена у встановленому законодавством порядку; акт готовності об'єкта до експлуатації, підписаний генпроектувальною та генпідрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, замовником, страховою компанією (у разі, якщо об'єкт застрахований).

Положення статті 376 ЦК України поширюється на випадки самочинного будівництва житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна як фізичними, так і юридичними особами.

При вирішенні справ цієї категорії та застосуванні статті 376 ЦК суди повинні керуватися положеннями законодавства України про містобудування, яке складається, зокрема, із Конституції України, відповідних положень ЦК, Земельного кодексу України, законів України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування ", від 20 травня 1999 року № 687-ХІV "Про архітектурну діяльність ", від 16 вересня 2008 року № 509-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву ", від 22 травня 2003 № 858-IV "Про землеустрій ", від 19 червня 2003 року № 963-ІV "Про державний контроль за використанням та охороною земель " та інших нормативно-правових актів, що видаються на їх виконання, з дотриманням яких повинно здійснюватися будівництво об'єктів нерухомості.

Самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, використовується без рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 102-1 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про основи містобудування" спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 ЦПК України).

У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням доказів щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та вимог закону.

Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК). Надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно чи укладення договору суперфіцію може відбутися як до пред'явлення позову до суду, так і після цього.

Судом не було враховано вищевказані вимоги закону щодо підстав набуття права власності на самочинно збудований будинок. Фактично вирішене питання про захист прав позивача з підстав передбачених ч.5 ст.376 ЦК України, хоча земельна ділянка, на якій споруджене спірне нерухоме майно не передавалась сторонам по даній справі ні у власність, ні у користування, відноситься до земель лісового фонду і перебуває в постійному користуванні ДП "Світловодське лісове господарство ", який заперечує проти визнання права власності на спірне самочинне будівництво.

Крім того, при вирішенні спору суд, не перевіривши належним чином обставини, на які посилався позивач, без вирішення питання про залучення до участі в справі власника (користувача) земельної ділянки, не маючи даних щодо належності прав на користування цією землею у сторін по справі, зробив висновок про те, що права інших осіб не порушені, що не відповідає наявним в справі доказам.

Відповідно до п.5 Перехідних положень Лісового кодексу України до одержання в установленому законом порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Прокурор надав до апеляційного суду рішення Кіровоградської обласної ради від 30.06.2000 року №165, відповідно до якого вбачається, що це державне підприємство є постійним користувачем земельної ділянки лісового фонду, на якій розташовано спірну будівлю.

В обґрунтування своїх доводів щодо незаконності рішення суду ДП "Світловодське лісове господарство " зазначало, що сторонами по справі не було узгоджено зведення будівель, в тому числі тимчасових, на території земель лісогосподарського призначення, як передбачено ст..ст.19, 20 ЛК України, тому заперечує проти визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво на цій земельній ділянці.

З огляду на наведене, правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок у суду першої інстанції не було.

Оскільки суд першої інстанції ухвалюючи рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права та прийшов до висновків які не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Світловодське лісове господарство»задовольнити.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на будинок-відпочинок, площею 26,1 кв.м, вартістю 28889 грн., розташованого в АДРЕСА_1, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь державного підприємства «Світловодське лісове господарство» (код 00992237) 145 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді