Ухвала суду № 28763347, 15.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2570/3499/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2013 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря Міщенко Ю.М., представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альфа-2»до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Чернігівського Окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Чернігові Державної податкової служби № 0003862320, № 0003852320, № 0003842320 від 24.10.2012.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, у період з 04.10.12 по 10.10.12 ДПІ у м. Чернігові проводилась документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альфа-2»з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за червень, липень 2011 року операцій по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО»та у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

За результатам перевірки складений акт № 2025/22/14236657 від 11 жовтня 2012 року, яким встановлено наступні порушення: п.198.2, 198.6, ст.198, п.200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України, встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників в рядку 17 Декларації за встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у загальній сумі 7769 грн, зокрема за червень у сумі 3223 грн., та завищено від'ємне значення всього у сумі 4021 грн з липень 2011 року; п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України ТОВ «Фірма «Альфа -2»занизило податок на прибуток всього в сумі 13558 грн, зокрема за 2 квартал 2011 року у сумі 5227 грн., за 2-3 квартал 2011 року у сумі 8331 грн.

На підставі даного акту 24.10.2012 ДПІ у м. Чернігові прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003862320 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4021 грн, № 0003852320 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 7769 грн, застосування штрафних санкцій у розмірі 1613 грн, № 0003842320 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 13558 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів, зокрема, встановлено факт оримання товару та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З 01.01.2011 р. набув чинності Податковий кодекс України від 02.10.2010 № 2755-IV.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, що містяться в матеріалах справи містять усі реквізити та заповнені згідно Наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 року «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Також, слід зазначити, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведеної норми є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач правомірно включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на те, що укладена угода між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином, то суд вважає за потрібне зазначити таке.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а, відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них госпо дарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність та кого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Стосовно посилання податкового органу в запереченях та апеляційній скарзі на пояснення свідків, а також на порушення кримінальної справи щодо контрагента позивача ТОВ «Маркон груп Ко», суд звертає увагу на таке. В статті 72 України зазначені підстави звільнення від доказування. Зокрема, зазначено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто, даний висновок та пояснення осіб, які більше того не є посадовими особам ПАТ «Факел», як належний доказ суд до уваги не бере.

Більше того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги і посилання контролюючого органу, на порушення з боку ТОВ «Маркон груп Ко»податкового законодавства, оскільки невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету та встановлених в акті перевірки порушень, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Жодних інших доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

На підтвердження реальності вчинення господарських операцій, в матеріалах справи містяться податкові та видаткові накладні, в яких зазначено перелік товарів, які в подальшому використаній у власній господарській діяльності.

Як вбачається з платіжних доручень позивачем сплачено за даний товар в повному обсязі, а відтак дана обставина підтверджує придбання товару.

Всі первинні документи, що містяться в матеріалах справи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року N 996-XIV.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідач -Державна податкова інспекція у місті Чернігові обґрунтованих доказів неправомірного включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість суду не надала.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлений 21.01.2013 року.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.