Постанова № 28756654, 16.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

О КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-489/08 Головуючий у 1-й інстанції: Пироженко О.В.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.,

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.12.2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини А-0704, Головного управління Державного казначейства України у Київській області про перегляд дати постановки на квартирну чергу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі -позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А-0704, Головного управління Державного казначейства України у Київській області про зазначення ОСОБА_2 в загальній та позачерговій черзі на отримання квартири у військовій частині А 0704, дислокованій у м. Васильків Київської області, код 24978957, з 20.08.1989 року; зобов'язання військової частини А 0704 сплатити на користь ОСОБА_2 10000 грн. моральної шкоди.

Васильківський міськрайонний суд Київської області своєю постановою від 09.12.2008 року позов залишив без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Статтею 18 КАС України визначена предметна підсудність адміністративних справ.

Предметом адміністративного позову в зазначеній категорії справ є оскарження дій військової частини щодо постановки позивача на квартирний облік, для визначення предметної підвідомчості даної категорії справ необхідним є з'ясування правового статусу відповідача та природи спірних правовідносин.

Виходячи з правової природи спірних правовідносин, керуючись ст. 18 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що дії військової частини щодо постановки військовослужбовців на квартирний облік є реалізацією повноважень суб'єкта владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, пов'язаними з проходженням публічної служби.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір предметно не підсудний місцевому загальному суду як адміністративному, а належить до підсудності окружного адміністративного суду.

Зважаючи на це, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення винесене неповноважним судом.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що позивач не був позбавлений відповідачами можливості у наданні ним необхідних документів для постановки на квартирний облік.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду та звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимог ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 31, 34 Житлового Кодексу України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством України, та беруться на облік для одержання жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду.

Відповідно до п. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог.

Згідно з п. 35 Положення про порядок забезпечення жилою площею у Збройних Силах України всі питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження ними служби. Військовослужбовці беруться на квартирний облік за рішенням житлової комісії військової частини, затвердженим командиром останньої, і перебувають на обліку до одержання жилого приміщення.

Таким чином, позивач в силу ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» має право на забезпечення житлом з врахуванням його пільг. Проте, черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 19.10.1989 року по 27.11.1997 року позивач проходив службу у військових частинах 53904, 42198 м. Луцьк, де з 20.08.1989 року перебував у черзі на отримання житла як безквартирний офіцер.

З 27.11.1997 року для подальшого проходження служби був переведений до військової частини А 3653 м. Бориспіль та поставлений на квартирний облік вже з 03.02.1995 року (а не з 20.08.1889 року, як за попереднім місцем служби).

Відповідно до абзацу 4 пункту 11 наказу Міністра оборони від 03.02.1995 року № 20 «Про затвердження Положення про забезпечення жилою площею в Збройних Силах України»військовослужбовців Збройних сил, які перебувають на квартирному обліку при переміщенні по службі на вищу, рівнозначну посаду, а також з вищих посад на нижчі (за певних підстав), пов'язаному з переїздом до іншого гарнізону, приймаються на квартирний облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби, а також у списках осіб, які користуються правом першочергового та позачергового одержання жилих приміщень. До військової частини А 3653 позивач був переведений на вищу посаду (з посади помічника начальника штабу по кадрам і стройовій частині в/ч 142198 м. Луцьк на посаду старшого помічника по кадрам і стройовій частині в/ч А3653 м. Бориспіль).

Правомірність застосування до даного випадку норм наказу МОУ № 20 від 03.02.1995 року (який з 06.10.2006 року втратив чинність) відповідач обґрунтовує прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до ст. 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(набрав чинності 01.01.2005 року), пунктом 2 яких передбачено, що військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку.

Таким чином, починаючи з березня 1995 року по серпень 2006 року порядок зарахування військовослужбовців на квартирний облік регулювався наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 року № 20 «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України».

Цим наказом було визначено, що при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку (в списках осіб, що користуються правом першочергового і позачергового отримання жилих приміщень), але не раніше, ніж з дня набрання чинності даного наказу, тобто з 03.03.1995 року, будь-які інші нормативно-правові акти, які б містили механізм перенесення черги квартирного обліку для військовослужбовців України відсутні.

Проте вбачається, що п. 2 наказу Міністра оборони України від 03.02.1995 року за № 20, всупереч вимогам ст.ст. 38-44 ЖК України щодо черговості надання жилих приміщень для військовослужбовців, фактично визначає чергу не за часом взяття їх на квартирний облік, а за часом набрання чинності цим наказом.

Таке обмеження, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, порушує право позивача на житло, передбачене ст. 47 Конституції України, Житловим кодексом України, ст. 16 Закону України «Про збройні сили», ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки за таких умов його місце в квартирній черзі у зв'язку з переїздом до іншого гарнізону визначено датою набрання чинності відомчим наказом від 03.03.1995 року, а не з часу взяття на облік, тобто з 20.08.1989 року.

Таким чином, вбачається, що підставою для зміни дати постановлення на квартирний облік позивача стало його переміщення по військовій службі, пов'язане з переїздом до іншого гарнізону, а якщо б відповідна підстава відпала, то дата постановлення на облік 20.08.1989 року була б не змінною.

Між тим, переміщення по службі позивача здійснювалось відповідно до рішень вищестоящих органів.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із головних принципів права є принцип соціальної справедливості.

Виходячи із вказаних конституційних положень та нормативно-правових актів України, колегія суддів приходить до висновку, що позивач після переїзду до іншого гарнізону має таке саме право як й інші військовослужбовці ЗС України після набуття чинності зазначеним наказом на перенесення дати постановки на квартирний облік.

В 2002 році військова частина А 3653 (м. Бориспіль) була передислокована у повному складі до м. Василькова Київської області у підпорядкування командування військової частини А 0704.

Також позивач зазначив, що з 01 серпня 1986 року він проходив службу в Збройних силах України. Наказом Головнокомандуючого ВПС ЗС України від 13.11.2003 року № 0326 звільнений з військової служби у запас за п.67 п/п «б»(за станом здоров'я).

Наказом командира в/ч А3653 № 232 від 01.12.2003 року позивач з 29 листопада 2003 року виключений зі списків особового складу частини.

Водночас, відповідно до ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що він має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює у 10000 грн.

З приводу даних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 12 Закону України і «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.2006 року «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», наказом Міністра оборони України № 577 від 06.10.2006 року затверджено Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних сил України та членам їх сімей житлових приміщень (далі-Інструкція).

Пунктом 1.4 Інструкції визначено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення за рахунок Міністерства оборони України військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла у встановленому порядку. Військовослужбовці та члени їх сімей мають право до одержання житлового приміщення зареєструватися за місцем знаходження військової частини, а в разі її розформування за місцем знаходження військового комісаріату (п.1.5 Інструкції).

Згідно з п. 3.7 Інструкції, військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Колегія суддів звертає увагу, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення п. 3.7 Інструкції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, виходячи з цього, суд приходить до висновку, що відмова позивачу в зарахуванні його на квартирний облік з 1989 року є протиправною, а тому вимоги адміністративного позову підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на п. 2 наказу Міністра оборони України № 20 від 03.02.1995 року, яким було передбачено, що при переміщенні військовослужбовця по службі в інший гарнізон йому зараховується попередній час перебування на квартирному обліку з дати набрання чинності цим наказом, не приймається судом до уваги, оскільки на час звернення позивача до суду, вказаний наказ втратив чинність, згідно наказу Міністра оборони України від 06.10.2006 року № 577, п. 3.7 якого передбачено право військовослужбовця бути поставленим на квартирний облік з часу попереднього взяття на облік.

Отже позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають в цій частині задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до наступного висновку. У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»зазначається, що відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Статтями 23 та 1167 Цивільного кодексу України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди.

Так, виходячи з положень ст. 23 Цивільного кодексу України слід зазначити, що моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

На переконання колегії суддів, позивачу у вимозі про стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн. слід відмовити, оскільки позивач не зміг в суді визначитися, в чому саме полягає моральна шкода, якими саме діями відповідача вона спричинена та які цьому маються докази.

В апеляції позивач свої вимоги в частині стягнення моральної шкоди також не обґрунтував, доказів не навів.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне, з метою повного захисту прав позивача, вийти за межі апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням матеріальних норм, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому є підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.

Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.12.2008 року -скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А-0704 щодо не зарахування ОСОБА_2 в загальній та позачерговій черзі на отримання квартири у військовій частині А-0704, дислокованій у м. Васильків Київської області, код 24978957, з 20.08.1989 року.

Зобов'язати військову частину розглянути питання А-0704 щодо зарахування ОСОБА_2 в загальній та позачерговій черзі на отримання квартири у військовій частині А-0704, дислокованій у м. Васильків Київської області, код 24978957, з 20.08.1989 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлений 22.01.2013 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.