Ухвала суду № 28739445, 30.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2012 р. справа № 2а/0470/11369/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі №2а/0470/11369/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Металургійна транспортна компанія»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургійна транспортна компанія» 9 вересня 2011 року звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська згідно якого просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 20.06.2011 року № 0000712305 яким зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2011 року на 36 864 522 грн. та від 16.09.2011 року № 0000912305 та яким визначене податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 244 873,99 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення - рішення відповідача від 20.06.2011 року № 0000712305 та від 16.09.2011 року № 0000912305.

Постанова суду мотивована тим, що відповідач правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів. Висновки, викладені у акті перевірки, не підкріплені належними та допустимими доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволені позову відмовити.

Зазначає, що умовою для використання позивачем у власній господарській діяльності 446 вагонів придбаних у ТОВ Группа «Енергоальянс»є їх реєстрація у Головному інформаційно - обчислювальному центрі Укрзалізниці, доказів чого позивачем суду надано не було.

Також посилається на встановлення в ході проведення документальної невиїзної перевірки контрагента позивача - ТОВ «Продснабторг», відсутності фінансово-господарської діяльності, неможливості фактичного здійснення господарських операцій, та як наслідок вчинення позивачем та ТОВ «Продснабторг»господарських операцій які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач просив у її задоволені відмовити у зв'язку з необґрунтованістю. Зазначає, що право на податковий кредит та бюджетне відшкодування виникає у платника податку незалежно від того, чи почали придбані товари використовуватися у господарській діяльності у такому звітному податковому періоді чи ні. Господарські операції за договором позивача з ТОВ «Продснабторг»мали реальний характер, були повністю виконані сторонами та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що не заперечується актом перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представників відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача «з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів з податку на додану вартість за березень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року».

За результатами перевірки складено акт перевірки від 06.06.2011 року №1849/23-5/34823177 (далі -акт перевірки), на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення №0000712305 від 20 червня 2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 36 864 522,00 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем п.п. 14.1.18, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.191, п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищена сума бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року у сумі 36 864 522,00 грн.;

- порушення п.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст.228 Цивільного Кодексу України, п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту по декларації за лютий 2011 року на суму ПДВ - 33 265,83 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Продснабторг», у зв'язку з чим завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість по декларації за лютий 2011 року на загальну суму 33 265,83 грн.

В ході адміністративного оскарження вищезазначеного податкового повідомлення-рішення, Державною податковою адміністрацією у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення залишено без змін та винесено податкове повідомлення-рішення №0000912305 від 16 вересня 2011 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 244 873,99 грн., у зв'язку з тим, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська допущено методологічну помилку, а саме: як суму визначеного податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яку позивач зобов'язаний сплатити до бюджету, вказано 0 грн. замість 1 244 873,99 грн., що є відшкодуванням позивачу станом на дату прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставах та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно пп.14.1.18 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 200.1, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ у вартості товарів (робіт, послуг) до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг). При цьому факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

В акті перевірки який став підставою для прийняття зазначених спірних повідомлень-рішень відображено наступні обставини. На виконання договору ТОВ Группа «Енергояльянс» поставило на адресу позивача вагони у кількості 446 штук, а позивачем за отримані вагони перераховано грошові кошти на рахунок ТОВ Группа «Енергояльянс»у сумі 229 321 640,03 грн. Відповідач вважає, що умовою для використання вагонів у власній господарській діяльності та фактичне завершення переходу права власності на них є їх реєстрація у ГІОЦ Укрзалізниці.

До перевірки надано первинні документи, що підтверджують поставку вагонів та їх оплату позивачем.

Згідно вимог ч.1 ст. 334 Цивільного Кодексу України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.6 гл.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що реєстрація власних вантажних вагонів в автоматизований банк даних парку вантажних вагонів здійснюється державним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці" (далі - ГІОЦ Укрзалізниці) безкоштовно за заявкою реєструвального підрозділу в тижневий термін з моменту одержання заявки. ГІОЦ Укрзалізниці перевіряє в інформаційних базах відповідність моделі вагона роду вантажу, що перевозиться в ньому, і передбачуваному полігону обертання, достовірність заводського або інвентарного номера вагона. ГІОЦ Укрзалізниці в тижневий термін після одержання заявки від реєструвального підрозділу доводить до нього рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації із зазначенням причин. Реєструвальний підрозділ у триденний термін після отримання рішення від ГІОЦ Укрзалізниці доводить до власника вагонів рішення про реєстрацію його вагонів.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Група "Енгергоальянс»укладено договір поставки № 250 від 15.07.2009 року. Предметом цього договору є поставка вагонів. Пунктом 9.4 зазначеного договору встановлено, що «право власності від Поставщика до Покупця переходить після підписання акту прийому-передачі товару». Прийомка-передача вагонів була здійснена згідно відповідних актів: №1 від 01.02.2011 року, № 2 від 01.02.2011 року, №3 від 02.02.2011 року, № 4 від 02.02.2011 року, №5 від 02.02.2011 року, № 6 від 02.02.2011 року, №7 від 02.02.2011 року, № 8 від 02.02.2011 року, № 9 від 02.02.2011 року, № 10 від 23.02.2011 року, №11 від 23.02.2011 року, № 12 від 23.02.2011 року, № 13 від 23.02.2011 року. Також, сторонами Договору були підписані видаткові накладні: № РН-0000004 від 02.02.2011року, № РН-0000003 від 02.02.2011року, № РН-0000001 від 01.02.2011року, № РН-0000001 від 01.02.2011року, № РН-0000005 від 23.02.2011року, які також підтверджують факт прийому-передачі товару.

