Постанова № 28739406, 16.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2013 року 09:35 № 2а-16183/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Накопало О.А. (довіреність від 21.08.2012 р.)

від відповідача - Борисов І.І. (довіреність від 06.03.2012 р. № 9)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПСпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2012 року № 0001502208,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС в якому, з урахуванням заяви від 12.07.2012 р., зареєстрованою 16.07.2012 р., просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2012 року № 0001512208, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «екологічний податок» на 21678,75 грн. за основним платежем та на 681 грн. штрафних санкцій.

Позивач зазначає, що висновки ДПІ ґрунтуються на тому, що позивачем укладено договір на вивіз будівельного сміття, а тому за висновком ДПІ, позивач з 01.01.2011 р. є платником екологічного податку. У той же час, позивач зазначає, що не здійснює діяльність з розміщення відходів, а значить не є платником екологічного податку та, відповідно, не повинен сплачувати нараховану суму податку.

Відповідач зазначав, що з підстав, викладених в акті перевірки, спірне рішення є законним та обґрунтованим.

У той же час, під час розгляду справи представник ДПІ зазначив про значимість для цілей вирішення спірних відносин Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженій наказом ДПС України від 16.12.2011 р. № 258.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012 (справа № 2а-8654/12/2670) позовні вимоги задоволено повністю, спірне рішення визнано протиправним та скасовано.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовлено та залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2012 касаційну скаргу відповідача задоволено частково та скасовано постанову суду першої інстанції від 25.07.2012 і ухвалу апеляційної інстанції від 20.09.2012, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Зокрема, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, ВАС України зазначив, що обов'язком платника є обчислення, нарахування та сплата до бюджету екологічного податку, а також складання податкової звітності у разі наявності фактичних обсягів розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації і видалення) протягом звітного кварталу, крім розміщення обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збиранням і заготівлі таких відходів в умовах, визначених пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України. Виходячи з наведених норм, як зазначив ВАС України, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи є місця для тимчасового зберігання відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів чи повинні сплачувати екологічний податок за фактичні обсяги зміщених протягом звітного кварталу відходів.

В контексті наведеного позивач під час нового розгляду справи зазначив про відсутність у нього зазначених місць, а також відсутність контейнерів або урн для збирання побутових відходів. Відповідач у свою чергу зазначив про відсутність у нього доказів щодо наявності у позивача зазначених місць або предметів.

Під час нового розгляду сторони наполягали на вірності своїх правових позицій щодо оцінки обставин, висновки ДПІ відносно яких, покладені в основу оскаржуваного рішення.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16.01.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд» 16.02.2006 р. зареєстровано у статусі юридичної особи Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією. Місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40.

Позивач взятий на податковий облік як платник податків 17.02.2006 р. за № 15035.

Згідно статуту, довідки з органів статистики до основних видів діяльності позивача належить будівництво будівель, монтаж та встановлення збірних конструкцій, інші спеціалізовані будівельні роботи.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Укоенергобуд» (код з ЄДР 34189303) з питань дотримання у т.ч. податкового законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 07.03.2012 р. № 120/23-7/34189303 (далі - Акт перевірки).

Що стосується оскаржуваного рішення, на стор. 44 Акту перевірки у п. 3.7. «Екологічний податок» (розміщення відходів) зазначено наступне.

За результатами перевірки встановлено, що позивачем укладено договір від 08.02.2011 р. з ДП «Спеціалізоване управління № 2» ВАТ «Будмеханізація» на послуги по вивозу будівельного сміття.

Зазначається, що відповідно до п. 246.1. ПК України підприємство є платником екологічного податку з 01.01.2011 р. Окрім того, в Акті перевірки зазначається про визначення термінів «об'єкт» та «база» оподаткування податком згідно з п/п. 243.1.3 ПК України, терміну «розміщення відходів» згідно з п/п. 14.1.223 ПК України.

З огляду на наведене ДПІ приходить до висновку, що обов'язком платника є обчислення, нарахування та сплата до бюджету екологічного податку, а також складання податкової звітності у разі наявності фактичних обсягів розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) протягом звітного кварталу.

Тому, за висновком ДПІ, починаючи з 01.01.2011 р. підприємство, незважаючи на укладений договір з іншим підприємством на послуги по вивозу та розміщенню на спеціально відведених місцях відходів повинно нараховувати та сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення відходів.

Підприємства, які тимчасово розміщують відходи, за висновком ДПІ, повинні сплачувати екологічний податок за фактичні обсяги, розміщених протягом звітного кварталу відходів.

Ставка податку, як зазначає ДПІ, відповідно до п. 246.2. ПК України, становить 2,50 грн. за одиницю.

Коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів - 3 (п. 246.5. ПК України).

Індексація ставок екологічного податку в рік набрання чинності ПК України, не проводиться. Водночас, як зазначає ДПІ, за податковими зобов'язаннями з екологічного податку, що виникли з 01.01.211 р. по 31.12.2011 р. включно, ставки податку становлять 50% від ставок, передбачених ст. 244 ПК України.

Як надалі зазначає ДПІ в Акті перевірки, на підставі акту виконаних робіт підприємством фактично передано СУ-2 ВАТ «Будмеханізація» будівельного сміття 1927 т. у першому кварталі 2011 року, у зв'язку з чим ДПІ дійшла до висновку, що податкове зобов'язання позивача з екологічного податку складає 21678,75 грн. (за основним платежем) внаслідок порушення п. 249.1., п. 250.1., п. 120.1., п. 123.1. ПК України.

У взаємозв'язку з наведеним та з метою встановлення обставин, пов'язаних з виникненням обсягів будівельного сміття та його подальшим рухом, під час розгляду справи встановлено, що умовами вищезгаданого договору передбачено вивезення будівельного сміття з території будівництва житлового будинку по вул. Лохвицькій, 5-6. Орієнтовний обсяг - 2000 тон.

Під час розгляду справи сторонами не заперечувались та визнавались обставини щодо обсягів будівельного сміття, які утворювались у зв'язку із здійсненням позивачем будівництва на вищезгаданому об'єкті.

З довідки про вартість виконаних робіт та акту виконаних робіт вбачається, що роботи з вивезення будівельного сміття виконувались протягом місяця по мірі виникнення обсягів будівельного сміття.

При цьому, оскільки за визначенням Закону України «Про відходи» до побутових відходів не відносяться відходи, пов'язані з виробничою діяльністю підприємств, відходи (будівельне сміття), які утворювались в результаті виробничої діяльності позивача, не відносяться до побутових відходів, які у свою чергу виникають в результаті життєдіяльності людини.

Вирішуючи з урахуванням наведеного спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п/п. 14.1.57. ПК України, екологічний податок, це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Відповідно до п/п. 240.1.3. ПК України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно з п/п. 14.1.223. ПК України, розміщення відходів, це (1) зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та (2) захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Згідно з п. 240.5. ПК України не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері.

Відповідно до п/п. 242.1.3. ПК України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відходи», під розміщенням відходів розуміється (1) зберігання та (2) захоронення відходів у (3) спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Під (1) зберіганням відходів розуміється тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення).

Під (2) захороненням відходів розуміється остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відходи» (в редакції, що діяла на час виконання вищезгаданих операцій за договором) під (3) спеціально відведеними місцями чи об'єктами розуміються, місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

При цьому, за загальним визначенням відходи, це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Згідно із схемою основних операцій з відходами, які призводять до утилізації або видалення відповідно до основної міжнародної угоди у сфері поводження з відходами - Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (дата приєднання Україною 01.07.99 г.), до операцій розміщення відходів відносяться операції захоронення (D1, D2, D3, D4, D5, D6, D7) та зберігання (постійного) (D12).

У взаємозв'язку з вищенаведеним слід додати, що в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженій наказом ДПС України від 16.12.2011 р. № 258, тобто до складання 07.03.2012 р. Акту перевірки, ДПС України в контексті наведених вище норм законодавства та з посиланням на позицію Мінприроди України зазначає, що основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Отже, як зазначено ДПС України, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. З наведеної позиції ДПС України вбачається, що утворення відходів або перебування відходів на території підприємства, зокрема, в контейнерах, урнах, не інтерпретується нею (для цілей визначення платника податків та визначення податкових зобов'язань) як розміщення відходів (зберігання (тимчасове розміщення)).

Відтак, в силу наведених вище норм ПК України та для цілей оподаткування, розміщенням відходів є їх зберігання, під чим, зокрема, розуміється тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення) для цілей подальшого захоронення відходів, під чим у свою чергу розуміється остаточне розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи на об'єктах.

У той же час, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем під час розгляду не доведено та судом не встановлено здійснення позивачем в контексті наведених вище норм законодавства тимчасового розміщення відходів (у т.ч. побутових відходів), наявності у нього (закріплення за ним) для цього та у зв'язку з цим спеціально відведених місць та об'єктів, у т.ч. наявності у позивача вищезгаданого дозволу щодо цього, а відтак ДПІ не доведено наявності обставин та визначених законодавством підстав для цілей визначення позивача платником екологічного податку в умовах здійснюваної ним діяльності та для цілей покладання на нього обов'язку із сплати екологічного податку у спірних відносинах.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В силу положень ч. 2 статті 71 КАС України, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні та допустимі докази в обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані сторонами докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення, не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем порушень податкового законодавства, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення. На поверненні судового збору представник позивача у судовому засіданні не наполягав.

Керуючись вимогами статей керуючись вимогами статей 5, 9, 11, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд» (код з ЄДР 34189303; адреса: 03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПС від 28 березня 2012 року № 0001502208.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 21.01.2013 р.