На виконання умов договору, у 2009 та 2010 роках позивачем було здійснено передоплату за вагони, а ТОВ «Група «Енергоальянс»у лютому 2011 року поставлено вагони. Позивачу було виписано податкові накладні: №23 від 31.07.2009 року, №42 від 30.12.2009 року, №3 від 26.02.2010 року, №12 від 30.04.2010 року, №3 від 31.01.2010 року, №2 від 01.02.2011 року, №4 від 02.02.2011 року, №6 від 22.02.2011 року, №8 від 23.02.2011 року.

Також, телеграмою за № 2225 від 20.04.2011 року Залізницею повідомлено товариство, що 446 вагонів перереєстровано за позивачем згідно заявці на приписку власних вагонів від 2.03.2011 року.

Крім того відповідно до договорів на надання транспортно-експедиційних послу які укладені з ВАТ «Нікопольський Завод Феросплавів»(договір від 21.04.2006 року №1895, пролонгований), з ПАТ «Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат» (договір від 15.06.2006 року №15/6-2006), з ВАТ «Дніпроазот»(договір від 01.04.2009 року №674/9-60, пролонгований), з ВАТ «Запорізький завод феросплавів»(договір від 29.03.2009 року №450., пролонгований) зазначені вагони використовуються в господарській діяльності позивача при організації залізничних перевезень.

Таким чином суд першої інстанції враховуючи зазначені норми права, встановивши факт передачі вагонів, зробив обґрунтований висновок щодо використання позивачем придбаних 446 вагонів у своїй господарській діяльності та як наслідок законності заявленої суми бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 36 864 522,00 грн.

Крім того в акті перевірки відображено наступні обставини: позивачем з ТОВ «Продснабторг»укладено договір від 01.02.2012 року № 110 на транспортно-експедиційне обслуговування. Вході проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Продснабторг»встановлено відсутність фінансово-господарської діяльності, неможливість здійснення господарських операцій, відсутність за своєю юридичною адресою. Враховуючи наведене відповідач вважає, що правочини, здійснені ТОВ «Продснабторг»з контрагентами постачальниками можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Продснабторг»правочину відповідач не врахував наступного.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент укладення спірного договору ТОВ «Продснабторг»перебував на обліку в органах державної податкової служби (т.1 а.с.22).

Частинами 1 та 5 статті 203 ЦК України (в редакції на час вчинення позивачем спірного правочину) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 228 ЦК України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 1 статті 208 ГК України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) санкції встановлені вказаною статтею застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та водночас суперечить моральним засадам суспільства, зазначені санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Саме по собі відсутність ТОВ «Продснабторг»за юридичною адресою, придбання позивачем послуг у контрагента, який не виконує свої податкових зобов'язань не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою що суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено обставин наявності умислу у сторін вказаного договору щодо укладання його з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину, як це передбачено частиною 3 статті 228 ЦК України.

Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим Кодексом України визначено, що для одержання бюджетного відшкодування платник податків повинен заплатити податок на додану вартість постачальниками продукції, виконавцям робіт, що позивачем і було зроблено.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт).

Суб'єктом владних повноважень не доказано наявність порушень, безпосередньо допущених позивачем при придбанні послуг.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено що між позивачем та ТОВ «Продснабторг» укладено договір № 110 від 01.02.2011 року на транспортно-експедиційне обслуговування, згідно умов якого, виконавець бере на себе зобов'язання по наданню замовнику транспортно-експедиційних послуг по організації процесу встановлення місцезнаходження рухомого складу по мережі залізничних доріг. Під наданням послуг розуміється видача довідок про місцезнаходження вагонів. Позивачем отримано від ТОВ «Продснабторг»послуги у лютому 2011 року на суму 199 595 грн. в т.ч. НДС у розмірі 33 265,83 грн., що підтверджується податковою накладною № 65 від 25.02.2011 року та актом прийому-передачі №1 від 28.02.2011 року.

Крім того в ході перевірки позивача податковою інспекцією у Жовтневому районі встановлено та зазначено в акті, що за даними обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та згідно з наданими ТОВ «Продснабторг»до ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська податкової звітності з ПДВ за звітний період лютий 2011 рік ТОВ «Продснабторг»задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 743 249,92 грн. за рахунок операцій з позивачем (сума ПДВ - 33 265,83 грн.), податковий кредит з податку на додані вартість в сумі 53 317,66 грн. Таким чином фактично підтверджено законність віднесення до податкового кредиту суми в розмірі 33 265,83 грн. за операціями з ТОВ «Продснабторг».

Колегія суддів вважає, що податковим органом не доказано відсутність господарської операції та нікчемність правочину у взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «Продснабторг».

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі № 2а/0470/11369/11 -без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко